WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкологія, Природокористування → Чи загрожує людству глобальне потепління? - Курсова робота

Чи загрожує людству глобальне потепління? - Курсова робота

Більш реальними причинами змін клімату були, мабуть, зміни земної поверхні: зміна розмірів і взаємного розташування материків і океанів, гороутворення, підняття великих ділянок суші, зміна системи океанічних течій і ін. Зрозуміло, що в зв'язку з геоморфологічними змінами відбувалися зміни в складово тепловому балансі земної поверхні, у загальній циркуляції атмосфери, умовах кругообігу води, а отже, і в кліматі. Вірогідніше за все, сильні зміни клімату були результатом спільної дії як позаземних (зміни в припливі радіації до Землі та у сонячній активності), так і геоморфологічних чинників.

Отже, в далекому минулому на різних ділянках земної кулі холодні клімати змінювалися жаркими, сухі – вологими внаслідок впливу різноманітних факторів. І ці зміни клімату мають місце і в історичний час, аж до сьогодення.

3. Історичні дані про кліматичні коливання до нової ери на переломі тисячоліть

Зміни клімату за історичний період мали характер коливань із ритмічністю порядку декількох сторіч. На тлі вікових коливань відбувалися коливання більш короткочасні. У загальному за історичну епоху клімат можна вважати стійким, він лише коливався біля середнього рівня. За цей період не було таких істотних змін у розподілі суші і моря, в орографії, у розміщенні полюсів, що могли б мати значення для змін клімату. Тому можна впевнено зв'язувати історичні зміни клімату з чинниками позаземного походження, особливо зі змінами в сонячній активності.

Останні 1-2 тис. років клімат характеризувався невеликими коливаннями в порівнянні з тими, які мали місце в минулому, при переході від міжльодовикових до льодовикових періодів. Однак і за цей період відзначалися помітні коливання клімату.

Історичні хроніки поряд з непрямими даними містять інформацію, відповідно до якої напередодні нашої ери (в 900-300 р. до н.е.) спостерігався холодний субатлантичний період. Сніжна лінія в горах повсюдно істотно понизилася, включаючи райони Близького Сходу й Екваторіальної Африки. Ряд суворих зим, що супроводжувалися замерзанням ріки Тибр, відзначався в Італії в 398, 396, 271 й 177 р. до н.е.

Римські письменники Сасерно (батько й син) писали, що в останнім сторіччі до нашої ери зими в Італії були дуже суворими й викликали серйозні ускладнення при виробництві вина й оливків. В ІII й II ст. до н.е. відзначалося посилення льодовиків в Альпах. У центральній і північно-західній частинах Європи зареєстровані суворі зими на початку нашої ери. Так, холодні зими в Англії були зареєстровані в 134, 173, 207, 221,231, 359 й 505 р. н.е.

Іншим проявом суворості клімату напередодні й на початку нашої ери в Північній Європі є збільшення повторюваності штормових умов погоди. Найсильніші шторми відзначалися в VI ст. до н.е. й I ст. н.е. Відомі сильні повені на узбережжях Ютландії й північному заході Німеччини, які привели до міграції кельтів і тевтонських племен із цих районів. У період між 750-500 й 300-100 р. до н.е. у Північно-Західній Європі спостерігався вологий клімат. Приблизно в VIII-XIII ст. клімат повсюдно став порівняно теплим (цей період одержав назву малого кліматичного оптимуму).

Найбільш теплий період під час малого кліматичного оптимуму в Північній Америці, на європейській частині країни, у Гренландії припадає, очевидно, на 950-1200 р. н.е. У Європі найбільш теплий період відзначався між 1150-1300 р.

Потепління клімату в період малого кліматичного оптимуму привело до танення льодовиків, відступу полярних льодів. У результаті древні вікінги на своїх легких суденцях плавали в Гренландію й заснували там свої поселення.

Головними джерелами відомостей про епоху вікінгів є древньоскандінавскі перекази, або саги. Згідно із цими переказами, приблизно 700 р. н.е. ірландські ченці відкрили Фарерські острови, а в середині VIII ст. ними ж була, очевидно, уперше відкрита Ісландія.

Близько 800 р. норвезький вікінг Грим Камбан зробив набіг на Фарерські острови й захопив їх. У перекладі з норвезького Фарерські означає овечі. У той час на цих островах паслися череди диких овець, береги були покриті рослинністю. Ісландія ж була покрита льодом і снігом і тому названа Країною льодів.

У той час температура на узбережжі Гренландії в липні-серпні досягала, очевидно, близько 9 оС, у січні -7 оС.

Історичні хроніки дозволяють відновити інформацію про клімат деяких європейських країн.

Так, в Італії між 200 р. до н.е. й 170 р. н.е. відзначався вологий клімат. За цей час на ріці Тибр зафіксовано 22 роки з повенями, при цьому в деякі роки повені відзначалися й на інших ріках Італії. У той же час за цей період зареєстровано тільки дві посухи, одна з яких була в 181 р. н.е. Після 174 р. н.е. й аж до 489 р. н.е. клімат в Італії став сухішим. За цей час відзначено тільки два роки з повенями. Після 489 р. в Італії знову відзначається повернення до більш вологого клімату. Так, у період між 489 й 717 р. було зареєстровано вже 18 повеней. Між 583 й 590 р. відзначалися дощові роки з повенями в Ельзасі й Німеччині.

Між 800-900 р. н.е. зареєстровані повені в Німеччині, Італії, Англії, Франції. У період між 950 1150 р., тобто в період настання малого кліматичного оптимуму, відзначається деякий коливальний період, коли сухі роки з посухами змінювалися вологими роками з повенями. Так, сильні посухи зареєстровані в 988-1000 р. в Англії й Німеччині. У цей же час відзначався низький рівень води в ріках північної частини Альп.

Великий інтерес представляє інформація про коливання рівнів закритих водойм. Так, коливання рівня Каспійського моря відбиває зміна балансу води не тільки в районі Каспійського моря, але й у всьому басейні рік, що харчують його. У теплі й порівняно сухі періоди з малою кількістю опадів у басейні р. Волги рівень Каспійського моря знижується. У холодні, вологі й дощові періоди приплив води істотно перевищує випаровування з поверхні моря, і рівень підвищується. У зв'язку із цим зареєстровані коливання рівня моря повинні узгоджуватися з іншими непрямими показниками клімату, що характеризують у першу чергу режим температури, опадів і циркуляції атмосфери.

Після короткочасного підйому рівня напередодні 2-го тисячоріччя під час малого кліматичного оптимуму рівень Каспійського моря був найнижчим. Приблизно таким же низьким він був в IV-IX ст. Потім він став підвищуватися, досягнувши максимальної величини в період малого льодовикового періоду. У період чергового потепління клімату рівень Каспійського моря став різко падати.

Коливання клімату за останні кілька тисяч років дуже добре характеризують стан льодовиків в Ісландії та Hopвегії за останні 10 тис. років, між 8000 р. до н.е. і приблизно 3000 р. до н.е. відбулося різке танення льодовиків. Воно тривало приблизно до 1000-800 р. до н.е. Потім на границі нашої ери відбулося різке збільшення товщини льодовиків, пов'язане з похолоданням клімату. Похолодання було зареєстровано багатьма джерелами й в інших районах земної кулі й, очевидно, було повсюдним.

Слідом за цим наприкінці 1-го тисячоріччя н.е. відбулося чергове потепління клімату (малий кліматичний оптимум), що відзначалося не тільки в північному, але й у південній півкулі. Судячи з непрямим даних, потепління відзначалося також і на Американському континенті.

У всіх названих країнах зима настільки сувора, що вісім місяців там панує нестерпна холоднеча. Море тут і весь Боспор Кіммерійський замерзають, так що скіфи, що живуть по цю сторону рову, виступають у похід по льоду й на своїх візках переїжджають на ту сторону до землі сиднів. Такі холоди тривають у тих країнах вісім місяців, та й інші чотири місяці не тепло. Це свідчило про винятково холодний клімат Північного Причорномор'я й Криму в першій половині V ст. до н.е.

Одним з найважливіших кліматичних індикаторів, що несуть одночасно важливу інформацію про середньорічні й середньосезонні температури, є кількість штормів на морі, причому відомо, що епохам похолодань відповідає більше інтенсивна штормова діяльність й, отже, більша кількість аварій кораблів.

За свідченням одного з перших римських письменників, Лівія Андроника (280-204 р. до н.е.), клімат його епохи відрізнявся суворими зимами, під час яких замерзав Тибр і сніг лежав протягом багатьох днів. У той же час на околицях Рима виростали букові ліси, які до середини I ст. н.е., за свідченням Плиния, стали вважатися елементом холодолюбної гірської флори. У цей час в Італії бук росте тільки в горах на висоті до 1500-2000 м.

Наступне в Ш ст. до н.е. похолодання було зареєстровано не тільки в Середземномор'ї, але й у Китаї. Отже, у Ш ст. до н.е. у районі сучасного м. Сиань, де розташовувалася столиця Цинської держави, були відзначені люті морози, при яких загинула велика кількість людей (239 р. до н.е.), і сильні снігопади, при яких висота сніжного покриву досягала 74 см (226 р. до н.е.). Цікаво, що до цього подібні екстремальні явища не відзначалися тут протягом більш ніж двох сторіч. Тенденція до похолодання підсилилася у двох наступних сторіччях, на що вказує різко зросле число згадувань (з 2 до 11) про сильні морози й снігопади, а також про посухи й градобої, що супроводжуються у Північному Китаї в періоди похолодань.

Loading...

 
 

Цікаве