WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкономіка (різне) → Економічні та політичні переміни у країнах Балтії в 1990-х, поч. 2000-х рр. - Реферат

Економічні та політичні переміни у країнах Балтії в 1990-х, поч. 2000-х рр. - Реферат


Реферат на тему:
Економічні та політичні переміни у країнах Балтії в 1990-х, поч. 2000-х рр.
Після того, як розпалась Організація варшавського договору, а згодом припинив своє існування і самий творець її - Радянський Союз, відчутно посилився визначальний характер багатополюсності світу. Нові незалежні держави, що виникли на терені колишнього СРСР, а також постсоціалістичні країни Європи одразу ж надали перевагу політичній багатовекторності у своїх міжнародних зносинах.
Відхід у минуле біполярного протистояння, так само як і втрата Росією багатьох вагомих атрибутів наддержави, зменшення її економічних і політичних можливостей диктувати свою волю колись залежним країнам не могли не позначитись на реаліях існуючого світопорядку. Однак це зовсім не означає, що така країна як США має виконувати роль єдиного світового центру сили, а біполярне протистояння - перетворити на такий собі аморфний багатополюсний світ. Бо, зрештою, що таке багатополюсність? На практиці це означає, що існують й інші держави, здатні перебирати на себе вирішення регіональних та глобальних питань. Вони мають для цього необхідні економічні, політичні та військові можливості, мають, крім усього, власні, скажемо так, амбіції, щоби свої національні інтереси в разі потреби не погоджувати з інтересами інших полюсів сили. Отже, вони цілком відповідають характеристикам і статусові самостійного полюсу сили, де визначальним чинником і найголовнішою складовою залишається його військова (передусім ракетно-ядерна) могутність. За цим показником Росія була і на певний час залишатиметься світовим полюсом сили. Що ж стосується інших країн світу, то їх перетворення на полюси сили існує як потенційна тенденція, що може бути реалізована за певних обставин при збереженні у незмінному вигляді тих напрямів розвитку, які проявили себе наприкінці ХХ ст.
У більш-менш оформленому вигляді як центри сили нині можна вважати: США, довкола яких, усупереч усім існуючим проблемам і протиріччям, концентруються країни Американського континенту, Європи, Азії, Африки; розмаїтий ісламський світ; Китай, що перетворюється на регіональний центр сили; строката Росія зберігає важливі атрибути глобального центру сили. З огляду на це, багатовекторність зовнішньої політики має сенс тільки у тому разі, якщо можна чітко визначити: з яким результативним вектором пов'язаний той чи інший проміжний вектор, або ж який напрям міжнародних взаємин з тактичних міркувань обирає для себе держава на певний період для досягнення стратегічних цілей.
Спроби ж будь-якої з держав здобути перевагу за рахунок балансування між двома (чи більше) діаметрально-протилежними векторами неминуче призведе до негативних наслідків - чи-то у вигляді збільшення напруги у відносинах, чи у взаємознищенні позитивних наслідків, напрацьованих в умовах протилежно спрямованих векторів зовнішньої політики. Багатовекторність має сенс тільки у контексті розвитку рівноправних, взаємовигідних стосунків з усіма країнами світу. В геополітичному розумінні багатовекторність - це не що інше, як невизначеність національних інтересів, внутрішніх та зовнішніх пріоритетів держави, або ж невдала спроба приховати справжні зовнішньополітичні цілі.
Розвиток взаємовідносин України з країнами Балтії відповідає принципам основних складників західного вектора, так само як, скажімо, білоруський, вірменський чи казахський вектори діють у напрямі Євразії, а точніше Росії.
Ідея створення Балто-чорноморської дуги виникла напередодні розпаду СРСР і була започаткована балтійським Саюдісом та українським Рухом як певний інструмент боротьби з російським експансіонізмом за державну незалежність України та країн Балтії. Але в подальшому реальні процеси у цих країнах знизили актуальність і дещо змінили акценти самої ідеї, висунувши на перший план не політичні, а економічні та інтеграційні проблеми.
Для української політики формування та зміцнення балтійського вектора тісно пов'язане з вирішенням проблем субрегіональної та європейської інтеграцій в умовах, які мають багато спільних рис, а саме:
- країни Балтії займають особливе місце серед нових незалежних держав. Вони проводять незалежну політику і виступають проти відновлення у будь-якому вигляді колишнього Радянського Союзу. Таку ж саму позицію займає й Україна;
- Литва, Латвія та Естонія, так само як і Україна, певний період існували в історичних рамках Російської, а потім Радянської імперій. Після розпаду СРСР вони змушені були вирішувати комплекс складних економічних, політичних та соціальних питань з неуникним урахуванням політики свого історичного сусіда - Російської Федерації;
- вони мають з Росією спільні кордони; на їхніх територіях проживає значна кількість російськомовного населення;
- економіка країн Балтії була значною мірою зорієнтована на Росію, а тому енергетична та сировинна залежність від РФ змушувала уряди цих, тепер уже незалежних, держав шукати шляхи виходу з цієї ситуації;
- вирішувались питання виведення російських військ за межі їхніх національних територій та створення власних збройних сил.
Країни Балтії досягли певних успіхів у справі використання свого транзитного потенціалу і постійно нарощують зусилля у цьому напрямі; вони послідовно реалізовують свій курс на інтеграцію в європейські та євроатлантичні структури і досягли в цьому досить відчутних успіхів.
З огляду на це, розвиток взаємовідносин України з державами Балтії, врахування їхнього досвіду у вирішенні проблем, з якими постійно стикаємося ми, має велике значення для формування дієвої внутрішньої та зовнішньої політики нашої держави.
Свою незалежність Литва, Латвія та Естонія здобули як наслідок широкого громадянського руху - своєрідних "бархатних" та "співочих" революцій. Застосування радянської "силової машини" проти громадян Вільнюса та Риги у січні 1991 р. лише прискорило процес розпаду СРСР та утворення на його руїнах нових незалежних держав.
З допомогою, а нерідко і під прямим тиском сил Заходу (передусім США та ЄС) з територій балтійських країн було виведено російські війська (до серпня 1993 р. - з Литви, до серпня 1994 р. - з Естонії та Латвії). Найболючіші питання для російських Збройних сил, а саме - термінова ліквідація радіолокаційної станції СПРН у Скурунді (Латвія), демонтаж ядерних реакторів в Естонії (Палдиски) у навчальному центрі ВМФ, а також питання військового транзиту через територію Литви - були вирішені без особливих ускладнень. Після закінчення у 1998 р. строку оренди та виведення російського військового об'єкта з Латвії на території країн Балтії не залишилось жодного російського військового формування.
Національна свідомість латишів, литовців та естонців сприйняла незалежність своїх держав як відтворення історичної справедливості, як акт повернення до західного світу, від якого вони були силоміць відторгнені радянською агресією 1940 р. та більш ніж 45-річною окупацією. Переконання в особистій, безумовно західній, ідентичності, належності до західної цивілізаціїдоповнюється у значної більшості громадян Литви, Латвії та Естонії переконанням у тому, що їх країни є
Loading...

 
 

Цікаве