WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкологія, Природокористування → Міжнародно-правові акти по запобіганню забруднення моря - Курсова робота

Міжнародно-правові акти по запобіганню забруднення моря - Курсова робота

безпосередньо на боротьбу з радіоактивним забрудненням. Різні положення про перевезення радіоактивних речовин та експлуатації суден з ядерними установками були включені в Конвенцію по охороні людського життя на морі (СОМСІ) 1960 р. (а пізніше і в Конвенцію СОЛАС 1974 р.). В зв'язку з цим можна також згадати Договір про часткову заборону випробувань ядерної зброї від 1963 р. Ще раніше в 1957 р. окремі положення, які стосуються видалення радіоактивних відходів, були включені в Римський договір, яким поміж іншим було засноване Європейське співтовариство з атомної енергії (ЄВРАТОМ).
Зважаючи на різкий зріст морських перевезень нафти, які значно збільшили небезпеку забруднення, основне завдання полягає тепер у запобіганні викидів та боротьбі з розливами нафти. З самого початку своєї діяльності ІМКО взяла на себе організацію широкого міжнародного співробітництва у справі запобігання забрудненню із суден. В 1969 р. вона стала депозитарієм конвенції 1954 р, а в 1964 р. була скликана конференція, в результаті чого до Конвенції були внесені зміни.
ІМКО відіграла також головну роль у прийнятті в 1969 р. Міжнародної конвенції про втручання у відкритому морі на випадок аварій, які призводять до забруднення нафтою, і Міжнародної конвенції про цивільну відповідальність за збитки від забруднення нафтою.
Окрім угод глобального характеру вживалися заходи по боротьбі із забрудненням нафтою на регіональному рівні. Перші конвенції такого роду не регулювали, проте, діяльність, яка викликала забруднення, а містили лише норми про співробітництво по здійсненню моніторингу, взаємної допомоги по усуненню забруднення та про обмін інформацією з приводу інцидентів, пов'язаних із забрудненням. До подібних актів відносяться Угода про співробітництво в боротьбі із забрудненням нафтою вод Північного моря 1969 р. (Бонн) та заключення в 1967 р. між Данією, Фінляндією, Норвегією та Швецією. Угода про співробітництво у виконанні правил по запобіганню забрудненню моря нафтою, яка через чотири роки була замінена Угодою про боротьбу із забрудненням моря нафтою між цими ж учасниками.
Сімдесяті роки були характерні переходом від прийняття часткових рішень до створення всеохоплюючих правових режимів. Це відноситься, особливо, до регіональних заходів, які застосовуються по відношенню до особливо вразливих морських регіонів. Для змін, які відбулися, зокрема, була характерна орієнтація на джерела забруднення: замість регулювання забруднення, яке викликається лише певними видами речовин, вжиті заходи зачіпали те чи інше джерело забруднення в цілому.
Захоронення відходів в морі (демпінг) стало першим об'єктом такого підходу. В лютому 1972 р. низкою західноєвропейських держав було підписана Конвенція по запобіганню забруднення моря шляхом захоронення відходів із суден та літальних апаратів (Осло), яке поширюється на Північне море, північно-східну частину Атлантичного океану та частини Північного Льодовитого океану, які межують з нею. Через дев'ять місяців з'явився її "двійник" , який носив вже глобальний характер - Конвенція по запобіганню забрудненню моря в результаті захоронення відходів та інших матеріалів, прийнята в Лондоні.
Що стосується забруднення із суден, то відповідний крок був зроблений в 1973 р., коли була прийнята Міжнародна Конвенція по запобіганню забрудненню з кораблів. Хоча, звичайно, Конвенція 1973 р. не забезпечувала повністю досягнення цієї мети, але вона була обнадійливим кроком в напрямку виконання зобов'язань, детально визначивши стандарти викидів для всіх типів суден, а також передбачивши відповідні положення, які стосувалися конструкції та обладнання морських суден. Подальший крок до досягнення вищеназваної мети було здійснено в 1978 р., коли було прийнято Проткол, який модифікував Конвенцію МАРПОЛ.*
На регіональному рівні подальша регламентація забруднення була результатом укладення в 1974 р. рядом західноєвропейських держав Паризької Конвенції по запобіганню забрудненню моря із джерел, розміщених на суші, дія якої поширюється на той же географічний регіон, що і дія Конвенції про захоронення відходів 1972 р., яка була укладена в Осло. Як буде показано нижче, Конвенція ця, торкаючись в основному забруднення із суші, застосовується також в певній мірі до забруднення в результаті діяльності на морському дні і до захоронення відходів. Можна, надалі, згадувати про директиву по запобіганню забрудненню, викликаному деякими небезпечними речовинами, які скидаються у водне середовище Співтовариства. Не будучи Конвенцією, ця директива, застосована до внутрішніх вод, внутрішніх морських вод та територіального моря відповідних держав, має, тим не менше, також значення, як і конвенція, оскільки у відповідності з правом Співтовариства вона юридично пов'язує членів ЄЕС.
Кінцевий крок до створення конвенційного режиму, який би охоплював будь-яке джерело забруднення моря, так само і будь-який інший вид шкідливих речовин, вперше було зроблено Балтійськими державами, які прийняли в 1974 р. в Хельсінкі Конвенція по захисту морського середовища району Балтійського моря. Швидке забруднення вод Балтійського моря привело в 1969 та 1970 рр. до встановлення контактів між прибережними державами. В 1971 р. уряд Фінляндії висловив готовність діяти в ролі держави, яка приймає під час конференції з питань захисту навколишнього середовища Балтії. Ця пропозиція, розроблена згодом більш детально, знайшла підтримку з боку інших прибережних держав, і в травні 1973 р. розпочалась підготовка до прийняття регіональної конвенції. Підготовча робота, яка пройшла ефективно, завершилась прийняттям Конвенції на Дипломатичній конференції по захисту морського середовища регіону Балтійського моря, яка відбулася в Хельсінкі в березні 1974 р. Хельсінська конвенція складається із преамбули, 29 статей та 6 додатків, які складають невід'ємну частину Конвенції; прийняття конвенції автоматично зобовязує виконувати також і її додатки (ст. 20).
Конвенція застосовується до "регіону Балтійського моря", який включає власне Балтійське море, Фінську затоку і вхід до Балтійського моря.
У відповідності до Конвенції сторони, які домовляються, погодились: "Вживати усіх належних законодавчих, адміністративних та інших відповідних заходів з метоюзапобігання і ліквідації забруднення, а також з метою захисту і покращення стану морської води регіону Балтійського моря.
Конвенція передбачає спеціальні заходи по боротьбі з кожним джерелом забруднення, яке впливає на середовище Балтії. Окрім того, в ній містяться також деякі інші положення, такі, до прикладу, як положення про наукове та технічне співробітництво між сторонами, які домовилися.
Для досягнення передбаченої Конвенцією мети застовано постійний орган - Комісія по захисту морського середовища Балтійського моря (ст. 12). Комісія складається з представників усіх сторін, що домовляються. Кожна з них має один голос; як правило, її рішення приймаються одноголосно. Комісія повинна, зокрема, спостерігати за виконанням конвенції, надавати рекомендації із відповідних питань, встановлювати критерії та заходи по боротьбі із забрудненням, в тому числі із джерел, які знаходяться на суші (ст. 13).
Прикладу Балтійських держав скоро послідували
Loading...

 
 

Цікаве