WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкологія, Природокористування → Передумови формування глобальної екологічної кризи - Реферат

Передумови формування глобальної екологічної кризи - Реферат


Реферат на тему:
Передумови формування
глобальної екологічної кризи.
Проблема взаємовідносин в системі "Людина-Природа-Цивілізація" належить до вічних філософських проблем. Не заглиблюючись дуже далеко в історію її становлення і розвитку, зазначимо однак, що перші екологічні кризи (локального характеру) були відомі ще в давнині і були тією основою, яка служила наочною ілюстрацією життєвої важливості даної проблеми.
Людина, як і все живе на Землі, невіддільна від біосфери, яка є необхідним природним чинником його існування. Природапредпосылка і природна основа життєдіяльності людей, причому повноцінна їх життєдіяльність можлива тільки в адекватних природних умовах. Людина може існувати лише в досить певних і вельми вузьких рамках навколишнього природного середовища, відповідних біологічним особливостям його організму. Він відчуває потребу в тому екологічному середовищі, в якому проходила еволюція людства протягом всієї його історії. Як відмічає Н.Н.Моїсеєв, розвиток суспільства поза біосферою - це нонсенс! Можливість існування суспільства може бути гарантована тільки в контексті розвитку біосфери, і те тільки у відносно вузькому діапазоні її параметрів. Знання цього діапазону - життєва необхідність людей. Звичайно, кожна людина володіє можливістю пристосовуватися до умов природного середовища, що змінюються (в певній мірі), нового для нього середовища мешкання. Дж. Уайнер зазначає, що "Всі представники виду Homo Sapiens здатні виявити необхідну пластичність реакцій у відповідь на зміну зовнішніх умов" [6,8]. Однак при всій їх широті і мобільності, адаптаційні можливості людського організму не безмежні. Коли швидкість зміни навколишнього природного Середовища перевищує пристосувальницькі можливості організму людини, тоді наступають патологічні явища, які ведуть, зрештою, до загибелі людей. У зв'язку з цим виникає настійна потреба співвіднесення темпів зміни навколишнього середовища з адаптаційними можливостями людини і людської популяції, визначення допустимих меж їх впливу на біосферу виходячи з допустимих кордонів її зміни. "Людство як жива речовина нерозривно пов'язане з матеріальноенергетичними процесами певної геологічної оболонки Землі з її біосферою, - підкреслював Вернадський. - Воно не може фізично бути від неї незалежним жодної секунди" [1,299]. Інакше кажучи, людина як біосоціальна істота для повноцінної життєдіяльності і розвитку потребує не тільки якісної соціальної середи, але і в природному середовищі певної якості. Це означає, що нарівні з матеріальними і духовними потребами об'єктивно існують потреби екологічні, вся сукупність яких уражена біологічною організацією людини. Екологічні потреби - особливий вид суспільних потреб. Людина потребує певної якості природного середовища його мешкання. Лише при збереженні належної якості таких фундаментальних умов існування людей як повітря, вода і грунт можливе їх повноцінне життя. Руйнування хоч би одного з цих життєво важливих компонентів навколишнього середовища призвело б до загибелі життя на Землі.
Людство почало усвідомлювати свою невід'ємну причетність до природи ще за стародавніх часів. "Показовою тут є та особистість архаїчної свідомості, яку французький вчений Л.Леві-Брюль називав "логікою партиципації" (причетності). Згідно з нею і надприродні сили, і природа, і людина є елементами єдиного космічного порядку, неперервним полем найрізнобічніших взаємодій та залежностей… Міфологічна свідомість переповнена відчуттям особливої пов'язаності, залежності або навіть тотожності макрокосму й мікрокосму, природи і людини… Ототожнення космічного і людського відбивало не стільки нерозвинутість архаїчного світовідчуття, скільки його екологічну чутливість" [14,316].
Будучи по суті невід'ємною частиною Природи, Людство в своїх відносинах з нею пройшло ряд етапів: від повного обожнювання і поклоніння природним силам до ідеї повної і безумовної влади людини над природою. Катастрофічні наслідки останньої ми повною мірою пожинаємо сьогодні. Відносини Людини і Природи в XX ст. стали своєрідним центром, в якому сходяться і зав'язуються в один вузол різноманітні аспекти економічного, суспільного і культурного життя людей. Як відмічає Ф.Гиренок, сучасній людині "треба усвідомити той факт, що для неї немає привілейованого місця ні в природі, ні в космосі" [4,3].
Природа і суспільство завжди знаходилися в єдності, в якій вони залишаться доти, поки будуть існувати Земля і Людина. І в цій взаємодії природи і суспільства навколишнє природне середовище як необхідна природна передумова і основа людської історії загалом ніколи не залишалося тільки лише пасивною стороною, що відчуває постійний вплив з боку суспільства. Вона завжди впливала і продовжує впливати певним чином на всі сторони людської діяльності, на самий процес суспільного життя, на соціальний прогрес взагалі, сповільнюючи або прискорюючи його, причому його роль в різних регіонах і в різні історичні епохи була різна. Так, на зорі розвитку людської цивілізації, коли люди задовольнялися переважно привласненням готових продуктів, суспільство знаходилося в абсолютній залежності від зовнішньої середи. Подібно стаду тварин, первісні люди після виснаження харчових ресурсів в одному місці переміщалися в інше, де було досить природних коштів для існування. Інакше кажучи, виснаження природних ресурсів, деградація природи вели до певних соціальних змін - міграції населення. Надалі, по мірі розвитку продуктивних сил, залежність суспільства від природи постійно зменшувалась, людина все більше виходила з-під влади її стихійних сил. Але ця незалежність людини від природи виявилася ілюзорною, оскільки інтенсивний вплив на навколишнє середовище веде до різкого погіршення умов його існування, тобто до екологічного дискомфорту. Більш того, наростання екологічних небезпек ставить під питання саме існування земної цивілізації, збереження обитемости планети Земля. Все це свідчить про те, що в процесі відо
соблення людини від природи залежність його від неї не слабшала, а навпаки, зростала. Соціальний прогрес мав місце в історії лише внаслідок того, що постійно відтворювалося екологічне середовище. І в наші дні інтереси забезпечення майбутнього роду людського змушують людей все більше рахуватися із законами функціонування і розвитку біосфери. Однак діалектика взаємодії суспільства і природи виявляється і в тому, що не тільки навколишнє середовище впливає на суспільство, але і людина в процесі життєдіяльності накладає незгладимий відбиток на природу. Як зазначали К.Маркс і Ф.Енгельс, "історію можна розглядати з двох сторін, її можна розділити на історію природи і історію людей. Однак обидві ці сторони нерозривно пов'язані; доти, поки існують люди, історія природи і історія людей взаємно обумовлюють один одну." [2,16].
Ще за часів античності і середньовіччя вплив суспільства на навколишнє середовище був вельми істотним, що приводило до локальних екологічних криз, внаслідок яких під пісками пустель виявлялися похованими руїниколись квітучих цивілізацій. Так, одною з причин загибелі держави майі, цієї видатної цивілізації, було виснаження земель через застосування підсічно-вогневої системи землеробства. Локальні (або регіональні) екологічні кризи, мали місце у всі епохи розвитку людського суспільства. Історії відомі досить великі екологічні лиха, зумовлені господарською діяльністю людини, і в ті далекі часи, коли густота населення в країнах, що зазнали цих бід, по нинішніх мірках, була нікчемно малою, а промисловості в її сучасному розумінні не було зовсім. Досить пригадати сумний досвід Месопотамії і Греції, де огрядні пасовища були вибиті худобою, або землі Лівана, де спустошення було викликано вирубкою ліванського кедра. У XX ст. екологічні проблеми переросли в загальну екологічну кризу планетарного масштабу багато в чому "завдяки" тому, що саме в цей період людина стала активною стороною взаємодії в системі "людина-природа" і своїми непродуманими діями різко порушила баланс екологічної рівноваги. Загалом до XXст. активною стороною взаємодії була, як правило, природа. Зміни клімату, природні катаклізмм більше впливали на життя людей, ніж життєдіяльність останніх на природу. З того часу, як людина "порушила" закон природної еволюції, вийшла
з-під підкорення йому, знайшла шлях розвитку, відмінний від шляху розвитку інших живих організмів, починається соціоприроднича історія - історія взаємовідносин двох суверенних початків: суспільства і природи.
Загалом можна виділити наступні етапи взаємодії природи і суспільства [4]:
1. Доісторичний (доцивілізаційний), коли має місце неусвідомлена співпраця, а протистояння носить неантогоністичний характер;
2. Історичний (цивілізаційний, сучасний). Для цього етапу характерні: наростання конфронтаційних, антагоністичних відносин між природою і суспільством; виробляюча діяльність, яка веде до знищення природного середовища мешкання, швидкої зміни природного ландшафту антропогенним, поступове усвідомлення згубності конфронтаційних відносин.
3. Постісторичний, постцивілізаційний (майбутній). Передбачає наявність альтернативи: або екологічна катастрофа планетарного масштабу, або повна перебудова філософської основи взаємовідносин Природи і Людини. Останній шлях і буде предметом розгляду II частини даної роботи.
Список використаної літератури
1. Гор Л. Земля на чаше весов.-М.,1993.
2. Жибуль И.Я. Экологические потребности: сущность, динамика, перспективы.-М.,1991.
3. История взаимодействия общества и природ . (тезис конференции)-М.,1990,ч.1-3.
4. Кравченко И.И. Экологическая теория в современных теориях общественного развития.-М.,1992.
Loading...

 
 

Цікаве