WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкономіка (різне) → Вільні економічні зони в Україні та міжнародний досвід їх створення - Реферат

Вільні економічні зони в Україні та міжнародний досвід їх створення - Реферат

становили 52 та 25 пунктів). Світовий досвід свідчить, що досягнення межі відмінності міжрегіональних рівнів від 'ЗО до 50 пунктів є причиною виникнення соціально-політичної напруги серед окремих регіонів, явищ неконтрольованої міграції населення тощо.
Принципово важливою особливістю регіональної політики країни на етапі реформування економічних відносин та послаблення державного контролю за грошово-майновими потоками є необхідність посилення уваги до соціальних проблем окремих територій та окремих верств населення. Особливу турботу центральних та місцевих органів управління повинні викликати категорії населення, які в умовах кризового розвитку економіки найбільш серйозно постраждали від наслідків переходу до ринкових відносин, насамперед, в результаті значного спаду виробництва у ключових галузях промисловості, згортання невиробничої сфери та Ін.
Актуальність та складність вирішення соціальних питань конкретних категорій працівників пояснюється і тими обставинами, що темпи падіння матеріального добробуту населення, як правило, Істотно випереджаютьобсяги спаду економічного потенціалу. Аналіз
багатьох даних свідчить, що під час зниження валового внутрішнього продукту у два рази має місце погіршення життєвого рівня населення, принаймні, у 3-4 рази.
Тому головна увага у регіональній політиці держави на сучасному етапі реформування економічних відносин повинна бути спрямована на створення організаційно-правових та економічних умов для забезпечення, в першу чергу, стабільної роботи підприємств виробничої сфери у кожному регіоні, незалежно від його масштабу, як основи для вирішення накопичених соціальних проблем.
Глибока економічна криза, що охопила країну з початком перебудовчих процесів і продовжується сьогодні, недостатній державний вплив на комплексний розвиток регіонів не сприяли позитивним зрушенням у територіальних пропорціях, призвели до виникнення подальших відмінностей у територіальній структурі національної економіки, значно затримали поступальний хід соціально-економічного розвитку кожного регіону.
Протягом 1991-1997 років відбулося значне зменшення обсягів виробництва і надання послуг у всіх галузях господарства, але найбільш помітно у трьох ведучих - промисловості, сільському господарстві, капітальному будівництві, в яких створюється переважна частка валового внутрішнього продукту.
Протягом цих років стійкою була тенденція щорічного скорочення обсягів виробництва промислової продукції у всіх без винятку регіонах.
Якщо за 1991-1996 роки обсяг продукції промисловості в цілому по Україні скоротився на 50%, то по регіонах найвищими темпи спаду виробництва були у Волинській (71%), Закарпатській (70%), Львівській (69%), Луганській (66%), Харківській (64%), Кіровоградській (64%) та Херсонській (63%) областях (додаток 1.1). Це пов"язано з тим, що в структурі промисловості зазначених областей переважали підприємства легкої, машинобудівної, хімічної промисловості, на які припадало найбільше скорочення обсягів виробництва.
Значне скорочення відбувалося також у чорній металургії, паливній, харчовій промисловості. З цієї причини у територіальному розрізі найбільше згортання виробництва промислової продукції відбулося у тих регіонах, де провідне місце в структурі промисловості займають перераховані галузі. Так, у Дніпропетровській області обсяг промислової продукції скоротився на 57%, у Донецькій - на 54, Сумській - на 60, Чернігівській - на 58%.
Внаслідок нерівномірності розвитку кризових явищ по окремих галузях промисловості, а також різкого підвищення цін на продукцію деяких галузей, відбулася подальша диференціація промислових потенціалів регіонів та рівнів їх економічного розвитку. Значно зросла питома вага Дніпропетровської, Донецької, Запорізької та Луганської областей, де ціни на продукцію провідних базових галузей зростали найвищими темпами. Якщо у 1990 році сумарна частка Донбасу та Придніпров"я становила 36.6%, то у 1997 році вона зросла до 53.2% (додаток 1.1). Тобто сьогодні на чотири області припадає більше половини всього промислового потенціалу країни, що свідчить не стільки про нерівномірне розміщення промисловості, скільки про необ"єктивні реалії економічних процесів через слабку керованість інвестиційною та ціновою політикою з боку держави.
Натомість частка Інших промислове розвинених областей (Київської, Львівської, Одеської, Харківської) помітно знизилася внаслідок того, що потужні машинобудівні комплекси цих регіонів були зорієнтовані на загальносоюзний ринок і зазнали найбільшого удару від руйнування минулих економічних зв"язків.
Значно зменшилася питома вага практично всіх західних областей (крім Рівненської) і по 4-х сьогодні складає менше 1 % кожної, що є свідченням катастрофічного згортання промислового виробництва, де воно почало "ставати на ноги" лише у кінці 50-х та у 60-х роках і не наростило потрібного потенціалу.
1997 рік, на жаль, не став роком стабілізації промислового виробництва у більшості регіонів. Із 25 мезорегіональних (обласних) комплексів обсяги промислового виробництва мали тенденцію до зростання проти попереднього року лише у 12 регіонах. Найбільш помітними були темпи зростання у Харківській (+8.1%), Хмельницькій (+4.4), Івано-Франківській (+3.2) та Луганській (+3%) областях, що дає надії на закріплення цієї позитивної тенденції у 1998 році.
В той же час подальший спад промислового виробництва спостерігався в 13 регіонах, найбільш значний - в Автономній Республіці Крим (-24%), у Кіровоградській (-22), Одеській (-21.3), Київській (-18.9), Тернопільській (-16.5%) областях. По цих регіонах потрібно вжити невідкладних заходів з боку центральних виконавчих
органів для виправлення становища у промисловому секторі і досягнення його стабільної роботи.
Протягом 1991 -1996 років обсяги виробництва сільськогосподарської продукції скоротились у всіх 25 мезорегіонах. Найбільше падіння сталося у Кіровоградській, Запорізькій, Луганській, Миколаївській областях, Автономній Республіці Крим (понад 50% у кожному проти 40% по Україні в цілому). Більш помірними темпами спад виробництва продукції аграрного сектора відбувався у Закарпатській, Івано-Франківській, Рівненській, Тернопільській та Хмельницькій областях, де темпи падіння становили від 20 до 35%.
За цей час відбулися деякі зміни у динаміці територіальних пропорцій аграрної сфери. Зокрема, зросла питома вага Вінницької, Дніпропетровської, Донецької, Київської, Полтавської, Харківської, Хмельницької, Черкаської областей, тобто тих регіонів, де важливим напрямом сільськогосподарської спеціалізації є зернове І цукрове господарство. Знизилася частка таких регіонів, як Автономна Республіка Крим, Волинська, Житомирська, Запорізька,
Loading...

 
 

Цікаве