WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкономіка (різне) → Економіка Канади - Реферат

Економіка Канади - Реферат

експортної політики, коли матірна компанія вказує канадській місце збуту її продукції, по-третє, прямі іноземні інвестиції сприяють підпорядкуванню інтересам іноземного капіталу канадських ресурсів НДДЕР; по-четверте, роздратування в Канаді викликають претензії США поширити своє законодавство на діяльність філіалів американських корпорацій в Канаді.
Діяльність іноземних корпорацій у Канаді викликала ідею "канадизації", тобто викупу в іноземців канадської власності. Ще 1971 р. була створена Корпорація розвитку Канади, покликана сприяти розширенню сфери національного контролю над економікою. Крім неї, створено Агентство перевірки іноземних інвестицій, яке не ставить бар'єрів на шляху цих інвестицій, але має на меті забезпечувати Канаді більш вигідні умови капіталовкладень. Агентство розглядає також заявки на купівлю контрольних пакетів уже існуючих канадських компаній та проекти нових інвестицій з участю іноземних фірм.
Безліч прикладів (безпосередні зусилля приватного і державного корпоративного капіталу по встановленню національного контролю над крупними фірмами) свідчать про те, що політика "канадизації" швидко набирала силу протягом другої половини 70 - на початку 80-х років. Віднос-но вщухла її напруга на початку 90-х років. На відміну від раніше поширеної думки про дезінтегруючий (щодо Північної Америки) потенціал політики "канадизації" останнім часом дедалі більше утверджується розуміння того, що реально втілюється не намагання розриву регіональних внутрішньо- і міжгалузевих зв'язків двох країн по капіталу, а перегляд і впорядкування системи таких зв'язків із врахуванням ситуації, що змінилася. Канадський корпоративний капітал досяг більшої зрілості, усвідомивши особливі національні інтереси й помітно розширивши власні фінансові можливості.
З іншого боку, об'єктивно зберігають значення носії циклічних імпульсів із Сполучених Штатів у Канаду-взаємна торгівля, рух підприємницького й, особливо, позичкового капіталу, зміни в платіжному балансі. Зберігається визначальна роль США у процесі формування єдиного північно-американського циклу.
На прикладі розвитку економік США і Канади можна вистежити дієві рушії ефективності ринкового господарства, які забезпечують відносно високі і стабільні темпи економічного зростання, задоволення безперервно зростаючих індивідуальних та суспільних потреб. Розвиток зовнішньоекономічних зв'язків сприяє забезпеченню ритмічності і збалансованості національного відтворення в обох країнах, хоча ці процеси, особливо в контексті ролі й значення зов-нішньоекономічних зв'язків, не відбуваються безперешкодно, не реалізуються без суперечностей. Частка експорту у ВНП США-близько 11, Канади-28 % (у Голландії цей показник становить 45, ФРН - 27, Великобританії - 23%).
Серед розмаїтих форм зовнішньоекономічних зв'язків обох країн треба назвати передусім експорт та імпорт капіталу, що істотно впливають на масштаби міжнародної виробничої діяльності, зовнішню торгівлю товарами та послугами, фінансову допомогу іноземним країнам, участь у міжнародних науково-технічних програмах, міжнародних економічних організаціях тощо. Крім того, США активно використовують долар як головний міжнародний розрахунковий, платіжний і резервний засіб, що певним чином впливає на курс долара й, отже, на сальдо зовнішньої торгівлі США.
Впливова роль у розвитку всіх форм зовнішньоекономічних зв'язків належить ТИК і ТНБ, особливо американським. Так, на американські ТНК припадає 2/3 зовнішньоторговельного обороту країни, 4/5 патентно-ліцензійної торгівлі, переважна частина експорту капіталу; причому 3/4 прямих закордонних інвестицій ТНК США спрямовують у розвинуті країни, а із вкладень в країни, що розвиваються,- 2/3 припадає на Латинську Америку.
Банки США сконцентрували близько 80 % усіх міжнародних кредитних операцій Канади. У США й сьогодні зосереджується наймогутніший за розмірами активів фінансовий капітал у вигляді могутніх фінансово-корпоративних груп, серед яких відбуваються серйозні перегрупування. "Старі" групи (Морганів, Дюпонів, Рокфеллерів та ін.) відтісняються з лідируючих позицій на другорядні ролі а фінансовий Олімп "освоюють" нові - Каліфорнійська, групи Уолтонів, Уонгів, Баффетів, Мурів та ін. Протягом останніх десятиліть мають місце також відчутні зрушення у структурі провідних фінансово-корпоративних груп, характері та масштабах їхньої діяльності. Інтернаціоналізація виробництва й капіталу зумовила, зокрема, виникнення транснаціональних фінансово-монополістичних груп, у яких фінансовий капітал США посідає чільне місце.
Транснаціональні фінансові групи США активно укладають угоди з фінансовими групами інших країн з метою зміцнення конкурентних позицій. Все це змінює співвідношення сил між основними угрупованнями світового фінансового капіталу. І зараз серед 90 найбільших груп світової фінансової сфери 25 є американськими, хоча у першій десятці найбільших банків світу немає жодного американського, а "Сітікорпорейшн" за розмірами активів (216,9 млрд дол.) займає лише 20-те місце у зазначеному списку після 11 японських банків, 4 французьких, 2 британських, 1 німецького та 1 нідерландського.
Якщо американським символом могутності фінансового капіталу є знаменита Уоллстрит у Нью-Йорку, то канадським - не менш відома Бейстрит у Торонто; сімейні клани фінансово-корпоративних груп - Брофмани, Райхмани, Уестони, Ітони - намагаються не відставати від своїх аме-риканських конкурентів, обираючи для цього не шлях нарощування сукупних капіталів та активів, а подальший розвиток організаційних основ капіталу груп, перехід до більш зрілих формопрацювання стратегій виробничо-рин-кової діяльності. Цей розвиток підпорядковується забезпеченню рівня конкурентоспроможності національних компаній, вмінню зберігати і посилювати конкурентні переваги у певних секторах і галузях господарства.
Активізація канадських фінансово-корпоративних груп в останні роки певним чином сприяє розв'язанню проблеми, що постала перед країною: чи розвивати високо-технологічні галузі, чи, навпаки, продовжувати експортувати найбільш конкурентоспроможну продукцію, імпортуючи технологію і наукомістку продукцію? Адже з першої десятки промислових корпорацій Канади 6 зайняті у сировинних галузях, 2 - у виробництві пива, 1 - у видавничій справі. За структурою ж експорт країни не більше ніж 2/3 скла-дається з сировини, напівфабрикатів, продовольства, а у структурі імпорту 3/4 - це готові промислові вироби, в тому числі технологія й наукомістка продукція. Країні, яка вивозить приблизно 1/3 ВНП, подібна структура зовнішньої торгівлі загрожує небезпекою зниження рівня життя народу.
У цьому контексті ділові кола Канади дедалі більше схиляються до реалізації так званої континенталістської платформи; на противагу їм малий і, частково, середній бізнес, профспілки, а серед провінцій-Онтаріо і Квебек орієнтуються на націоналістську платформу, хоча й не виступають проти ліквідації торговельних бар'єрів зі США.
Ще у 1965 р. США і Канада уклали угоду про безмитну торгівлю автомобілями й запчастинами. Одним із результатів цієї угоди була раціоналізація виробництва в автомобільній промисловості Канади.
Після Угоди про вільну торгівлю 1989 р. економічні й культурні зв'язки між двома країнами, як очікують, ще більше зміцняться. Протягом десятирічного періоду мають скоротитись або ліквідуватися усі митні і безмитні бар'єри у взаємній торгівлі. Обидві країни сподіваються здобути з цього максимальну вигоду.
Новий договір 1992 р., в якому бере участь і Мексика,- Північноамериканська угода про вільну торгівлю буде, в разі позитивного розгляду законодавчими органами трьох країн, спільним ринком з чисельністю населення понад 360 млн чоловік і сумарним ВНП 6 трлн дол. США, що перевищує ВНП країн-членів ЄС.
Згідно з прогнозами фахівців, у найближчі 10 років треба чекати посилення притягальної функції США щодо країн обох Америк. Передбачають, що на початку наступного століття Північноамериканська угода про вільну торгівлю перетвориться на Американську зону, в яку поряд зі США, Канадою і Мексикою увійдуть Аргентина, Бразилія, Панама й Чилі.
Внаслідок змін у всесвітньому господарстві торговельні об'єднання групуються зараз з претензією на світове лідерство. Безсумнівно, країнам Американської зони протистоятимуть не тільки країни-члени ЄС, а й Азіатсько-тихоокеанська зона економічного співробітництва на чолі з Японією.
Loading...

 
 

Цікаве