WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкономіка (різне) → Економіка Латинської Америки - Реферат

Економіка Латинської Америки - Реферат

окремими країнами і за обсягом зовнішньої торгівлі. У Бразилії, наприклад, експорт перевищив у 1985 р. 25 млрд дол., а в Гаїті - лише 174 млн дол.
На товарну структуру зовнішньої торгівлі латиноамериканських країн впливає їхнє залежне становище на світовому ринку. Незважаючи на те, що розвиток промисловості після II світової війни сприяв деяким зрушенням у структурі експорту, агросировинна спеціалізація за регіоном зберігається, хоча й простежуються деякі позитивні зміни. У 1975 р. питома вага продовольства, палива і сировини у структурі експорту становили 82 % за вартістю, 1985р. - 67,7 %.
Предметом експорту всіх латиноамериканських країн є продовольчі товари. До найбільших експортерів сільськогосподарської продукції, як зазначалось, належать: Бразилія та Колумбія-кави, Аргентина-зернових, Еквадор-бананів, країни ЦентральноїАмерики-кави, бананів. Деякі з цих країн експортують нафту та лише кілька з них-Венесуела, Еквадор, Тринідад і Тобаго, Болівія- є "чистими" експортерами цього продукту, експорт якого перевищує імпорт.
Латинська Америка відома також як великий експортер руд чорних і кольорових металів, бавовни, вовни, шкір і т. п. сировини. До числа експортерів цієї групи товарів . належать: Чилі як експортер міді; Перу-свинцю, цинку, міді; Болівія-олова; Ямайка-бокситів; Бразилія, Мексика, Перу - бавовни; Аргентина, Уругвай - вовни, шкірсировини тощо. Залишається традиційною залежність багатьох латиноамериканських країн від експорту обмеженого кола сировинних товарів. Половина і більше експорту Чилі припадає на мідь, Болівії- на олово, Еквадору- на нафту, Уругваю - на вовну, країн Центральної Америки - на каву та банани. Понад 90 % валютної виручки від експорту одного товару мають: Венесуела, Тринідад і Тобаго - нафти, Ямайка - бананів. Лише в Мексиці, Аргентині - експорт порівняно диверсифікований.
Як відомо, НТР ускладнила світові торговельні зв'язки й навіть сприяла певним змінам МПП. У Латинській Америці під впливом цих процесів сформувалася обробна промисловість. Це зумовило, попри позитивні зрушення, посилення технологічної залежності від світового ринку і появу нових імпортних запитів.
Географічна спрямованість експортних потоків свідчить про те, що Латинська Америка є постачальником своїх товарів переважно до вузького кола високорозвинених держав. Щоправда, це ще не свідчить про високу питому вагу Латинської Америки у зовнішній торгівлі цих країн. Переважна частка товарообороту Латинської Америки припадає на США-36,9 та на Західну Європу-20,2%. Помітно збільшився експортний потік до Японії: з 2,6 до 5,1 % за станом відповідно на 1960 та 1986 рр., хоча, як видно з наведених даних, обсяг цього потоку все ще порівняно незначний.
Високий рівень концентрації зовнішньої торгівлі лише в кількох напрямах (імпортні потоки мають ту саму спрямованість) дещо зумовлює збереження традиційної її структури. Та все-таки якщо певні зрушення у структурі екс-порту чи імпорту й відбуваються, то вони викликані головним чином інтересами кількох розвинених держав.
В економічному розвиткові країн Латинської Америки значну роль відіграє зовнішнє фінансування, насамперед експорт у регіон розвиненими державами приватного капіталу та державного позичкового капіталу. Залежний характер латиноамериканської економіки, що підтримується протягом десятиліть, спричинив слабкий розвиток головних галузей матеріального виробництва у Латинській Америці, а відтак - обмеженість внутрішніх джерел нагромаджен-ня та нагальну необхідність зовнішнього фінансування. Якщо експорт великими державами приватних капіталів до країн, що розвиваються, можна розглядати як традиційне явище, то експорт державного позичкового капіталу поширюється у 60-70-ті роки. У 50-ті роки експорт до Латинської Америки державного позичкового капіталу був у півтора -два рази меншим за приватний капітал, а вже у 60-ті роки державний позичковий капітал значно перевищував приватний. У 70-ті роки головними експортерами державного позичкового капіталу до Латинської Америки були США, ФРН, Канада, Японія, хоча "піонером" у цін справі стала Великобританія ще в середині XIX ст.
Економічна, валютна та енергетична криза 70-х років значно зменшила можливості й ускладнила умови зовнішнього фінансування регіону через нестачу кредитів та їхнє подорожчання Про наслідки зовнішнього фінансування можна судити за станом платіжного балансу як узагальнюючого показника економічних відносин країни чи групи країн із зовнішнім світом. Так, у 1970 р. сумарний дефіцит платіжного балансу за поточними операціями становив 2,9 млрд дол., на початку кризи 80-х років він сягнув, зокрема 1981 р" майже 40 млрд дол., а 1982 р.- 41,7 млрд дол. і 1990 р. його рівень визначався у 10,2 млрд дол. В цілому дані про сальдо платіжного балансу за поточними операціями виразно свідчать про коливання в латиноамериканській економіці в роки "втраченого десятиріччя". Сумарний дефіцит платіжного балансу за поточними операціями збільшився з 2,9 млрд дол. у 1970-до 7,9 млрд дол. у 1977 р.
Величезних валютних втрат країни Латинської Америки зазнають у сфері міжнародних послуг та "невидимих операцій". Надто великих втрат завдають латиноамериканським країнам платежі, пов'язані з рухом капіталів - переказ за кордон дивідендів дочірніх підприємств іноземних монополій, відсотків за іноземні кредити й позики, а також платежі, пов'язані з обслуговуванням зовнішнього" боргу. На ці платежі припадає майже 3/4 платежів за "не-видимими операціями". До сказаного треба додати приховані форми відпливу капіталів, такі як вивіз за кордон прибутків всупереч законодавству, валютна контрабанда тощо.
Ситуація ускладнюється також внаслідок загострення валютних суперечностей, гострої конкуренції ТНК і ТНБ "а латиноамериканському фінансовому ринкові, нестійкості національних валют. У таких умовах застосування національного капіталу стає маловигідним, посилюється його втеча за кордон, де він осідає у банках США, Швейцарії та інших країн. За підрахунками, сума таких капіталів у північноамериканських та західноєвропейських банках перевищує 20 млрд дол.
Зростання дефіциту платіжного балансу за поточними операціями призводить до збільшення зовнішньої заборгованості, яка досягла астрономічних величин. Так, ще у 1980 р. зовнішня заборгованість латиноамериканських країн становила 242 млрд дол., у 1990 р. вже досягла 441 млрд дол., а в 1992 р. становила 459 млрд дол. За оцінками експертів 00Н, вже невдовзі вона перетне 500-мільярдну позначку. Зовнішній борг для країн Латинської Америки, як. і для інших країн, що розвиваються, став непосильним тягарем і перетворився на гостру "не лише соціально-еконо-мічну, а й політичну проблему.
Loading...

 
 

Цікаве