WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкологія, Природокористування → Регіональна екологічна мережа як чинник оптимізації ландшафтів івано-франківської області - Реферат

Регіональна екологічна мережа як чинник оптимізації ландшафтів івано-франківської області - Реферат

Основою регіональної екомережі, її природними елементами (ядрами) є 437 природно-заповідних територій та об'єктів загальною площею 186,5 тис. га, що становить 13,4% території Івано-Франківської області (табл. 1).

Проте наявна в області мережа природно-заповідних територій – це лише певна частина наявного біологічного і ландшафтного різноманіття на різних рівнях системно-структурної організації і не охоплює належно всі типи ландшафтів, не формує цілісної системи – екологічного каркасу, який забезпечує стійкість ландшафтних систем, збереження біологічного і ландшафтного різноманіття (табл. 2).

Найбільше заповідних об'єктів зосереджено у гірських ландшафтах (59,4% від загальної кількості), менше – у передгірських (19,3%) і рівнинних (21,3%). Найповніше у природно-заповідному фонді представлені природні комплекси Горганів і Чорногори (Карпатський національний природний парк, природний заповідник "Горгани", заказники "Грофа", "Яйківський", "Товпишірський" та ін.).

Полонинсько-Чорногірську область репрезентує ландшафтний заказник "Чивчино-Гринявський", Сколівські Бескиди – Поляницький регіональний ландшафтний парк, Покутсько-Буковинські Карпати – національний природний парк "Гуцульщина", Прут-Дністерську область – Дністерський регіональний ландшафтний парк, Рогатинське Опілля – Галицький регіональний ландшафтний парк.

Головним завданням формування регіональної екомережі є створення нових заповідних об'єктів у тих районах, де їхня площа не достатня. З цією метою передбачено створити ще два національні природні парки – "Галицький" і "Верховина" загальною площею близько 30 тис. га та низку нових заповідних об'єктів місцевого значення площею понад 5,5 тис. га.

Найважливішим і водночас складним завданням формування екомережі є просторова організація антропогеннотрансформованих ландшафтів – агроландшафтів. Це докорінно змінені людиною ландшафти із переважанням у структурі угідь орних земель, значною строкатістю елементів територіальної структури і порушеними речовинно-енергетичними потоками [10, 11, 14]. З огляду на це необхідна регульована реконструкція й оптимізація агроландшафтів з наближенням їхньої просторової структури і речовинно-енергетичного обміну до рівня природних ландшафтів з урахуванням двох системно-екологічних рівнів – ландшафтного і водозбірного [11]. Ландшафтно-водозбірний принцип передбачає структуризацію угідь, формування в межах водозбору складної мозаїчної просторової структури й оптимального співвідношення угідь (ліси : луки : рілля).

Удосконалення структури землекористування ґрунтується на концепції еколого-господарського балансу території [7], згідно з якою землі, зайняті природною рослинністю (ліси, луки), розглядають як землі екологічного фонду, з яких формується екологічний каркас території. У разі оптимального співвідношення і просторового розміщення лісові насадження у поєднанні з сільськогосподарськими угіддями й іншими компонентами ландшафту утворюють єдину парагенетичну систему і формують новий вид антропогенного ландшафту – лісоаграрний, у якому відновлюється екологічна і біологічна рівновага [10, 11].

Оптимізацію агроландшафтів, підвищення біорізноманіття території забезпечують шляхом формування системи лісових насаджень – сукупності створених у межах водозбору з урахуванням особливостей рельєфу, ґрунтів, умов формування поверхневого стоку, стокового навантаження та інтенсивності водно-ерозійних процесів різних за формою і призначенням лісових насаджень, об'єднаних у функціональне ціле внаслідок причинно-наслідкових взаємозв'язків між її елементами.

Згідно з теорією систем, властивостей системних об'єктів лісові насадження набудуть лише в тому випадку, коли захисний ефект виявлятиметься на всій території. Тому їх необхідно створювати і розмішати на всій площі водозбору, охоплюючи землі привододільного і прияружного фондів, а також землі гідрографічної мережі. Вимога системності підпорядкована меті впорядкування та надання створеним на водозборі лісовим насадженням властивостей цілісного утворення, здатного підтримувати природну рівновагу. Створювати лісові насадження з водоохоронними, протиерозійними, середовищетворними функціями та розміщувати їх у межах водозбору потрібно диференційовано з урахуванням морфоструктури водозборів та структури земель за категоріями інтенсивності їхнього використання, особливостей рельєфу, виділяючи ключові елементи, де лісова рослинність найбільше виконує водоохоронно-захисну функцію (передусім стокорегулювальні лісосмуги, землі з високим ерозійним потенціалом та ділянки стоковідвідної інфраструктури ландшафту – днища улоговин, ярів, балок та ін.).

До системи лісових насаджень на водозборі належать:

• смугові насадження на сільськогосподарських угіддях (стокорегулювальні, прияружні та прибалкові лісосмуги, улоговинно-смугові насадження);

• сукупність різних за формою та призначенням насаджень на еродованих землях і землях гідрографічного фонду (насадження на ярах і балках, уздовж берегів річок і водойм тощо);

• наявні на водозборі природні ліси.

Екологічна мережа буде формуватися також завдяки природно-відновним територіям – залишкам первинних або вторинних екосистем із певним потенціалом видів. Природно-відновні території будуть створювати і в сільськогосподарських ландшафтах шляхом ренатуралізації (консервації) орних земель, передусім, еродованих. Передбачено залужити і заліснити 30 тис. га ріллі на схилах понад 7о, а також створити відповідно до ґрунтово-кліматичного і геоботанічного районування території „полігони еталонних ґрунтів" і відновити на них корінні (природні) рослинні угруповання.

Важливими складовими регіональної екомережі є ліси та землі водного фонду. Площа земель лісового фонду становить 626,2 тис. га (43%), з них 319,8 тис. га лісів вилучені з експлуатації і виконують переважно природоохоронні функції.

У регіональній екомережі річки (8321 загальною довжиною 15,6 тис. км) разом із прибережними захисними смугами відіграють роль екологічних коридорів. Один із екологічних коридорів проходить по р. Дністер і є з'єднувальною ланкою з екомережами сусідніх областей – Львівської, Тернопільської та Чернівецької.

Створення регіональної екологічної мережі дасть змогу:

об'єднати у цілісну систему землі природно-заповідного фонду, інші природні та напівприродні території;

забезпечити збереження, відтворення і невиснажливе використання природних ресурсів, біологічного і ландшафтного різноманіття, уникнути втрат генофонду;

підвищити стійкість ландшафтів до антропогенних навантажень, відновити саморегулювальну і самовідновну здатність природних екосистем;

забезпечити позитивні зміни стану довкілля, сформувати екологічно безпечне середовище життєдіяльності людей;

поліпшити гідрологічний режим рік, запобігти ерозії ґрунтів, поліпшити якість природних вод;

розширити придатні для рекреаційного використання території, забезпечити розвиток збалансованого туризму;

Наступним завданням досліджень є всебічна якісна і кількісна характеристика ландшафтів з урахуванням їхніх антропогенних змін та обґрунтування заходів щодо невиснажливого використання природних ресурсів, збереження та відтворення природного середовища.

Використана література

  • М. Приходько. Регіональна екологічна мережа як чиннки оптимізації ландшафтів Івано-Французської області// Вісник Львівського університету/ Серія географічна. 2004. Вип. 30. - с. 266-273

Loading...

 
 

Цікаве