WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкономіка (різне) → Досвід зарубіжних країн щодо соціального захисту населення, боротьбі з безробіттям і бідністю - Курсова робота

Досвід зарубіжних країн щодо соціального захисту населення, боротьбі з безробіттям і бідністю - Курсова робота

населення. З огляду на те, що зміст соціальної політики може включати як тактику, так і програми соціального захисту, межі такого поняттяважко окреслити [5, c. 26]. Німецький дослідник В. Зомбарт вважає, що до заходів соціальної політики можуть бути віднесені заходи економічної політики, спрямовані на регулювання економічної системи. Його опонент Л. Борткевич стверджує, що соціальна політика - це ставлення держави до соціальних протиріч, що знаходить вияв у законодавстві й управлінні. А. Вагнер висловив точку зору, відповідно до якої соціальною політикою є політика держави, котра намагається конституційними методами боротися з безладдям у сфері процесу розподілу. М. Вебер вважав, що треба підпорядкувати соціальну політику національному ідеалу й інтересу, розгдядаючи її як складову економічної політики, а останню - політичною наукою.
Російський дослідник В. І. Лаврененко вважає: "Соціальна політика - це діяльність з управління соціальною сферою суспільства, покликана забезпечити життя й відтворення нових поколінь, створити передумови для стабільності й розвитку суспільної системи і гідного життя людей" [10, c. 14].
Отже, з одного боку, соціальна політика - це мистецтво поєднання людських інтересів, інтересів індивідів і держави, різного рівня людських спільнот, груп у сфері соціальних відносин. З іншого - це система взаємодії державної влади, що постійно оновлюється, недержавних структур, самої особистості з питань життєзабезпечення та розвитку людини.
У сучасному розумінні соціальна політика - це один із методів державного регулювання, що носить назву "держава загального добробуту". Серед авторів такого підходу чимало відомих дослідників, зокрема К. Еспін-Андерсен і Дж. Е. Кольберг. Як вважає К. Еспін-Андерсен, "соціальна політика є засобом як зменшення залежності від ринку у важливих сферах споживання, так і зміни самого статусу робітника: держава повинна надавати соціальні гарантії заробітної плати, що адекватно замінює ринкові прибутки" [15, c. 75]. Комісія Європейських громад у 1993 р. зазначила, що у різних країнах у поняття "соціальна політика" вкладається неоднаковий зміст. З огляду на це вона запропонувала визнати, що соціальною політикою є всі заходи, здійснювані у соціальній сфері.
Соціальна політика сучасної держави повинна бути зорієнтована не лише на підтримку наявного рівня соціальних гарантій і створення механізмів соціального захисту окремих найбільш уразливих соціальних груп, а й на реалізацію довготривалих програм щодо кардинальної зміни основ системи соціального захисту, підвищення її ефективності. Основними цілями соціальної політики на сучасному етапі є: максимальне збереження фізичного, інтелектуального, духовно-етичного потенціалу країни; формування міцного стимулу трудової мотивації, що відповідає вимогам легального ринку, орієнтованого на позитивне розширене відтворення "людського капіталу" країни; створення інституціональних і соціально-економічних передумов для реалізації громадянами, різними суспільними прошарками і групами населення своїх потреб і інтересів, виявлення своєї активності й розкриття особистості; без цього неможливо створити передумови громадянського суспільства, особистої свободи, реальної демократії [18, c. 23].
Можна сказати, що соціальна політика, яка сьогодні проводиться в нашій країні, концептуально не опрацьована і вкрай суперечлива. Так, наприклад, одним із варіантів системи пенсійного забезпечення передбачається створення недержавних пенсійних фондів, що є явним атрибутом неоконсервативної соціальної політики. Як відомо, йдеться про накопичення робітником коштів на своєму індивідуальному пенсійному рахунку. Водночас працівники бюджетного сектора економіки одержують заробітну плату навіть меншу за ту, що їм виплачувалася в умовах соціалістичної системи господарювання, і явно недостатню для створення індивідуальних пенсійних накопичень.
Характерними рисами сучасної соціальної політики в Україні стали відмова від патерналістської моделі (через обмежені фінансові можливості держави) і відсутність чітких орієнтацій щодо вибору іншої оптимальної моделі (через залишковий принцип фінансування соціальних програм). В Україні держава виступає у ролі пожежника для попередження і гасіння можливих соціальних конфліктів.
2. Досвід соціального захисту населення за кордоном
За рівнем безробіття Україна вже перевищила не тільки середньоєвропейські показники, а й показники окремих країн з перехідною економікою. За наявними даними у 1999 р. кількість безробітних досягла 2,08 млн. осіб, в 2001 р. - 2,7 млн. осіб. На початок 2003 р. чисельність офіційних безробітних становила понад 1,1 млн. осіб, ще більш значним є приховане безробіття (вимушена неповна зайнятість) - близько 5 млн. осіб [9, c. 20].
Безробіття - це важкий іспит не тільки для людини, що залишилася без роботи, а й для членів її сім'ї. Безробітні втрачають почуття власної гідності, почуваються винними перед своїми близькими, впадають у стан дезадаптації, що призводить до психічних розладів, самогубств, інших видів девіантної поведінки. Всі ці чинники підштовхують безробітних до політичної активності: участі у демонстраціях і мітингах, інших акціях протесту. Проблема безробіття в Україні виникла і загострилась під час переходу економіки на ринкові рейки. В процесі переважно неефективного розпродажу державних підприємств уряд самоусунувся від ролі головного суб'єкта системи соціального захисту, зокрема від надання гарантій зайнятості населенню.
На початку XX ст. в європейських країнах почали створюватися спеціальні фонди допомоги безробітним. У 1905-1908 рр. у Франції, Данії і Бельгії програми з надання допомоги безробітним стали розроблятися на державному рівні. А у Великій Британії У. Черчілль, на той час міністр торгівлі, з метою підвищення ефективності допомоги безробітним домігся від законодавчих органів права для Міністерства торгівлі відкрити біржу праці. Створена на той момент британська система страхування запропонувала такі методи допомоги безробітним, котрі й понині застосовуються у структурах страхування від безробіття.
У Німеччині система обов'язкового страхування від безробіття була запроваджена у період найбільш високого безробіття у 1927 р., у Швеції - у 1932 р. у період правління соціал-демократів.
Після інфляційної кризи 1973 р. безробіття стало типовим явищем для всіх промислово розвинених країн. Якщо наприкінці 1960-х років у Великій Британії дестабілізуючим фактором, що призвів до зміни політичного курсу й відставки Кабінету Міністрів, був рівень безробіття, який дорівнював 2,5% працюючого населення (0,5 млн. безробітних), то на початку 70-х років мова йшла вже про один мільйон, а наприкінці 1970-х років - 1,5 млн. На початку 1990 р. кількість безробітних коливалася на рівні 10% (близько 3 млн. осіб). І така ситуація стала характерною для всіх
Loading...

 
 

Цікаве