WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкономіка (різне) → Міжнародна економічна система та її головні елементи - Курсова робота

Міжнародна економічна система та її головні елементи - Курсова робота

(приладобудування, електротехніка тощо). Ця тенденція зумовлює відповідний підхід країн розвиненої ринкової економіки до міжнародної спеціалізації передусім у відносинах між собою.
У сфері організаційно-економічних відносин мають місце як прямий взаємозв'язок між країнами різних підсистем у формі обміну товарами та послугами, виробничої кооперації тощо, так і непрямий взаємовплив - демонстраційний ефект господарювання. Своєрідні імпульси розвитку виходять, як правило, з країн розвиненої економіки. Між країнами різних підсистем залишається суттєвий розрив у головних показниках розвитку, започаткований диференціацією їхніх внутрішніх організаційно-економічних відносин. Цей розрив більш-менш точно віддзеркалюється в двох агрегатних показниках - валовому внутрішньому продукті на душу населення та особистому споживанні на душу населення.
Розглянемо другий критерій визначення соціально-економічних підсистем - специфіку багатоукладності економіки.
Країнам розвиненої ринкової економіки властива технологічна і соціально-економічна багатоукладність. Проте в різноманітних формах високоорганізованого ринкового господарства на основі розвитку приватної та суспільної власності, індивідуальних свобод та правових інститутів функціонують досить налагоджені механізми саморозвитку; господарство високоінтегроване. У країнах ринкової економіки, що розвиваються, специфіка багатоукладності полягає у переважанні нетоварних форм господарювання і є характерною рисою виробничих відносин у цих країнах, причому частка нетоварних, традиційних форм господарювання в народному господарстві цих країн неоднакова. Досить суттєво відрізняється вона, наприклад, у країнах Центральної Африки та Південно-Східної Азії. Сучасні товарні форми також диференційовані за рівнем свого розвитку як усередині тієї чи іншої країни, так і в різних країнах (наприклад, дрібнотоварний уклад у Бразилії та в Буркіна-Фасо).
Специфіка країн перехідної від централізовано керованої до ринкової економіки полягає у започаткуванні процесу роздержавлення і приватизації, формуванні сучасного багатоукладного господарства.
Третій критерій - особливості державного регулювання господарського життя. Специфіка багатоукладності в країнах ринкової економіки, що розвиваються, та в країнах перехідної від централізовано керованої до ринкової економіки відбивається у слабкому ступені суспільної інтеграції. У цих країнах особистість не виділена з колективу (общинне, патріархальне господарство або суцільне одержавлення економіки), свободи особи та інститути демократії нерозвинені. Складності в розвитку цих країн полягають у тому, що за різних рівнів соціально-економічних та техніко-економічних показників механізм саморозвитку або відсутній, або є вкрай неефективним. Переважання позаекономічних форм і методів організації господарства, запроваджуваних державою, характерне для всіх країн з малорозвиненою системою ринкових відносин. Слід зазначити, що такий стан відтворюється, оскільки у спробах вирішити соціально-економічні проблеми переважають методи тотального перерозподілу національного доходу, які спричинюють потребу в громіздкому прошарку управлінців. Це блокує саморегулювання економіки (у країнах, що розвиваються) чи перехід від простих до більш складних, але водночас менш стійких форм ринкової організації (у країнах перехідної від централізовано керованої до ринкової економіки).
Так, загальновідомо, що колишні країни командно-адміністративної системи спробували пройти етап індустріалізації на "крейсерських" швидкостях. Проте ця мета частіше пов'язувалася з політичною орієнтацією, а не з внутрішніми соціально-економічними передумовами. Скажімо, взаємозалежність між республіками колишнього СРСР, на перший погляд, була логічно обгрунтованою та міцною. Проте при знятті політичного каркасу вона виявилась крихкою, оскільки не грунтувалась на товарно-грошових відносинах, економічних інтересах.
2. КРАЇНИ З ВИСОКИМ РІВНЕМ РОЗВИТКУ
Центр світової економіки завжди найбільшою мірою наближається до цивілізаційної субстанції як її найбільш розвинута частина. Більш того, він справляє визначальний вплив на процес еволюції самої цивілізації. В епоху аграрної цивілізації центром світової економіки були окремі міста або міста-держави: Венеція, Генуя, Амстердам. Особливість індустріальної цивілізації становило яскраво виражене домінування найпотужніших держав: Іспанії, Португалії, Великої Британії, Голландії. США. Нині функції центра, ядра глобальної економічної системи дедалі більше преходять до груп найрозвинутішіх держав. Відповідно до класифікації країн у "Світовому економічному огляді ООН" до промислово розвинутих країн відносяться 23 країни: США, Канада, 15 країн ЄС і 3 західноєвропейські країни (Швейцарія, Норвегія, Ісландія), що входять в ЕАСТ, Японія, Австралія і Нова Зеландія. У ряді видань ООН до промислово розвинутих країн відносяться також Ізраїль і Південна Африка. На частку промислово розвинутих країн припадає майже 54% валового національного продукту усього світу і 69% світового експорту. Серед них виділяється "сімка" головних промислово розвинутих країн - США, Японія, Німеччина, Франція, Італія, Великобританія і Канада, питома вага яких у ВНП промислово розвинутих країн складає 85,8%, у світовому ВНП - 46,3%, в експорті промислово розвинутих країн 72,7%, у світовому експорті - 50,1%. Економіка чотирьох європейських країн із цієї "сімки", Німеччини, Франції, Італії, Великобританії, є основою економіки всіх 15 країнЄвропейського союзу (73% ВНП країн ЄС і 64% їхнього експорту). Стан економіки "сімки" є визначальним не тільки для всіх промислово розвинутих країн, включаючи ЄС, але й для всього світу. Тому економічна політика, що проводиться урядами цих країн, впливає не тільки на національну, але і на світову економіку.
У умовах високого ступеня інтернаціоналізації виробництва і глобалізації світової економіки нагальною потребою стало узгодження економічної політики провідних країн, що і послужило причиною щорічних нарад (з 1975 р.) глав держав і урядів "сімки".
Серед високорозвинених країн, у тому числі провідних, постійно відбуваються зміни в співвідношенні сил. З'являються нові претенденти на місце в цій елітній групі країн світового господарства. У перші роки після другої світової війни безперечним лідером у світовій економіці були США. Під час війни їхня економіка не тільки не постраждала від військових дій, але і нарощувала свій потенціал, забезпечуючи зброєю країни антигітлеровської коаліції. Різко зросла частка США у світовому виробництві і світовій торгівлі. США випереджали навіть найбільш розвинені країни Західної Європи по продуктивності праці в 2-3 рази. Сприятливо відбилася війна і на економіці Канади, що, залишаючись формально домініоном Англії, економічно зблизилася із США.
У Західній Європі в найменшій мірі від військових дій постраждала Великобританія. На якийсь час вона виявилася лідером у цьому регіоні. Але розпад Британської імперії, непомірно високі військові витрати дуже негативно позначилися на англійській економіці. Великобританія значно відставала від інших західноєвропейських країн за темпами економічного росту і виявилася відсунутою від лідируючих позицій на європейському континенті.
До найбільше найбільш швидко розвиваючихся країн у Західній Європі відносилися ФРН і Італія, що мають значні резервами робочої сили і не обтяжені військовими витратами. У 60-ті рр. говорили про західнонімецьке "економічне диво" та
Loading...

 
 

Цікаве