WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкономіка (різне) → Сучасні економічні течії: неокенсіанство, кенсіанство, інституціоналізм та ін. - Реферат

Сучасні економічні течії: неокенсіанство, кенсіанство, інституціоналізм та ін. - Реферат

виступила з теорією соціального ринкового господарства. Найвідомішимиїї представниками вважаються німецькі економісти Вальтер Ойкен і Людвіг Ерхард. Як і в традиційних лібералів, їхні симпатії на боці вільного конкурентного ринкового господарства, що протиставляється централізовано керованому. Це, за Ойкеном, два ідеальні типи господарства, різні варіації яких являють собою усі відомі в історії гос-подарські системи. Хоч ринкове господарство і має очевидні переваги, але зовсім автоматично функціонувати воно не може, тому що існує тенденція до концентрації, що породжує монополію і придушує конкуренцію, яка виступає найважливішим інструментом ринку. Крім того, вільний ринок породжує небажані соціальні перекоси: нерівність у доходах, незабезпеченість окремих соціальних груп, різкі коливання в зайнятості. Все це робить необхідним втручання держави, яка покликана, по-перше, обмежувати владу монополій, по-друге, забезпечувати соціальну компенсацію незаможним через перерозподіл доходів за допомогою податків, бюджетного фінансування соціальних програм і навіть деякого регулювання окремих видів цін. Проте все ж таки роль держави в економіці бачилася їм досить скромною. Вона має бути подібною до ролі судді на футбольному полі - стежити за дотриманням правил, але в гру не втручатися. Неможливість розв'язати проблему загальної економічної рівноваги на мікрорівні і нездатність неокласиків пояснити значні відхилення від нього і породили новий напрям - кейнсіанство.
Кейнсіанство
Кейнсіанство поставило під сумнів не тільки метод аналізу, але й самі принципи класичного підходу. Біля джерел напряму стояв англійський економіст Джон Мейнард Кейнс, який висунув положення про те, що економічна система ринкового типу споконвічне є неврівноваженою і такою, що прагне автоматично відтворювати цей стан. Вона в принципі неврівноважена, оскільки через низку об'єктивних причин сукупний попит має тенденцію відставати від наявних економічних можливостей. Результат - хронічне недовикористання ресурсів і кризи. Усе це виявляється лише в процесі переходу на інший, макроекономічний рівень аналізу, де досліджуються агреговані показники сукупного попиту, сукупної пропозиції, національного доходу, заощаджень та інвестицій.
У центрі уваги Джона Кейнса - проблема чинників, що визначають величину сукупного попиту, оскільки попит усупереч твердженням прихильників законівСея не випливає автоматично за пропозицією, а визначається величиною національного доходу, що розпадається па споживання і заощадження. Споживана частина, яка і визначає ефективність попиту, має тенденцію відставати від тієї, що зберігається, через властиву людям психологічну схильність витрачати менше, ніж приростає їхній дохід. Звідси - постійна проблема недостатності попиту. Основні надії на його стимулювання покладалися на нагромадження і приріст інвестицій. Якби вдалося спонукати одержувачів доходів значну частину їхніх заощаджень знову інвестувати у виробництво, проблема недовикористання ресурсів була б знята. Однак зробити це складно, по-перше, через зниження граничної ефективності (прибутковості) капіталу, оскільки висока ставка відсотку робила інвестиції мало привабливими; по-друге, через перевагу ліквідності, тобто бажання тримати здобутки в грошовій формі за мотивами ризику, характером угод (трансакцій), спекулятивними розуміннями. Перевага ліквідності означала зростання попиту на гроші і збільшення ставки відсотку, яку Джон Кейнс розглядав як плату за відмовлення від ліквідності. Усе це перешкоджало автоматичному, як вважали неокласики, перетворенню заощаджень в інвестиції і робило проблему ефективності попиту гострою.
Розв'язання проблеми ефективності попиту бачилося в активному регулюванні державою економічного життя і, зокрема, процесу капіталовкладень. Державні інвестиції мають спричинити ланцюгову реакцію пожвавлення економічної діяльності і подолання дефіциту сукупного попиту. Це вирішує механізм інвестиційного мультиплікатора. Приріст інвестицій веде до помноженого приросту національного доходу. Множник (мультиплікатор) є величина, обернена до частини доходу, що зберігається (МРS). Оскільки гранична схильність до заощаджень є різниця між одиницею і граничною схіїльністю до споживання (МРС), то формулу мультиплікаційної залежності можна навести в такому вигляді:
Y = I * 1:(1- MPC)/
де Y- приріст національного доходу; I - приріст інвестицій; 1 : (1 - МРС) - коефіцієнт мультиплікації.
Головним об'єктом державного стимулювання попиту мають бути інвестиції. Джон Кейнс пропонує впливати на попит за допомогою кредитно-грошової системи і бюджетної політики. Кредитно-грошова політика спря-мована на зниження відсоткової ставки і протидію перевазі ліквідності. Центральні банки, маніпулюючи дисконтною ставкою, нормою обов'язкових резервів і скуповуючи цінні папери на відкритому ринку, збільшують грошову пропозицію, тобто проводять політику дешевих грошей. Це повинно стимулювати зростання інвестиційних витрат і збільшення національного доходу. Проте цього виявляється замало для подолання негативних впливів на величину сукупного попиту. Тому вирішальне значення Джон Кейнс надає не кредитно-грошовій, а бюджетній політиці.
Державі рекомендувалося здійснювати пряме бюджетне фінансування інвестиційних проектів з метою стимулювання сукупного попиту. Крім того, варіюючи податкові ставки і податкові пільги, держава може впливати на розміри і потоки капіталовкладень, на фонд споживання, на рівень цін. Але не слід побоюватися можливого дефіциту державного бюджету, оскільки пов'язана з таким явищем інфляція робить непривабливою ліквідну форму заощаджень і сприяє перетворенню їх на інвестиції. Серед рекомендацій з керування попитом було також відмовлення від безумовного додержування принципу свободи торгівлі в зовнішньоекономічній діяльності. Про-текціоністські заходи держави створюють умови для розширення вітчизняного виробництва, а отже, для збільшення зайнятості і росту національного доходу.
Теорія Джона Кейнса сформувалася в 30-х роках XX століття і відбила кризову ситуацію, що склалася у світовій економіці після Великої Депресії початку 30-х років. Теорія Кейнса статична, оскільки аналізувала економіку в стані кризи і тільки в короткостроковий період. Але в період порівняно стійкого економічного зростання, Ідо настав після Другої світової війни, проблема підтримки рівноваги перемістилася в сферу економічної динаміки, тобто з'ясування умов забезпечення стабільних темпів росту в довгостроковій перспективі. Для аналізу цих процесів використовується кейнсіанський теоретичний апарат, на основі якого будувалисямоделі, які відбивають різні стани економіки, що розвивається, які виникають у процесі циклічних коливань.
Неокейнсіанство
Моделі стійкого економічного росту, теорії рівноваги розроблялися представниками неокейнсіанського напряму Роєм Харродом, Євсеєм Домаром, Робертом Солоу. Вони грунтувалися на тій самій методологічній передумові, що й модель Кейнса: рівновага досягається при рівності заощаджень та інвестицій. Але якщо розглядати проблему з позиції довгостроковості, то рівність досягається лише як середнє з багатьох відхилень у ту чи іншу сторону. Інвестиції можуть бути меншими від заощаджень, і тоді сукупний попит не може поглинути вироблений дохід, або більшими від заощаджень, коли наміри інвестувати переважають наявні заощадження, і
Loading...

 
 

Цікаве