WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкономіка (різне) → Економічні реформи в УРСР - Реферат

Економічні реформи в УРСР - Реферат


реферат
Економічні реформи в УРСР
План
1. Економічні реформи як спроби поліпшення економічного становища………………………………………………………....2
2. Стан економіки…………………………………………………....6
3. Сільське господарство…………………………………………....9
4. Соціальна криза……………………………………………….…10
5. Список використаної літератури……………………………….14
Економічні реформи як спроби поліпшення економічного становища
Політична криза, що яскраво виявилася у дисидентському русі, дедалі більше поєднувалася із соціально-економічною кризою. Спочатку здавалося, що нове керівництво СРСР здійснить ту досить радикальну реформу, що розроблялася ще при М. Хрущові. Вересневий (1965р.) пленум ЦК КПРС прийняв постанову "Про поліпшення управління промисловістю, вдосконалення планування та посилення економічного стимулювання промислового виробництва". Поряд із ліквідацією раднаргоспів і відновленням централізованого управління промисловістю через міністерства у цій постанові визначалися головні принципи реформи методів планування та економічного стимулювання, розроблені під час дискусії у першій половині 60-х років. На початку жовтня 1965 р. було опубліковано два урядових документи, підготовлених на основі рекомендацій групи економістів, які працювали під керівництвом О. Лібермана, про поліпшення планування та стимулювання виробництва і про державне виробниче підприємство. Йшлося про залишення підприємствам частини доходів, щоб вони могли утворювати власні фонди: розвитку виробництва, матеріального заохочення, соціально-культурних заходів та житлового будівництва .
Головна причина труднощів з реформою полягала в тому, що розширення прав підприємств не супроводжувалося обмеженням прав міністерств і комітетів. Економіка залишалася директивною, тобто головна роль в ній належала не виробникам, а партійним та радянським чиновникам.
Економічну реформу було доведено до кінця завдяки зусиллям О. Косигіна. Л.Брежнєв ставився до неї з підкресленою байдужістю. Представники міністерств та відомств не бажали поступатися своїми правами і фактично саботували роботу у міжвідомчій комісії при Держплані СРСР, яка безпосередньо здійснювала реформу.
Чехословацькі події допомогли радянським керівникам зрозуміти: або план переможе ринок, або ринок переможе план, директиву, радянську владу. Після "празької весни" розмови про ринковий соціалізм, колективну власність, орендні відносини стали вважатися політичне шкідливими. У пресі розпочалася полеміка з економічними концепціями чеських "ревізіоністів".
Нове керівництво знищило всі елементи політичного плюралізму, зміцнило командно-адміністративну систему управління суспільством. Проте економічні труднощі посилили соціальну напруженість в Україні і потребували вдосконалення методів керівництва господарством. Тому в 1965 р. розпочалася перебудова, завданням якої був перехід від адміністративних до економічних методів управління господарством на основі постанов партії й уряду. Передбачалося здійснити систему заходів, спрямованих на вдосконалення форм поєднання територіального і галузевого принципів управління, централізованого планового керівництва економікою і господарської самостійності підприємств, посилення стимулювання виробництва.
За програмою реформ управління господарством було ліквідовано раднаргоспи і відновлено систему управління через союзні та союзно-республіканські міністерства. На кінець 1965 р. у СРСР налічувалося 18 загальносоюзних і 13 союзно-республіканських промислових міністерств, а також республіканське міністерство місцевої промисловості. Створено управління матеріально-технічного постачання нафтовидобувної, нафтопереробної і нафтохімічної промисловості. Внаслідок подальшої реорганізації в Україні діяло 22 союзно-республіканських і 7 республіканських міністерств: автомобільного транспорту і шосейних шляхів, будівництва, комунального господарства, місцевої промисловості, освіти, охорони громадського порядку, соціального забезпечення. Союзно-республіканські міністерства й управління були підпорядковані однойменним міністерствам СРСР і Раді Міністрів СРСР.
Удосконалення планування передбачало скорочення кількості планових показників до 8 (фонд заробітної плати, впровадження нової техніки, обсягу централізованих капітальних вкладень, введення в дію виробничих потужностей і основних фондів та ін.). Решту показників підприємства мали визначати самостійно, зокрема продуктивність праці, кількість працюючих, зарплату, собівартість продукції тощо. Було здійснено перехід від показників обсягу валової та товарної до реалізованої продукції, одержаного прибутку і виконання завдань поставок. Оцінка ефективності господарсько-фінансової діяльності підприємств визначалася показниками прибутку, рентабельності. Зросло значення системи економічного стимулювання, заснованої на таких інструментах, як ціноутворення, кредитування, преміювання. На підприємствах утворювалися фонди матеріального заохочення, соціально-культурних заходів та житлового будівництва, було прийнято Положення про соціалістичне державне виробниче підприємство.
Завданням Держплану УРСР була розробка планів розвитку господарства усіх галузей союзно-республіканського і республіканського підпорядкування і пропозицій щодо планування роботи підприємств загальносоюзного підпорядкування. Декларувалася стабільність планових завдань. Основною формою планування мав стати п'ятирічний план з розробкою найважливіших завдань по роках з орієнтацією на кінцеві результати діяльності. Основним методом планування залишався балансовий за основними видами продукції, ширше використовували програмно-цільовий і економіко-математичний методи.
Економічні експерименти в Україні розпочалися в 1964 р. на підприємствах швейної, машинобудівної, вугільної, приладобудівної та легкої промисловості Львівського раднаргоспу. В 1966 р. на нові умови роботи перейшло 100 підприємств, у 1970 р. - 8,2 тис. (83 %), які давали 92 % обсягу продукції .
На першому етапі проведення реформи (1966-1970 рр.) окремі промислові підприємства досягли певних успіхів у господарстві. Проте згодом реформа зазнала повного краху. Вона не мала комплексного характеру, охоплювала тільки промисловість, не змінювала структурної, інвестиційної політики. У міністерствах і відомствах перевага надавалася звичним, стійким, централізованим адміністративним формам управління. Більшість управлінців (управлінський апарат Союзу РСР досяг майже 100 союзних і 800 республіканських міністерств і відомств) були не досить компетентними. Вони не тільки не хотіли, а й не могли швидко зорієнтуватися в нових умовах господарювання. Міністерства і відомства за інерцією продовжували ставити перед підприємствами застарілі завдання, самостійність і госпрозрахункові права підприємств обмежували. Економічні методи підміняли адмініструванням; 95 % підприємств, які знаходилися в Україні, були союзного підпорядкування (для порівняння: в Росії - 93 %, в Прибалтиці - 90 %) .
З кінця 70-х років розпочався новий етап перетворень усистемі керівництва господарством. На відміну від реформ 60-х років, нова система заходів охоплювала всі галузі господарства та рівні управління (від підприємства до Рад Міністрів союзних республік). Підвищилася роль Рад народних депутатів. Вдосконалювалася система довгострокових (10-20 років), п'ятирічних та річних планів, їх складовою
Loading...

 
 

Цікаве