WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкологія, Природокористування → Міжнародно-правові акти по запобіганню забруднення моря - Курсова робота

Міжнародно-правові акти по запобіганню забруднення моря - Курсова робота

навіть її поділу. Реалізація цих спроб може нанести серйозні збитки справі миру. безпеки держав, процесу ядерного роззброєння. Вказане свідчить про велику актуальність проблеми та необхідність суворого дотримання всіма державами статусу без'ядерної зони в Антарктиці.
Ідея створення зон, вільних від ядерної зброї, була висунута СРСР в ООН у березні 1956 р. і в 1959 р. знайшла практичне застосування в Антарктиці. 1 грудня 1959 р. у Вашингтоні був підписаний Договір, який оголосив "район на південь від 60 паралелі південної широти, включаючи всі шельфові льодовики", без'ядерною зоною.
Питання про заборону в Антарктиці всіх ядерних вибухів поставила на конференції Аргентина, делегація якої пізніше змінила своє рішення і спільно з делегацією Австралії внесла нову пропозицію, яка допускала проведення ядерних вибухів невійськового характеру, а також викид в Антарктиці радіоактивних відходів після повідомлення про це учасників Договору та консультацій з ними. Ця спільна пропозиція, фактично, вже не містила в собі заборони, а лише передбачала процедуру, при дотриманні якої в Антарктиці могли бути проведені ядерні вибухи.
Радянська делегація піддала критиці цю пропозицію. У відповідності до ст.1 Договору 1959 р. "Антарктика використовується лише в мирних цілях. Забороняються, зокрема, будь-які заходи військового характеру". Було очевидним, що дозвіл проводити в Антарктиці будь-які ядерні вибутих порушив би положення ст.1 оскільки важко визначити характер вибухів і під прикриттям "мирних" могли відбуватись будь-які ядерні вибухи. Викид радіоактивних відходів призвів би до забруднення довкілля. В результаті зусиль радянської делегації в Договорі була включена ст. V, яка гласила, що "будь-які ядерні вибухи в Антарктиді та видалення в цьому районі радіоактивних матеріалів забороняються".
Статті І та V передбачають перетворення Антарктиди в без'ядерну зону, т.б., в зону, де використання атомної енергії у військових цілях, а також інших цілей, які представляють загрозу життю людей забороняється.
Статус без'ядерної зони Антарктики визначається наступними юридичними ознаками. В Антарктиці заборонено виробництво, розміщення, використання та зберігання атомної, термоядерної зброї, а також установок, пов'язаних з обслуговуванням такої зброї. Забороняється також застосування подібної зброї на території Антарктики.
Держави, які не є сторонами Договору про Антарктику, також зобов'язані дотримуватись статусу без'ядерної зони в силу основних принципів сучасного міжнародного права.
Договір не містить заборони використання в Антарктиці ядерної техніки та обладнання. У зв'язку з цим перша Консультативна нарада представників держав-учасників Договору 1959 р. рекомендувала урядам цих держав обмінюватися інформацією стосовно застосування ядерного обладнання та техніки в районі дії Договору.*
У відповідності до ст. V Договору про Антарктику "видалення в цьому регіоні радіоактивних матеріалів заборонене". Проте, визначаючи "ріст виробництва радіоактивних матеріалів та занепокоєння стосовно їх розміщення", восьма Консультативна нарада рекомендувала урядам країн-учасниць Договору продовжувати докладати відповідних зусиль з тим, аби в зоні Договору про Антарктику не було жодного випадку розміщення радіоактивних відходів.
Заборона проведення ядерних вибухів та скидання радіоактивних матеріалів має величезне значення у справі охорони навколишнього середовища.* Пункт 2 ст. V Договору містить положення про те, що у випадку заключення міжнародних угод, сторонами яких будуть всі країни, в Антарктиці будуть застосовуватись правила, встановлені такими угодами. Подібними угодами є Московський договір 1963 р. про заборону випробування ядерної зброї в атмосфері, в космічному просторі, під водою; Договір про непоширення ядерної зброї 1968 року та Договір про заборону розміщення на дні морів та океанів, в їхніхнадрах ядерної зброї та інших видів зброї масового знищення від 11 лютого 1971 р.
Дотримання статусу без'ядерної зони в Антарктиці забезпечується встановленням широкого наземного та повітряного контролю, для здійснення якого держави-учасники Договору та Консультативної наради мають право призначати спостерігачів. Порядок призначення спостерігачів та проведення інспекції регламентований ст. VII Договору.
Для проведення інспекції спостерігачі користуються повною свободою доступу в будь-який час в будь-який регіон Антарктики, включаючи всі станції, установки, обладнання, всі морські та повітряні судна в пунктах розвантаження чи навантаження грузів чи персоналу. Широка наземна інспекція доповнюється вільним спостереженням з космосу, повітря "в будь-який час над будь-яким чи усіма районами Антарктики" (п.4 ст. VII).
Кількість спостерігачів законом не обмежене. Про результати контролю спостерігачі складають доповіді, які направляються державам, що мають право брати участь у консультативних нарадах.
Договір про Антарктику запропонував нову систему міжнародного контролю, для здійснення якого не створений який-небудь спеціальний орган. Контроль та інспекція можуть здійснюватись учасниками Договору індивідуально за посередництвом їхніх спостерігачів.
Зусилля миролюбних сил призвели кінець-кінцем до підписання 5 серпня 1963 р. в Москві Договору про заборону випробувань ядерної зброї в атмосфері, космосі, під водою, який вступив в силу 10 жовтня того ж року. В короткій преамбулі з метою досягнення головного - загального та повного роззброєння - були сформульовані дві основі задачі: припинення назавжди і всіх випробувань ядерної зброї та припинення зараження навколишнього середовища радіоактивними речовинами. Московський договір 1963 р. є, без сумніву, великим кроком на шляху вирішення вказаних задач. Договір зобов'язав кожного з його учасників заборонити, запобігати і не робити будь-яких випробувальних вибухів ядерної зброї, а також будь-які ядерні вибухи в будь-якому місці, яке знаходиться під їхньою юрисдикцією та контролем. Така заборона діє в трьох середовищах: в атмосфері, космічному просторі та під водою, включаючи територіальні води та відкрите море. Заборона відноситься до вибухів в будь-якому іншому середовищі, якщо ці вибухи викликають випадання радіоактивних опадів за межами границь держави, під юрисдикцією чи контролем якої здійснюється такий вибух. Таким чином, Московський договір не мав на увазі заборону підземних ядерних вибухів. Проте, він поставив такі вибухи в певні рамки, використовуючи за аналогією стверджений в міжнародному праві принцип, згідно якого держава своєю діяльністю в межах власної юрисдикції не повинна завдавати шкоди середовищу іншої держави чи інших держав.
Атомні вибухи під землею, хоча і ставлять меншу небезпеку в плані радіоактивного зараження середовища, все-таки забруднюють його оскільки радіоактивні продукти розпаду потрапляють в грунтові води, через грунт в атмосферу, воду і т.д.
Результатом зусиль став заключний 3 липня 1974 р. в Москві договір про обмеження випробувань ядерної зброї під землею.* Згідно цього договору, дві найпотужніші світові ядерні держави взяли на себе зобов'язання "заборонити, запобігти і не допускати будь-яких підземних випробувань ядерної зброї потужністю понад 150
Loading...

 
 

Цікаве