WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкономіка (різне) → Бідність в України - Курсова робота

Бідність в України - Курсова робота

власні сили, людина сподівається на чиюсь допомогу, чиїсь вказівки й урешті скоряється будь-якій політичній силі, яка належним чином натискає на больові точки.
Відповідно до даних 26 обстежень, проведених у 1994-2000 роках Українським інститутом соціальних досліджень і центром "Соціальний моніторинг", 75% населення вважають, що вони живуть гірше, ніж пересічна українська родина. А за даними загальнонаціонального соціологічного моніторингу, протягом уже восьми років здійснюваного вченими Інституту соціології НАН України, 2000 року 65% населення вважали себе бідними (1994 року таких було 47%). При цьому межу бідності в грошовому еквіваленті самі опитані визначають навіть нижче від мінімальної пенсії чи мінімальної зарплати й межі, розрахованої, виходячи з результатів наукових досліджень.
Критерії та межа бідності. Хай там який загальний рівень життянаселення країни, завжди є частина людей, котрій живеться значно гірше. Таких людей вважають бідними за національними стандартами. І ясна річ, що бідні, приміром, у Швейцарії чи США, можуть бути цілком забезпеченими за стандартами України, а наші бідняки живуть зовсім непогано порівняно з більшістю населення Ефіопії.
Взагалі, визначення межі бідності - питання не стільки економічне, скільки політичне. Звісно, не можна ігнорувати можливості бюджету надавати матеріальну підтримку незаможним членам суспільства. Але головну, визначальну роль відіграють діючі в суспільстві установки. Приміром, ліберальна модель передбачає максимальну орієнтацію населення на власні сили й дуже обмежену допомогу працездатним людям. А соціально орієнтована модель, навпаки, поширює опіку на значно ширші верстви. У цьому контексті встановлення офіційної межі бідності в Україні набуває особливої ваги.
То скільки ж насправді бідних в Україні і хто вони? Відповідно до прийнятих у світі критеріїв, майже 28% українського населення слід кваліфікувати як бідних - ці люди страждають від недостатнього споживання продуктів харчування, вони не можуть придбати необхідний одяг і взуття, обмежуються найдешевшими й не завжди ефективними ліками. Глибина бідності становить 21,5%, тобто в середньому витрати бідняків на 21,5% нижчі від вирахуваної, виходячи з обраного критерію, межі бідності - 75% середніх сукупних витрат у розрахунку на одного члена родини (табл. 2). Причому використані критерії спираються лише на поточне споживання й не враховують можливості заміни меблів, побутової техніки, ремонту житла тощо.
Проте річ не тільки в тому, скільки людей бідує, хоч і це, звісно, дуже важливо. Річ ще й у тім, наскільки ці люди бідні. Що можуть вони купити на свої доходи? Як захищені їхні діти? Чи можуть вони здобути належну освіту й вирватися з лабет злиднів чи приречені бідувати все своє життя?
Дуже негативним симптомом варто визнати формування в Україні так званої спадкової бідності. Діти з бідних родин не отримують необхідної фахової підготовки і згодом не можуть одержати хорошу високооплачувану роботу. Як показують дослідження, існує чітко виражена пряма залежність між рівнем освіти й матеріальним становищем.
Наявність у сім'ї бодай однієї людини з вищою освітою вдвічі знижує ризик бідності. Про збільшення можливостей завдяки освіті знайти роботу й заробити, свідчить і співвідношення в бюджеті родини грошових і натуральних доходів. Якщо в домогосподарствах, де ніхто з дорослих не має навіть середньої освіти, грошові доходи приблизно дорівнюють натуральним, то в сім'ях, де всі дорослі мають вищу освіту, грошові доходи вчетверо перевищують натуральні.
Бідність працюючих. Можна зрозуміти й виправдати бідність людей, котрі мають погане здоров'я, низьку кваліфікацію чи професію, що не користується попитом на ринку праці. Такі люди вважаються соціально уразливими й підтримуються суспільством. В останні роки відповідно до концепції стійкого людського розвитку ця підтримка спрямовується на забезпечення їм можливості самим заробляти собі на життя.
В Україні ж бідність дуже часто стає супутником не просто досить освічених і кваліфікованих людей, а людей працюючих, причому в режимі повної зайнятості. Відповідно до результатів обстеження умов життя 9,2 тис. домогосподарств, проведених у 1999 році Держкомстатом, близько 78% бідних родин - ті, де хоча б один із членів сім'ї працює.
Така ситуація відбиває типовий для бідного суспільства процес знецінення робочої сили, що триває принаймні десять років: питома вага оплати праці у ВВП знизилася з 53% у 1990 до 45% у 2000 році, а в грошових доходах населення частка оплати праці зменшилася з 71 до 49%. У 1991-1999 роках реальна зарплата скорочувалася значно швидше, ніж ВВП та продуктивність праці, і навіть у 2000-му, коли за всіма ознаками в країні спостерігалося економічне зростання, вона знизилася. Майже чверть працюючих отримують зарплату нижчу від межі бідності, хоча вона і є розрахунковою, а не встановленою офіційно. Дуже значними залишаються борги з виплати заробітної плати: за станом на 10 січня ц.р., вони становили 4,9 млрд. грн., причому 40% цієї суми припадає на промисловість (тут працюють 26% усіх зайнятих в економіці) і 31% - на сільське господарство (16% усіх зайнятих).
При оцінці рівня бідності в макроекономічному зрізі простежується тенденція стійкого і вельми істотного зниження реального середньорічного доходу українців (рис.1). Як свідчать матеріали ПРООН (з посиланням на дані Світового Банку), величина реального ВВП України на душу населення, перерахована по паритету купівельної спроможності, впродовж 10 років трансформації скоротилася майже удвічі (Україна. Національний звіт з людського розвитку 2001. Сила суспільної взаємодії/ Програма розвитку ООН. - Київ, 2002. - З. 99.).
На підставі цих даних можна стверджувати, що в 1990-1998 рр. Україна рік від року ставала бідніше, і це пояснюється в першу чергу низькою ефективністю трансформації економічної системи, недосконалістю діючої моделі економічного розвитку і відсутністю необхідних соціальних реформ. Деяке зростання середнє душового доходу спостерігається, тільки починаючи з 1999 р., коли українська економіка вступила у фазу відновлення. Проте в даний час Україна продовжує залишатися однією з бідних країн з перехідною економікою, за підсумками 2000 р. маючи в 1,5-2 рази менше середнє душового доходу в порівнянні з ними
Регіональний зріз бідності в Україні, оціненій по показнику середнє душового доходу (скоректована величина реального ВВП з розрахунку на душу населення), показує, що до регіонів з високим рівнем добробуту відносяться тільки промислово розвинені центри (Київ, а також Київська, Полтавська, Дніпропетровська, Донецька і Запорізька області). У теж час такі адміністративно-територіальні одиниці як р. Севастополь і більшість західних областей (Волинська, Закарпатська, Тернопільська, Чернівецька) відносяться до розряду бідних, що
Loading...

 
 

Цікаве