WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкономіка (різне) → Міжнародна економічна система та її головні елементи - Курсова робота

Міжнародна економічна система та її головні елементи - Курсова робота

сільському господарстві і на сільське господарство припадає значна частина ВНП (див. діаграму 3).
Діаграма 3
Галузевий склад ВВП країн, що розвиваються
Джерело: [3]
Правда, у ряді країн (Алжир, Бразилія, Індонезія, Шрі-Ланка, Колумбія й ін.) частка населення, зайнятого в сільському господарстві, істотно знизилася, а частка зайнятих у промисловості зросла і майже досягла або перевищує частку зайнятих у сільському господарстві.
Йде процес диверсифікації експорту країн, що розвиваються, у якому питома вага продукції обробної промисловості зросла з 23% у 1970 р. до 67,8% у 1996 р., а питома вага продукції машинобудування - із 2,4% у 1970 р. до 30,5% у 1996 р. Водночас, починаючи з 70-х років, у країнах підсилилася економічна диференціація.
Особливе положення у світі, що розвивається, по показниках ВНП на душу населення зайняли нафтовидобувні країни - експортери нафти, насамперед країни ОПЕК. У таких країнах як Кувейт, Катар, ОАЕ, Бахрейн, Саудівська Аравія виробництво ВНП на душу населення наближається до виробництва у високорозвинених країнах. Але в групу країн експортерів нафти входять країна з різним вихідним рівнем розвитку, різними соціально-економічними і політичними режимами. Різкий зріст цін на нафту в 70-х роках призвів до значного збільшення зовнішніх прибутків цих країн. Якщо деякі країни (Алжир, Лівія й ін.) використовують їх для розвитку національної економіки і створення власної промисловості, то в багатьох державах Ближнього і Середнього Сходу значна частина прибутків привласнена правлячою феодальною або напівфеодальною верхівкою. Велика частина прибутків вивозиться за кордон, переважно в економічно розвинені країни, тому країни - експортери нафти відіграють важливу роль на міжнародному ринку позичкових капіталів.
Серед країн, що розвиваються, виділилася група країн, більш розвинутих в економічному плані. Це, насамперед, ряд країн Латинської Америки - Аргентина, Бразилія, Мексика, що наблизилися за багатьма показниках до країн високого і середнього рівня економічного розвитку. У цих країнах зріс обсяг промислового виробництва і його частки в національному доході. Зміцнилися позиції нового шару - класу підприємців.
Зріс рівень економічного розвитку ряду країн і територій Південно-Східної Азії. Разом із найбільше розвиненими країнами Латинської Америки їх сьогодні іменують новими індустріальними країнами. До них відносяться Сінгапур, Тайвань, Гонконг, що ввійшов до складу Китаю, і Південна Корея. При участі іноземного капіталу, що займає тут важливі позиції, інтенсивно розвивається обробна промисловість. В даний час за експортом продукції ці країни займають ведучі позиції серед країн, що розвиваються.
Незважаючи на те, що поки капітал нових індустріальних країн (НІК) виступає, як правило, у якості молодшого партнера ТНК промислово розвинутих країн, у ряді випадків він уже стає їхнім серйозним конкурентом на світових ринках, у тому числі і на ринках розвинутих країн. За сучасним рівнем економічного і промислового розвитку найбільше розвинені з нових індустріальних країн - Республіка Корея, Аргентина, Мексика, Сінгапур - упритул наблизилися до промислово розвинутих країн і знаходяться на одному рівні з такими європейськими державами, як Іспанія, Португалія, Греція.
Економічних успіхів домоглися й інші країни Південно-Східної Азії - Індонезія, Малайзія, Філіппін, Таїланд. Хоча більша частина населення цих країн ще зайнята в сільському господарстві, тут збільшується обсяг промислового виробництва й експорт промислової продукції, зміцнюються позиції представників національного капіталу. Цю групу країн Південно-Східної Азії разом із поруч країн Латинської Америки (Венесуела, Колумбія, Перу, Уругвай, Чилі) часто називають країнами другого покоління нових індустріальних країн.
З інших країн, що розвиваються, відносно більш високі показники ВНП на душу населення мають країни, у яких добуваються корисні копалини (Ботсвана, Габон, Намібія, Марокко та ін.), є плантаційне сільське господарство (Коста-Ріка, Колумбія, Сальвадор і ін.) аборозвинене туристичне господарство (Багамські о-ви, Барбадос, Сейшельські о-ви, Фіджі і т.д.).
Істотних результатів в індустріалізації економіки домоглася Індія. За рядом абсолютних показників виробництва промислової продукції Індія знаходиться в числі ведучих країн світу. Однак велика частина населення країни зайнята в малопродуктивному сільському господарстві. Будучи другою країною у світі по чисельності населення (935 млн чол.), по виробництву ВНП на душу населення Індія знаходиться серед найменш розвинутих країн.
Величезних успіхів в економічному розвитку домігся Китай. Сочетая принципи централізованого керування економікою(державна власність на основні засоби виробництва, планування й ін.) із розвитком ринкових відносин і переходом до відкритої економіки, залученням у великих кількостях іноземного капіталу, Китай домігся в останні роки щорічного приросту ВНП у 9-10 %. Значно зріс китайський експорт, при цьому Китай має позитивне сальдо в торгівлі навіть із США.
По абсолютному показнику ВНП, розрахованому за паритетом купівельної спроможності, у 1997 р. Китай приблизно в 3,4 рази обганяє Францію, у 2,8 рази - Індію, у 2,5 рази - Німеччину й у 1,5 разу - Японії, хоча в 1,5 разу поступається США. Фактично Китай по своєю економічній мощі після США став другою державою у світі. У найближчі десятиліття Китай буде претендувати на роль другої супердержави.
Поряд із країнами, де хоча й у суперечливих формах, але спостерігається відомий економічний прогрес, досить велику групу складають найменш розвиті країни (країни Тропічної Африки, острівні держави в Тихому океані, деякі країни Азії, Карибського басейну)*. Ця група країн не має запаси корисних копалин, у них немає не тільки обробної, але і видобувної промисловості. Сільське господарство відстале і малопродуктивне. Зберігається сильна нерівність у розподілі прибутків, бідність і нужда більшості населення. Переважає натуральний тип господарства, хоча в більшості і цих країн йде поступовий розвиток його ринкової організації.
У багатьох дискусіях про причини уповільненого економічного зростання переважної більшості країн, що розвиваються, на одне з перших місць висувається фактор ментальності, обрах економічного мислення, які в широкому значенні охоплюють систему освіти й культури, соціальну сферу. Інвестиції, менеджмент, демографічні процеси, заборгованість є матеріальною складовою слаборозвинутості.політекономія економічного зростання країн, що ровиваються, базується на таких основних принципах:
" тотальна трансформація економіки і всього суспільства;
" ринкова стратегія як основа економічних перетворень;
" експортно-орієнтована концепція національної економіки;
" імпорт капіталу і технології з індустріальних держав;
" поліпшення умов для їх міжнародної торгівлі, для доступу на світові фінансові ринки;
" регулювання демографічних процесів.
Варто підкреслити: вирішальна роль у створенні необхідної критичної маси певних соціально-економічних зрушень у світі, що розвивається, належить людському капіталу (homo clausus), його бажанню, вмінню і здатності здійснювати модернізацію економіки і суспільства.
5. ЕКОНОМІЧНІ ВІДНОСИНИ ТА ЗАКОНИ ЇХ РОЗВИТКУ
Соціально-економічна сутність системи сучасного світового господарства полягає в діалектичному взаємозв'язку національних господарств країн, що належать до трьох соціально-економічних
Loading...

 
 

Цікаве