WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкономіка (різне) → Поняття і види зовнішньоторговельної політики: протекціонізм, фритредерство . Групи країн, що перебудовують економіку для її подальшого функціонуванн - Реферат

Поняття і види зовнішньоторговельної політики: протекціонізм, фритредерство . Групи країн, що перебудовують економіку для її подальшого функціонуванн - Реферат

перетворень грошово-кредитної сфери у всіх постра-дянських країнах стало введення власних валют, які на сьогодні є головним платіжним засобом цих країн. Однак більшість національних валют залишаються слабкими, що зумовлено як інфляційними процесами, так і загальноекономічним становищем ще нереформованих економік.
Зовнішня макростабілізація за умов трансформації перехідних економік передбачає впровадження низки заходів, найважливішими серед яких є регулювання валютного курсу, дотримання зовнішньоекономічної рівноваги, у тому числі в сфері зовнішньоторговельних операцій, вирішення проблеми заборгованості тощо.
З існуючих систем валютного регулювання більшість постсоці-алістичних країн надали перевагу встановленню плаваючого валютного курсу із систематичним корегуванням його центральним банком. Зазначене корегування курсу валюти відбувається залежно від стану торговельного балансу, інфляційних очікувань, рівня цін всередині країни. Деякі з постсоціалістичних країн обрали режим фіксованих валютних курсів. Зокрема, в Естонії, Литві і Болгарії встановлено системи валютних комітетів (currency board), за якими національна валютна фіксується щодо іноземної (або щодо кошика іноземних валют) у певному співвідношенні без будь-яких коливань.
Ще один аспект політики регулювання валютних курсів - це визначення ступеня конвертованості національної валюти. Серед країн Східної та Центральної Європи практично повністю конвертованими є угорський форинт і чеська крона. Для решти країн цього регіону характерні певні обмеження (менші - у Польщі, більші - в Албанії) при проведенні валютних операцій. У перехідних економіках пострадянських держав ступінь конвертованості їхніх валют також різний. Вищим він є в Киргизії, Казахстані, в Україні, Росії, нижчим - в інших країнах. Найбільш суттєві обмеження у цій сфері спостерігаються в Білорусії, Туркмени, республіках Закавказзя. Загалом лише Казахстан, Киргизстан і Росія змогли у 1999 р. вийти на валютний режим, рівень якого передбачається статтею VIII Статуту МВФ, де йдеться, зокрема про конвертованість за поточними операціями. Майже такий самий валютний режим існує в Литві й Латвії. Естонія ж взагалі відмінила всі обмеження на рух капіталу, а рівень лібералізації з інших валютних операцій в цій країні майже відповідає стандартам західноєвропейських держав.
Практично для всіх постсоціалістичних економік актуальною є проблема зовнішньої заборгованості. Значні бюджетні відрахування, спрямовані на обслуговування зовнішнього боргу, здатні спричинити суттєві ускладнення при проведенні фінансово-грошової та фіскальної політики. Додатковий борговий тиск на бюджет також значною мірою загострює вирішення численних соціальних проблем. Саме тому міжнародні позичальники - Світовий Банк, МВФ, Лондонський і Паризький клуби - кредитори, без допомоги яких неможливе навіть часткове розв'язання проблеми зовнішньої заборгованості постсоціалістичних держав, у своїх рішеннях щодо них керуються не лише економічними, а й політико-соціальними критеріями. Списання 50 % заборгованості Польщі у 1992 р. та реструктуризація решти боргу, або цьогорічна реструктуризація російського та українського зовнішніх боргів - яскраве тому підтвердження.
Ще один важливий зовнішній інструмент децентралізації перехідних економік та їх макростабілізації - це лібералізація зовнішньої торгівлі. Безперечними вигодами від її проведення є те, що лібералізована зовнішня торгівля стримує ціни на імпортні товари, а отже, й інфляцію, підвищує рівень життя, стимулює іноземні інвестиції, а для країн Східної та Центральної Європи ще й прокладає шлях у Європейський Союз. Серед багатьох економістів до останнього часу панувала думка про те, що швидко проведена лібералізація торгівлі та ціноутворення сприятиме прискоренню трансформації постсоціалістичних економік та підвищенню їх конкуренто-
спроможності. Але практика реформування у цій галузі свідчить про те, що ставлення урядів і підприємців країн з перехідними економіками до лібералізованої зовнішньої торгівлі є досить неоднозначним. Однією з суттєвих макроекономічних проблем, яка пов'язана з відкриттям ринків, є зовнішньоторговельний дефіцит. В Естонії, наприклад, він сягнув рівня 24 % обсягу ВВП країни, в Хорватії - 19 %. Дефіцит платіжного балансу Польщі лише за перші два місяці 2000 року становив 949 млн дол. США, або близь-ко 8,1 % ВВП - цифра висока, як для польської економіки. Очевидно така ситуація чинить значний тиск на курс національної валюти і всю макрополітику. Окрім того, під економічною загрозою опиняються цілі галузі національного виробництва, наприклад, текстильна або взуттєва промисловість чи важке машинобудування і особливо - сільське господарство, тобто ті галузі, для яких конкуренція з продукцією з-за кордону виявляється непосильною. Така ситуація породжує вжиття протекціоністських заходів з боку урядів колишніх соціалістичних країн. Проте вимоги ВТО, ЄС та іноземних інвесторів, кошти яких вкрай потрібні перехідним економікам, змушують їхнє керівництво частіше надавати перевагу більш вільній політиці в галузізовнішньої торгівлі.
Якщо ж говорити про макрореформи загалом, то сьогодні провідні економісти, й зокрема експерти Світового Банку, на підставі досвіду реформування постсоціалістичних економік стверджують, що утвердження тут конкуренції першочергово вимагає структурних зрушень, тоді як лібералізована зовнішня торгівля не є необхідним або достатнім чинником для створення конкурентного середовища і модернізації економіки. Саме проведення комплексних структурних реформ дає можливість успішно реалізувати реальні ринкові перетворення. Про це свідчить практичний досвід реформування найбільш просунутих постсоціалістичних економік, якими на сьогодні є економіка Польщі та Угорщини. Сучасні результати розвитку цих країн дають можливість проаналізувати найважливіші закономірності, етапи та складові процесу ринкової трансформації.
За 10 років реформ (з 1989 р.) обсяг ВВП Польщі і загальна величина його в розрахунку на душу населення збільшилися у 2 рази. З 1992 р. тут розпочався процес швидкого зростання малого бізнесу. Він розпочався з торгівлі та послуг, а пізніше охопив і промислове виробництво, переважно невеликі заводи та фабрики, які вивільнялися з великих об'єднань ще соціалістичних часів. На сьогодні частка малих і середніх компаній становить більше як дві третини всього обсягу ВВП Польщі.
В Угорщині десятирічна практика реформування забезпечила зростання обсягу ВВП (в цілому й на душу населення) у півтора рази. Але тут малий бізнес не став основним чинником зростання економіки. Угорщина перебудувала структуру національної економіки, продавши більшість великих державних підприємств іноземним компаніям і зробивши усе можливе для залучення в країну значних інвестицій. Більша їх частина зосереджена в машинобудуванні, електротехніці та електроніці. У 1990 р. частка цих галузей становила 20 % обсягу промислового виробництва та 12 % виручки від усього угорського експорту. Тепер цей сектор дає Угорщині більше 40 % промислового виробництва та 60 % експорту в країни Європейського Союзу. Загалом на частку компаній, що належать іноземцям, сьогодні припадає третина всього ВВП Угорщини та три чверті експорту країни. У результаті Угорщина змогла включитися в Європейські виробничі системи. До того ж рівень її інтегрованості у технологічні ланцюжки Європи є більшим за той, що мали Іспанія та Португалія, вступаючи в ЄС.
Найбільш важливим
Loading...

 
 

Цікаве