WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкономіка (різне) → Економічний розвиток провідних країн світу після другої світової війни - Реферат

Економічний розвиток провідних країн світу після другої світової війни - Реферат

активно залучали капітал найбільших ТНК, з включенням відповідних національних виробництв до їхньої системи розподілу і постачання. В Угорщині в автомобільну промисловість значні кошти інвестували такі ТНК як Ауді (Німеччина), Генерал Моторс (США) і SUZUKI - Японія. В Чехії - в виробництво скла, легкових автомобілів, для харчової і хімічної промисловості. У Польщі - в тракторне виробництво (Південна Корея).
До найбільш ефективних перехідних суспільстввідносять і Китай, хоч там при владі Комуністична партія. За величиною ВВП на душу населення цей показник до 1996 року підвищився з 12% до 49% від середньосвітового рівня. Протягом другої половини ХХ століття загальний обсяг ВВП збільшився в 22,4 раза, а його частка в світовій економіці зросла з 2,7% до 10,2%.
Перехідні економіки лише наближаються до ринку є сталими форми господарювання, приватний, недержавний сектор перебуває на етапі становлення.
Після другої світової війни почався розпад колоніальної системи.
Цей процес умовно поділяється на три етапи:
1. З 1945 до середини 50-х років коли в основному відбувалося визволення Азії.
2. З половини 50-х з середини 60-х років призвів до появи незалежних держав у Північній та тропічній Африці.
3. З 1965 по 1990 завершив звільнення країн півдня Африки.
Держави Азії, Африки, Латинської Америки займають 60% території землі, де проживає 77% світового населення. Тут зосереджено 89,3% розвіданих світових запасів нафти і 50,5% - газу. Більше 50% світових запасів і видобутку марганцевої руди, хромітів, ванадію, золота, платини, алмазів припадає тільки на країни Африки.
Спільні риси їх розвитку:
- відставання продуктивних сил від рівня постіндустріальних держав.
- Малорозвинена економіка.
- Відсталість соціально-економічної структури з її багатоукладністю в економіці, великою питомою вагою кастово-феодальних укладів.
- Низький рівень життя населення, слаборозвиненість соціальної інфраструктури.
- Істотний вплив релігії, традицій на соціально-економічний розвиток.
- Частка країн, що розвивається у світовому виробництві підвищилася за 1980 - 1990 років з 13,1% до 16%, але виробництво ВНП на душу населення зростає повільно через високі темпи зростання самого населення.
- Відстають ці країни і за рівнем продуктивності праці, що пояснюється незавершеністю індустріалізації, невідповідністю сучасним вимогам структури економіки, слабким досягненням НТП, низьким рівнем інвестицій у людський капітал.
- Значної гостроти в Азії, Африці та Латинській Америці набули соціальні проблеми.
- Зростає заборгованість цих країн перед розвиненими кураїнами.
Не дивлячись на притаманну всім країнам відсталість, між ними існує істотна різниця в рівні розвитку продуктивних сил. Особливу групу утворюють країни - експортери нафти - Іран, Ірак, Кувейт, Лівія, Об'єднані Арабські Емірати, Саудівська Аравія, які мають високий рівень прибутку на душу населення, у 70-і роки вони розвивалися динамічно, інвестували великі кошти у національну економіку, соціальну інфраструктуру.
Інша група - нові індустріальні країни (НІК) про які піде мова пізніше.
Найменш розвинені держави. За класифікацією ООН, до них належать 47 держав (Афганістан, Бангладеш, Ефіопія, Йємен, Сомалі, Уганда, Чад) з населенням близько півміліарда чоловік. Середній рівень доходу тут складає 250 доларів на душу населення.
Характерні риси їх економіки:
- доіндустріальний рівень продуктивних сил
- переважання натуральних і напівнатуральних форм господарювання
- вузька сфера функціонування товарно- грошових відносин і дії ринкових стимулів
- початкова стадія формування єдиного інтегрованого національного ринку
- однобока спеціалізація експортного сектору.
За даними ООН, у країнах на південь від Сахари за межею бідності живе половина населення, близько 60% населення Тропічної Африки недоїдає, в тому числі 40% дітей у віці до 5 років. Дитяча смертність тут у 10-12 разів вища ніж у розвинутих країнах, половина дорослих в Африці - неписьменні. Тільки 11% дітей закінчують школу, а в вузах вчаться - лише 1,4%.
Деяка допомога їм надається світовим співтовариством. В червні 1999 року їм було списано 70 мільярдів із 130 мільярдів доларів США із загальної заборгованості 30 країнам.
Десята частина золотих резервів МВФ буде продана, а це 27 мільярдів доларів, а гроші надійдуть для фінансування допомоги цим країнам.
6. До нових індустріальних країн належать Південна Корея, о. Тайвань, Гонконг, Сінгапур (Східна Азія), Бразилія, Мексика, Аргентина (Латинська Америка), а також Індія і Єгипет.
90-і роки показали, що крім НІК першої хвилі з'являються НІК другого ешелону - Малайзія, Таїланд, Індонезія, а в перспективі - третього - Туреччина, Філіппіни, Шрі-Ланка.
Критерії зарахування країн до НІК:
- ВНП на душу населення не менше 1100 доларів.
- Частка переробної промисловості більша 20%
- Високі темпи зростання
- Динамічні макроекономічні та внутрішньогалузеві структурні зрушення
- Зростання професійного рівня робочої сили
- Інтенсивна участь у міжнародному поділі праці
- Широке використання іноземного капіталу
Значну увагу нові індустріальні країни приділяються регіональному економічному співробітництву. В 1967 році було створено асоціацію держав Південно-Східної Азії (АСЕАН). Її члени Індонезія, Малайзія, Таїланд, Філіппіни, Сінгапур - проголосили своєю метою "прискорення економічного розвитку, становлення миру та стабільності у Південно-Східній Азії" а також:
- взаємне забезпечення товарами, сировиною.
- будівництво спільних підприємств
- безмитна торгівля у рамках асоціації
Складові успіху всіх азійських нових індустріальних країн:
- максимально ефективне використання зовнішніх факторів економічного розвитку (пільгові кредити, участь у міжнародному поділі праці, залучення транснаціональних корпорацій, іноземних технологій).
- Послідовна внутрішня політика, яка забезпечила політичну і економічну стабільність
- Ефективна макроекономічна політика (підтримання стабільних внутрішніх цін і реальних обмінних курсів валют, стимулювання підвищення попиту і пропозиції в галузі інвестиційних товарів, що сприяло нагромадженню капіталу і виробничому інвестуванню)
- Соціально-культурні особливості населення (працелюбність, відповідальність, престиж знань і кваліфікації, енергійність, ділова кмітливість)
- Вони сприяли підвищенню продуктивності праці, якості продукції, швидкому зростанню підприємництва.
Отже, в сучасний період в економічному розвитку відбувається диференціація між різними країнами та регіонами в залежності від його рівня (ступеня інтегрування у міжнародний поділ та кооперацію праці, забезпеченості головними факторами виробництва, територіально-географічних особливостей).
Loading...

 
 

Цікаве