WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкономіка (різне) → Спеціальні економічні зони та їх роль в залученні іноземних інвестицій - Курсова робота

Спеціальні економічні зони та їх роль в залученні іноземних інвестицій - Курсова робота

внутрішній, так і на зовнішнійринки..." ("Концепція створення спеціальних (вільних) економічних зон в Україні" (14 березня 1994р.)).
В усіх державних документах прийнято офіційне найменування поняття як "спеціальна (вільна) економічна зона", що є своєрідним компромісом при існуючих розбіжностях в назвах.
Оскільки в науковій економічній літературі, а також в спеціальних виданнях має місце багатоваріантність підходів до визначення поняття спеціальної економічної зони і тлумачення його сутності, то класифікуючи зональні утворення здається обгрунтованим дотримуватися однорідних критеріїв. Тому можна погодитися з думкою Є.С.Чмир, що такими критеріями повинні бути особливості функціонального спрямування, географічного розташування, характеру організації та взаємовідносин з національною економікою (Чмир 1993, с.135).
Якщо розглядати регіональний рівень, то сюди можна віднести регіональні спеціальні економічні зони і прикордонні територіальні комплекси, які утворюються завдяки існуючим зв'язкам та умовам господарювання.
Спеціальні економічні зони, як один із аспектів підвищення активності зарубіжних інвестицій, набули особливого поширення у другій половині XX століття, причому, формувалися вони в країнах з різним рівнем економічного розвитку. Цілком впевнено можна констатувати, що у своренні спеціальних економічних зон однаковою мірою зацікавлені як країна приймаюча, яка створює нове виробництво, так і країна, яка інвестує капітал.
Для повного уявлення про місце і роль спеціальних економічних зон у формуванні інвестиційного клімату держави необхідно простежити історію виникнення і розвитку цього явища. Перша згадка про застосування ідеї спеціальної економічної зони(СЕЗ) відноситься до 167 року до н.е. Тоді у давній Греції був зафіксований факт створення і діяльності вільної митної зони на о.Делос, за час існування якої економіка острова набула небаченого розквіту.
Більш тривалим був період існування центрів вільної торгівлі у вигляді вільних портів у середні віки, зокрема, Генуя у 1595 році отримала подібний статус однією з найперших. Статус вільного порту давав право складувати на власній території товари без сплати відповідного мита.
З розвитком капіталістичних відносин вільні порти дозволили поряд з складування проводити безподаткову, безмитну дообробку в цілях підвищення якості товарів.
Саме таких функцій набули вільні порти Російської Імперії дев'ятнадцятого століття - Владивосток (1862р.), Одеса (1817р.), Батумі (1878р.). Хоча Одеса мала статус "вільного порту" лише протягом 60 років, але саме на період дії правил вільної торгівлі припадає економічний розквіт міста - будівництво нових житлових районів, розвиток переробної промисловості і, зрозуміло, торгівлі.
На території України перша вільна зона була створена ще в квітні 1817 року і мала вигляд "порто-франко" в Одесі. Відкриття цієї зони відбулося 15 серпня 1819 року після завершення робіт по створенню митних загороджень (у вигляді валів та ін.). В "порто-франко" діяли такі правила:
а) до Одеси дозволявся вільний (без митного догляду і пред'явлення декларацій) ввіз різних іноземних товарів, заборонених до ввозу;
б) експорт товарів з Одеси за кордон відбувався за загальним порядком.
Такі зони не потребують великих грошових витрат і організаційних заходів, тому вони широко розвинені по всьому світу. Поштовхом до створення таких зон є їх вигідне географічне положення і розвиток інфраструктури, а засновниками виступають, здебільшого, місцева влада або зацікавлені фірми.
Відродження спеціальних економічних зон на якісно новому рівні, як явища керованого, цілеспрямованого і науково осмисленого припадає на кінець 50-х років нашого століття, причому, піонером цього стала вільна зона в районі аеропорту Шенон в Ірландії. Позитивний досвід останньої призвів до того, що почали створюватися зони в інших країнах, насамперед, у тих що розвиваються. Процес відбувався і триває досить активно, і за різними підрахунками, число зональних утворень знаходиться у межах від декількох сотень до декількох тисяч. На промислово розвинені країни припадає приблизно 200 зональних утворень, у тому числі на країни Західної Європи - більше 90.
Процес утворення спеціальних економічних зон, переважно зовнішньоторговельних, у групі країн, що донедавна відносилися до соціалістичних, почався значно пізніше і був пов'язаний зі спробами включитися до міжнародного поділу праці. Відтак, зони з'явилися у країнах, котрі проводили досить гнучку політику, щодо економічних перетворень у межах системи централізованого планування: Китай, Югославія, Угорщина, Болгарія, Польща, Румунія.
В Югославії ще з 1963р. Було дозволено утворення безмитних зон. Нова редакція закону про вільні економічні зони (ВЕЗ) була прийнята у 1985 році, але і до того часу в країні дозволялося функціонування митних складських анклавів. 8 із 21 задекларованої зовнішньоторговельної зони діяло в Югославії до її розпаду та початку військових дій. Нажаль, їхнє значення для розвитку економіки країни виявилось незначним, оскільки вони перебували у загальній невизначеності щодо економічної системи країни.
Після прийняття Угорщиною в 1982 та 1988 роках низки нормативних актів, в країні з'явилося 70 подібних зон. Власне ця країна не дотримувалася ніяких спеціальних правил при створенні зон, а головною метою їх створення була своєрідна реклама тих чи інших місць для вкладання іноземних інвестицій.
У 1980 році було порешено питання створення спеціальних зональних утворень у Польщі, проте вісім років пішло на те, щоб ідея почала втілюватися в життя. За цей час питання було рительно вивчене і до центральних керівних органів надійшли пропозиції про заснування СЕЗ у морських портах, великих містах і на прикордонні, а з 1989 р. Уряд Польщі видав дозволи на їхнє створення. Останнім прикладом що ілюструє розгорання процесу організації зовнішньоторговельних зон в Польщі, може бути рішення про створення зони "Європарк Мелець" (Устич та ін. 1997, с.19-21).
Заслуговує вивчення зовнішньоекономічна стратегія та досвід Китаю в утворенні спеціальних економічних зон для іноземних інвесторів. До таких зон входить п'ять особливих, відкритих економічних районів. Після утворення п'яти таких районів, завдяки пільгам держави, економіка в них розвивається значно швидшими темпами, ніж в інших регіонах країни. Китайським урядом створено також 14 відкритих приморських міст і утворені на їхній території зони техніко-економічного освоєння вже стали "гарячими точками" інвестицій іноземних інвесторів. Наприкінці 1993 р. в усіх зонах техніко-економічного освоєння, які належать 14 відкритим приморським містам, було утверджено понад 4200 об'єктів з іноземними інвестиціями, реально вкладені кошти складали 26,6 млрд. дол. США (Філіпенко 1996, с.348). У всіх приморських зонах країни спостерігається пожвавлення у сфері іноземних інвестицій, кошти, вкладені в ці зони іноземними інвесторами, останнім часом
Loading...

 
 

Цікаве