WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкономіка (різне) → Загальні принципи політико-економічної стратегії України - Реферат

Загальні принципи політико-економічної стратегії України - Реферат

динаміку грошової маси (пропозиція грошей). Структура фінансових ринків (їхніхінструментів і учасників) певною мірою детермінує систему пріоритетів і методів грошово-кредитної політики. Пріоритети жорсткої грошово-кредитної політики найефективніше визначаються при олігополістичній або квазіолігополістичній структурі фінансового ринку, на якому основним є Центральний банк, обмежена кількість провідних комерційних банків та окремі фінансові інститути. Важливу роль відіграє Центральний банк, який одночасно налагоджує зв'язок як з системою державних фінансів, так і з банківським співтовариством. Як державний інститут Центральний банк формулює фінансові пріоритети в бюджеті країни і веде свою реальну політику в цьому напрямі. Центральний банк є найбільшим суб'єктом грошово-фінансового ринку країни і тому, природно, зацікавлений у стабільності національної валюти і схильний керуватися досить жорсткими формальними критеріями грошової політики. Квазіолігополістична структура грошово-фінансових ринків і відповідної моделі сегментації фінансових ринків забезпечує достатню стабільність фінансової системи, що, у свою чергу, дає змогу дотримуватись жорстких номінальних параметрів грошово-фінансової політики. Нова системна якість такої політики полягає в тому, що вона підтримує сталу норму інфляції і задає низьку "фонову" динаміку неінфляційного приросту грошової маси зі швидкістю, яка дорівнює темпу приросту реального ВНП. Помірна інфляція - одна з можливих форм фінансової стабільності, проте лише за умови, що очікувана норма інфляції дорівнюватиме реальній або принаймні їхнє співвідношення не відчуватиме різких змін.
У протилежному випадку державі доведеться діяти на випередження - постійно прискорювати реальну інфляцію щодо очікуваної, щоб забезпечити обсяги інфляційного податку, який не зменшується, не звертаючи уваги на "інфляційну стелю". При стійкій інфляції ця "стеля" стає ефективним стабілізатором фінансової системи. Суть такої "стелі" - ефект кривої Лаффера у відношенні сеньоража (інфляційного податку): податок є ефективним доти, доки граничне звуження оподатковуваної бази - касових залишків - не почне нейтралізувати їхні надходження. Зауважимо, що в перехідній економіці пострадянського типу подібного роду стабілізатори не можуть бути ефективними внаслідок інституціональних та інших особливостей фінансової системи. Нерідко уряд таких країн просто опиняється у безвихідному становищі.
Новий тип фінансової і макроекономічної стратегії може бути застосований з максимальною ефективністю у випадку, коли в економіці створюється квазіолігополістична інституціональна структура фінансової системи і відповідний тип сегментації грошово-фінансових ринків. Ця структура дає початок такому типу економічної поведінки, який може бути описаний у термінах кооперативної гри. З урахуванням структури та платіжних виплат такої гри стратегія грошової влади базується на механізмові, що забезпечував би контроль за фінансовою системою, та можливостях для ефективного застосування стандартів жорсткої грошової політики. Стратегію ж недержавних фінансових інститутів можна пояснити за допомогою інструментарію моделей ціноутворення капітальних активів і теорії оптимальних інвестиційних портфелів. Засоби розподілу інвестиційних ресурсів найбільших фінансових інститутів в економіці детерміновані, з одного боку, граничною ефективністю грошових залишків, яка залежить від спрямування грошової бази, а з другого, сполученням граничної ефективності і ризиків різноманітних типів фінансових активів. Якщо динаміка грошової бази цілком визначається грошовою владою як монопольного органу, вона стає найважливішим джерелом непевності, а кооперативна стратегія (гра) позбавлена змісту. Істотна зміна ситуації відбувається в тому випадку, коли офіційний гравець на фінансовому ринку обирає стратегію співробітництва (кооперації) і жертвує частиною своїх повноважень заради підвищення ефективності грошової політики.
Коли фінансова політика ніби поглинається грошовою, то закладаються основи для співробітництва великих фінансових інститутів. У цьому випадку засоби розподілу фінансових ресурсів визначаються переважно комбінаціями граничної ефективності й очікуваних ризиків. З наближенням фінансової системи до стану рівноваги гранична ефективність фінансових активів, у свою чергу, наближається до граничної ефективності грошових залишків, а непевність цілком залежить від ризиків, що визначаються як варіація очікуваних норм рентабельності активів. У таких умовах стратегія співробітництва дозволяє запобігати або істотно згладжувати фінансові шоки, фінансові гравці намагаються мінімізувати ризики та наповнити свої портфелі.
Замість двох центрів грошово-фінансової політики і двох потенційно конкуруючих систем фінансових пріоритетів виникає єдиний центр і єдина система пріоритетів. Не існує окремої, по суті, незалежної системи фінансових пріоритетів, що пов'язана із забезпеченням економічного зростання, соціальними витратами, бюджетними витратами чи іншої системи пріоритетів, націленої на підтримку стабільності валюти, грошового обігу, фінансових ринків. Складається єдина непримусова система фінансових пріоритетів, єдиний механізм керування фінансовою системою.
Змінюється тип організації фінансової системи. Керування фінансами означає не активне (або інтерактивне) керування попитом і пропозицією на грошовому ринку, не коригування фінансової кон'юнктури, а керування грошово-фінансовими агрегатами, їхньою динамікою і структурними співвідношеннями.
У перехідній економіці при вирішенні фінансових проблем зважають на доцільність штучного розмежування контурів обертання.
Фінансова система в економіці, яка трансформується і на ринках, що розвиваються, організована таким чином, що взаємовідносини між грошовою владою і найбільшими фінансовими інститутами далекі від стратегії кооперативної гри (у державах, які виступають у ролі або основного джерела, або основного споживача фінансових ресурсів, надзвичайно слабкі зв'язки між фінансовим сектором і інвестиційними галузями тощо). Фінансова система пострадянських економік, яка виконує насамперед функцію перерозподілу ресурсів, поділена на багато локальних підсистем, дії яких не скоординовані між собою. У ній відсутній також єдиний механізм і єдина система критеріїв керування. Замість цього існують різні ізольовані механізми і критерії, які найчастіше несумісні. Стабілізація стає високопріоритетною метою через труднощі з погашенням державної заборгованості і розглядається передусім як вирішення проблем держбюджету. Фінансові проблеми вирішуються окремо (наприклад, проблема дефіциту державного бюджету).
Нові стратегічні підходи до фінансової і в цілому до макроекономічної політики мають будуватися, по-перше, на поглинанні фінансової політики її грошовою складовою, що веде до істотного підвищення пріоритетності неінфляційної стабільної грошової політики
Loading...

 
 

Цікаве