WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкологія, Природокористування → Міжнародно-правові акти по запобіганню забруднення моря - Курсова робота

Міжнародно-правові акти по запобіганню забруднення моря - Курсова робота

в своїй винятковій економічній зоні.
Прибережна держава може встановити, як це вже було передбачено Конвенцією про континентальний шельф 1958 р., "розумні зони безпеки" довкола штучних островів, установок та споруд. Такі зони повинні "розумно співвідноситися" з характером та функцією островів, установок і споруд і не можуть, як правило, перевищувати 500 М. (ст.60, п.5). В зонах безпеки прибережна держава може вживати відповідних заходів для забезпечення безпеки як судноплавство, так і штучних островів, установок, споруд". Як видається, зона безпеки може бути повністю закрита для міжнародного судноплавства.
Зрозуміло, що вразливість морського середовища в різних районах, морях може бути різною. Тому рівень встановлених для його захисту стандартів, придатний для більшості морських районів, для деяких районів може виявитися недостатнім. Для цих районів, в які входять моря, які мають обмежений зв'язок з океаном, і в яких судноплавство до того ж часто буває інтенсивним, повинні встановлюватися режими, які враховують їх особливі умови. На такі "особливі райони" повинні не лише поширюватись загальні норми охорони морського середовища, але діяльність в них, враховуючи виняткову створювану нею тут небезпеку, повинна регулюватися більш суворими правилами.
Хоча початкові елементи концепції "особливих регіонів" можна побачити вже в Конвенції по запобіганню забруднення моря нафтою 1954 р., яка встановила "заборонені зони", своє оформлення вона отримала лише на Конференції ІМКО по запобіганню забруднення моря 1973 р. В прийнятій на цій конференції Конвенції МАРПОЛ передбачені п'ять "особливих районів" - Середземне море, Балтійське море, Чорне море, Червоне море та район "заток" (Персидська затока) - хоча не всі ці регіони підпадають під одні і ті ж положення конвенції.
В загальній структурі Світового океану місце особливих зон, передбачених п.6, ст.211 Конвенції ООН, обмежене винятковою економічною зоною. Конвенція не містить жодних положень про можливості встановлення особливих районів ні в територіальних водах, ні у відкритому морі.
Для того, щоб встановити особливий район, необхідно виконати ряд вимог. Перш за все мова мусить йти про "певний, чітко визначений район..., в якому за визначеними технічними причинами, пов'язаними з океанографічними та екологічними умовами, а також з використанням цього району чи захистом його природних ресурсів вимагається прийняття спеціальних обов'язкових заходів для запобігання забрудненню із суден. Іншими словами, межі особливого району повинні бути чітко позначеними, а його встановлення повинно бути викликане достатньою необхідністю вжиття спеціальних заходів.
Далі, якщо навіть не виникає ніяких сумнівів у необхідності встановлення особливого району, прибережна держава повинна звернутися до "компетентної міжнародної організації" для отримання її згоди. Такому зверненню повинні передувати "відповідні консультації через компетентну міжнародну організацію з будь-якими іншими зацікавленими державами". Організація ж повинна прийняти рішення за отриманим зверненням прибережної держави протягом 12 місяців.
Передбачені Конвенцією ООН особливі райони можуть встановлюватись лише для контролю над забрудненням із суден. В таких районах, окремі загальних норм, застосованих по відношенню до виняткової економічної зони в цілому, на судна поширюється також дія деяких, хоча і обмежених, додаткових положень, які приймаються прибережною державою.
З цією метою в Конвенції ООН проводиться відмінність між двома видами норм. По відношенню першого з них в Конвенції передбачається, що прибережна держава "може прийняти... закони і правила для запобігання, скорочення і збереження під контролем забруднення із суден, здійснюючи такі міжнародні норми та стандарти чи практику мореплавання, які визначаються компетентною міжнародною організацією застосовними по відношенню до особливих районів" (ст.211, п.6 "а").
Якщо врахувати, що в процесі переговорів з даного питання був досягнутий делікатний баланс, то не доводиться дивитись певній неясності приведеного положення. Початково закладена в ньому ідея заключалась в тому, щоби прибережна держава, встановлюючи "новий особливий район, могла б автоматично поширити на нього дію норм щодо особливих районів, які містяться в конвенції МАРПОЛ.*
В цілому регулювання питання стосовно особливих районів було тісно пов'язане з питанням про арктичні води. Канадське законодавство 1970 р. акцентувало увагу міжнародного співтовариства до арктичних вод. Ці питання були згодом підняті на ІІІ Конференції ООН і скоро змінили важливе місце в переговорах з питань особливих районів. Згідно з визначенням, яке міститься в Конвенції ООН, "покриті льодом" райони означають райони в "межах виняткової екологічної зони, де особливо суворі кліматичні умови та наявність льоду, який покриває такі райони протягом більшої частини року, створюють перешкоди чи підвищену небезпеку для судноплавства, а забруднення морського середовища могло б завдати суттєвої шкоди екологічній рівновазі чи незворотньо порушити її" (ст.234).
У зв'язку з цим визначенням виникає ряд запитань. Вимога того, щоб відповідний район був покритий кригою більшу частину року. Це, очевидно означає, що води, які не покриті кригою протягом більше ніж 6 місяців на рік, не можуть вважатися "покритими льодом районами". Разом з тим можна уявити, що мінімальний строк в 6 місяців не потребує щорічного підтвердження, а повиненвизначатися на основі середніх даних про наявність льоду в таких районах протягом певного періоду часу. Дійсно, навряд чи можна визнати практично прийнятим, або в залежності від незначних змін льодової обстановки якогось моря в тому чи іншому разі мінявся також його юридичний статус.
В покритих кригою районах "прибережним державам" надано право "приймати та забезпечувати дотримання недискримінаційних законів та правил по запобіганню, скороченню та збереженню під контролем забруднень морського середовища із суден". В той же час в законах та правилах прибережної держави "необхідним чином беруться до уваги судноплавства та захист і збереження наукових даних" (ст.234).
Згідно цих правил, прибережним державам надане право застосовувати до іноземних суден у всьому районі "покритих кригою" вод національні правила боротьби із забрудненням, які можуть бути більш суворими, ніж відповідні міжнародні стандарти. Такі повноваження значно перевищують звичайну компетенцію прибережної держави у винятковій економічній зоні. Обов'язок брати до уваги інтереси судноплавства має на увазі, що "покриті льодом райони" не можуть бути повністю і постійно закритими для плавання іноземних суден. Поруч з цим, очевидно, що до "покритих кригою районів" не може застосовуватися ані режим мирного проходу через територіальне море, ні свобода судноплавства у винятковій економічній зоні.*
Передбачається, що ст.234 Конвенції ООН допускає прийняття національного законодавства, подібного до канадського закону про запобігання забрудненню арктичних вод: іноземним суднам повністю не забороняється плавання в цих водах, але їхній заход в ці води і прохід через них відбувається під контролем прибережної держави, який стосується як стану суден, так і
Loading...

 
 

Цікаве