WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкономіка (різне) → Національний капітал та іноземні інвестиції в Україні: проблеми взаємодії - Курсова робота

Національний капітал та іноземні інвестиції в Україні: проблеми взаємодії - Курсова робота


КУРСОВА РОБОТА
на тему:
Національний капітал та іноземні інвестиції в Україні: проблеми взаємодії
Вступ
Одним з найважливіших чинників розвитку виробництва є капітал (походить від латинського слова capitalis - головний). Поняття "капітал" , або "інвестиційні ресурси", як стверджують відомі американські економісти Макконнелл і Брю, включає всі вироблені засоби виробництва (всі види інструментів, машини, обладнання, складські приміщення транспортні засоби і мережу збуту), які використовуються у виробництві товарів і послуг та в доставці їх до кінцевого споживача.
Капітал - це вартість, яка в процесі виробництва дає нову додану вартість, тобто самозростає. Самозростання капіталу відбувається у процесі його обігу.
Капітал існує та функціонує в різних формах. Перша форма - фінансовий (грошовий) капітал функцією якого є створення умов для поєднання робочої сили із засобами виробництва. Виробничий капітал є другою формою капіталу функцією якого є виробництво доданої вартості. Капітал продуктивний лише тоді, коли відбувається виробництво доданої вартості. Зростаючу вартість, яка міститься у виробничих товарах, необхідно реалізувати і перетворити на гроші. Реалізація зрослої вартості - це функція торгового капіталу.
Сформувався ринок позичкових капіталів, який включає ринок інвестицій. Інвестиція є довгостроковим вкладенням капіталу в галузі господарства заради одержання прибутку. Фінансові інвестиції використовуються на закупку акцій, облігацій та цінних паперів, випущених акціонерними товариствами або державою. Реальні інвестиції -- це вкладання грошей у виробничий основний капітал (будинки, споруди, обладнання, машини, житлове будівництво, товарно-матеріальні запаси).
Cучасні уявлення щодо інвестицій стають більш насиченими. Якщо кілька років тому більшість українських чиновників розуміли інвестиції майже виключно як капітальні вкладення, що забезпечують ріст та оновлення основних фондів, а директори підприємств - як фінансову підтримку або безвідсоткові кредити, що не повертаються, то тепер їхні уявлення вже стали ближчими до класичного розуміння інвестицій як процесу створення нового капіталу, що вимагає витрат фінансових ресурсів і призводить до змін у запасах капіталу (економічна теорія), та як витрат, зроблених сьогодні, щоб одержати зиск у майбутньому (фінансова теорія).
Та й сам термін капітал уже не викликає негативних асоціацій, поступово охоплюючи не тільки основні засоби та товарно-матеріальні запаси, а й усі види активів, включаючи інтелектуальний капітал, частково обрахований як нематеріальні активи, та фінансові інструменти, що підтверджують боргові зобов'язання або корпоративні права включно з правом купити чи продати свою частку власності.
Інвестор дедалі частіше сприймається не як закордонний спонсор, а як особа, що приймає рішення щодо довгострокового вкладення грошей та інших активів, які йому належать, для отримання доходу, матеріальних і нематеріальних зисків (tangable and intangable benefits) не раніше ніж принаймні через рік. Виходячи з економічної теорії, такими особами можуть бути представники домашніх господарств, фірм та держави. Інвестор може бути як національний, так і іноземний. Інвестиції завжди є ризикованими, але мають своє мотивування.
МІЖНАРОДНЕ РЕГУЛЮВАННЯ РУХУ КАПІТАЛУ ТА ЙОГО ПЕРСПЕКТИВИ
Сьогодні Україні властива традиційна торговельна модель зовнішньоекономічних відносин, тоді як усі види ресурсів оптимально використовуються за участі в сучасних інвестиційно-виробничих системах (транснаціональних корпораціях). Платіжна криза, зокрема у міждержавних розрахунках, теж негативно впливає на процес інвестування, робить проблематичним не лише розширене, а й просте відтворення виробництва.
Із часу розпаду СРСР та розбудови країнами СНД власних платіжних систем їм так і не вдалося подолати дисбаланс у зовнішній торгівлі, зумовлений високим рівнем кооперації між економіками республік. Практично всі країни СНД, за винятком Росії і Туркменистану, мають від'ємне сальдо торговельного балансу.
Дефіцит вільно конвертованої валюти у зовнішній торгівлі країн СНД певною мірою вдалося компенсувати за рахунок використання національних валют і бартеру.
Ще 1993 року країни СНД для розв'язання платіжної кризи, що виникла після розпаду СРСР, уклали Угоду про заснування Міждержавного банку (МБ), за допомогою якого планували проводити багатосторонній кліринг платежів через рахунки центральних банків. Однак МБ так і не розпочав діяльності згідно з статутними функціями, оскільки не було визначено резервну валюту та джерело створення резервних фондів для врегулювання сальдо за кліринговими розрахунками.
Упродовж 1995-1996 рр. робилися спроби розробити новий Статут МБ, зокрема визначити роль банку як інвестиційного інституту. Однак за браком коштів реалізувати цю ідею не вдалося. Нині Міждержавний банк практично перетворився на звичайний комерційний банк зі специфічними повноваженнями міжнародної організації. Відтак Україна у 1997 році заявила про свій вихід із МБ.
Нині засновники МБ розглядають можливість його функціонування як інвестиційного банку для вирішенні проблеми врегулювання міждержавної заборгованості, зокрема в майновій формі, шляхом конверсії боргів у інвестиції.
Поки що не вельми продуктивним було для України також членство у Чорноморському банку торгівлі та розвитку (ЧБТР), заснованому з метою фінансування проектів, які становлять спільний інтерес для країн регіону.
Національний механізм регулювання зарубіжних інвестицій в Україні вже пройшов необхідну початкову стадію формування, але ще потребує структурної адаптації до глобального інвестиційного процесу. Зважаючи, що міжнародні організації перейшли від розробки принципів у сфері руху капіталів до запровадження обов'язкових загальних норм через процедуру ратифікації міжнародних договорів, Україна має кілька шляхів такої адаптації. Один із них - вносити відповідні зміни у національне законодавство та брати на себе певні зобов'язання беа вступу в міжнародні організації - такі, як, скажімо, ГАТТ/СОТ, структури ЄС, що, власне, і практикується в Україні. Другим варіантом передбачається внесення змін у національне законодавство зі вступом у міжнародну організацію або приєднання до відповідних статей міжнародних угод (наприклад. Статуту МВФ). Зрозуміло, що для отримання переваг від адаптації національного законодавства до міжнародних норм необхідно прискорити економічну трансформацію країни в цілому. Зволікання щодо цього позбавляє Україну необхідних зовнішніх ресурсів та стимулів підвищення національного виробниитва.
Нсзважаючи на те, що жоден регіон світу не лібералізував законодавство у сфері іноземних інвестицій так якісно й послідовно, як східноєвропейські країни, обсяги іноземних інвестицій тут значно нижчі, ніж питома вага цих країн у свгговій торгівлі. Лише декілька з них, зокрема Чехія та Угорщина, наблизили інвестиційний клімат до потреб глобального інвестиційного процесу. Отожлібералізація законодавства у сфері іноземних інвестицій не є достатньою умовою для отримання іноземних інвестицій.
На цьому, перехідному
Loading...

 
 

Цікаве