WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкономіка (різне) → Співвідношення економічних та природних законів у суспільстві - Реферат

Співвідношення економічних та природних законів у суспільстві - Реферат

зближення, злиття, обмеження, скасування, удосконалення, конвергенція, критика, самокритика, реформа,соціальна революція тощо. Розглянемо більш конкретно деякі форми діалектичного заперечення.
Соціальні перетворення відбуваються в усій соціально-економічній та політичній структурі суспільства. Об'єктивною основою соціальних перетворень служать суперечливі процеси розвитку суспільства, необхідність його перетворення. Тому соціальні перетворення одночасно виступають як метод докорінного розв'язання назрілих соціальних суперечностей і як форма діалектичного заперечення старого, віджилого. Будь-яка форма діалектичного заперечення, оскільки в його основі лежать суперечності, є також способом (методом) розв'язання соціальних суперечностей.
Якщо соціальні перетворення порушують саму основу суспільного ладу, то будуть домінуючою формою заперечення, знищення, скасування старого: старих суспільних відносин, норм, законів тощо. Однак цей процес не є повним відкиданням всього того, що є. Залишається те, що необхідне для розвитку нових суспільних відносин:
залишаються продуктивні сили, матеріальна і духовна культура, банки, пошта, телеграф, залізниця і т.д.
Реформа як форма діалектичного заперечення є зміною, перебудовою, котра не порушує основ існуючого і, як правило, здійснює такі перетворення за допомогою законодавчих актів. Ці акти здійснюються в рамках даного суспільства "зверху" з метою збереження того, що є (старого) шляхом його удосконалення, пристосування до нових суспільних умов, через часткове розв'язання соціальних суперечностей. Тому домінуючими формами такого заперечення є зближення, злиття, обмеження, критика, удосконалення того, що є.
Критика як форма заперечення того, що існує і що гальмує розвиток, є специфічною формою утвердження того, що має бути. Вона відіграє важливу роль у розкритті помилок і недоліків, що виникають як з об'єктивних, так і з суб'єктивних причин, та в їх подоланні. Звичайно, об'єктивною основою конструктивної критики є суперечливий характер розвитку суспільства, відмінність суспільних інтересів соціальних груп, партій, рухів, різних громадських об'єднань і т.д.
Уявлення про діалектичне заперечення, про суперечливий зв'язок старого і нового не є єдиним у філософії. Відоме й інше розуміння процесу заперечення, котре характеризується як метафізичне.
Метафізичне заперечення - це відкидання, знищення без збереження корисного, без зв'язку того, що було, з тим, що є. Це заперечення типу "ні" без з'ясування того, що є позитивним. Щось подібне зробив Л.Фейербах з діалектикою Гегеля, коли, не зрозумівши її позитивного філософського значення, просто відкинув її. Мефістофель, персонаж п'єси Гете "Фауст", вважає, що "те, що минуло" і "не було" тотожні між собою. "Минуле, - що це означає? - запитує він, - це всерівно, що його і зовсім не було". Це ілюстрація до метафізичного розуміння минулого - абсолютний розрив його з сучасним. З точки зору діалектичного заперечення таке розуміння є хибним, оскільки виходить з повного відкидання старого, його позитивних елементів. Минуле не зникає безслідно, а "знімається" в сучасному.
Такі приклади є і в нашому сьогоденні. Згадаймо хоча б "червоних охоронців" (хунвейбінів) у Китаї, які під час "культурної революції" знищували твори "буржуазних" письменників, композиторів, художників тому, що вони були представниками "старого світу". В нашій історії теж були спроби з боку так званих "пролеткультівців" (організаторів "пролетарської культури") повністю знищити "буржуазну культуру" і створити свою, "пролетарську". Але створити щось на голому місці, без спадкоємності - неможливо, тим більше, коли мова йде про феномен культури, яка створюється багатьма поколіннями людей протягом століть і є закономірним розвитком всього того цінного, що створило людство у своїй історії.
Таким чином, формами метафізичного заперечення є такі, в котрих неможливим стає подальший розвиток, рух думки через знищення, відкидання, різні форми негативності, нігілізму, критиканства, "критики задля критики" тощо. Такі форми заперечення не дають уявлення про спадкоємність внаслідок повного розриву зв'язків між тим, що було, і тим, що стало.
Ми з'ясували суть діалектичного і метафізичного заперечення. Тепер необхідно розглянути сутність подвійного заперечення, що притаманне даному закону.
Першим цей термін запровадив у філософію Гегель. Він є автором цього важливого закону діалектики, сформулювавши його як закон мислення, пізнання.
Поняття, за Гегелем, є єдністю буття і сутності. Сутність - перше заперечення буття. Поняття - друге заперечення або заперечення заперечення. Буття - це те, що є, що існує; сутність - це "зняте", розкрите буття, тому воно є його першим запереченням. Поняття - синтез того й іншого буття і сутності, тому воно є другим запереченням або запереченням заперечення. Гегель ілюструє даний закон ще запереченням категорії "одиничного", а категорія "загального" є другим запереченням категорії "особливого". "При абстрагуванні, - підкреслює Гегель, - має місце заперечення заперечення".
Кажуть, що Гегель оперував цими поняттями тільки щодо логіки, процесу мислення. Справді, Гегель використовував поняття заперечення заперечення насамперед як категорії діалектичної логіки. Однак це зовсім не означає, що він не говорив про них як про закони, не розумів їхнього значення в об'єктивному світі, хоча й був філософом-ідеалістом. Гегель у своїй праці "Наука логіки" (вчення про поняття) неодноразово підкреслював, що уявлення про суперечності, про тотожність, про заперечення тощо "встановлюються як абсолютні закони мислення". Тому у філософа заперечення заперечення, суперечність, перехід кількості у якість - це не лише принципи, як стверджують деякі наші філософи, а й закони мислення, закони діалектичної логіки.
Для ілюстрації заперечення заперечення Енгельс наводить простий приклад з ячмінним зерном. Його можна розмолоти, розварити й т.ін. І це, безумовно, є запереченням, але не є розвитком. Однак, коли для цього зерна будуть створені необхідні умови і воно попаде на сприятливий грунт, то під впливом тепла та вологи з ним відбудуться своєрідні зміни, і зерно як таке припиняє своє існування і піддається самозапереченню: на його місці з'являється рослина, що заперечує зерно. Далі рослина розвивається, цвіте, запилюється і нарешті знову з'являються ячмінні зерна. Як тільки вони дозріють, стебло відмирає і в свою чергу підлягає новому запереченню, котре є вже другим запереченям. Це відбулося в результаті заперечення заперечення. Безумовно, в органічному світі, у суспільстві процес заперечення заперечення відбувається не в такій простій формі, оскільки мова йде про якісно відмінні сфери об'єктивної дійсності, які цей закон модифікують. Однак це надзвичайно загальний і тому надзвичайно широко діючий закон розвитку природи, історії та мислення.
Loading...

 
 

Цікаве