WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкологія, Природокористування → Антропоекологія та екологія людини - Реферат

Антропоекологія та екологія людини - Реферат

Академік М. Голубець визначив, що екологію людини доцільно розглядати як дисципліну суспільствознавчу і в жодному разі не як розділ екології. Соціальне людство не компонент екосистеми, а є щодо неї зовнішнім збурювальним чинником, тому його треба вважати об'єктом дослідження цілком іншої галузі знання – геосоціо-екосистемології [5. С. 39].

В. Кучерявий зазначив про виникнення нових розгалужень екології, кількість яких сягає близько п'ятидесяти. Екологію людини він зачислив до біоекології поряд з соціоекологією, яка тісно пов'язана з екологією культури, екологією духу, етноекологією [7. С. 457–458].

У тлумачному словнику з охорони ландшафтів наведено визначення навколишнього середовища як поняття антропоцентричного або антроподемоекологічного. Його використовують для того, щоб відобразити умови життя суспільства на конкретній території, беручи до уваги не лише природні, а й соціальні особливості.

Процес екологізації географії розпочався декілька десятиліть тому. Л. Руденко і А. Бочковська серед екологічних проблем виділили антропоекологічні, які пов'язали зі зміною умов життя людини – забрудненням, збідненням та деградацією елементів навколишнього середовища та, як наслідок, змінами в демо-соціальному стані населення [11. С. 59].

Український економіко-географ О. Топчієв визначив такий об'єкт дослідження екології людини: людина–довкілля, що є вкрай динамічним і змінним у часі [12. С. 4].

Еколог та картограф В. Барановський антропоекологію теж ототожнив з екологією людини, виділив її в системі геоекології і зачислив до структури біоекологічної науки поряд з екогеографічною та екогеологічною. До антропоекології він увів, зокрема, гігієну і санітарію, медичну екологію [1. С. 3]. Об'єктом дослідження екології людини

вчений вважав систему людина–навколишнє середовище, що є територіальною системою, в межах якої однотипна (міська, сільська) людська популяція взаємодіє з порівняно однорідним навколишнім середовищем, і критерієм ефективності функціонування якої є рівень здоров'я населення [1. С. 40].

Професор О. Шаблій у структурі екологічної науки виділив два блоки дисциплін: наукове ядро і концентр окремих екологічних дисциплін. До наукового ядра екологічної науки він зачислив метаекологію, теоретичну екологію і математичну екологію, до концентру – антропоекологію разом із біоекологією, соціоекологією, економічною екологією та конструктивною екологією. Найрозвиненіша у системі метаекології, на думку О. Шаблія, є біоекологія, яка на сучасному етапі найтісніше пов'язана з антропоекологією. Антропоекологію вчений ототожнив з екологією людини і підсумував, що вона повинна досліджувати функціональні закономірності взаємодії природного середовища (у тім числі зміненого господарською діяльністю) та організму людини як біологічної істоти [14. С. 266–272].

Отже, антропоекологія сформувалась на базі медичної географії та гігієни, а екологія людини – в результаті поєднання соціоекології з медициною.

Антропоекологію та екологію людини не можна ототожнювати, як це іноді буває, з іншою наукою — соціоекологією. Адже антропоекологія – це екологія біологічного виду homosapiens, її можна розглядати подібно до екології рослин, екології тварин та екології мікроорганізмів як розділ популяційної екології. Вона вивчає взаємодію з природою людини як біологічної істоти на рівні організму та популяції, що займає свою екологічну нішу в загальній екосистемі. На відміну від неї, соціоекологія зосереджує увагу на розгляданні взаємодії з природою людського суспільства, яке впливає на довкілля господарською діяльністю.

З огляду на це, антропоекологія та екологія людини мають однаковий об'єкт дослідження. Ним є система людина–довкілля на рівні організму та популяції. Поняття предмета вивчення екології людини та антропоекології перебуває на стадії розробки. Є, наприклад, підхід, що екологія людини вивчає вплив зовнішнього середовища на людину переважно як на біологічний вид, а її предмет – вивчення медико-біологічних аспектів взаємодії суспільства та природи.

З погляду застосування ліпшим є термін антропоекологія, оскільки він має більшу деривативність, тобто від нього легше утворювати похідні поняття (наприклад, антропоекологічні проблеми тощо).

Екологія людини аналізує здоров'я, спосіб життя і довкілля разом з чинниками, що зумовлюють їх у межах динамічних екосистем. Вона розглядає захворювання як порушення динамічної рівноваги в системі організму і виявляє фактори, ліквідація яких допоможе відновити цю рівновагу. На сучасному етапі розвитку антропоекології актуальним є створення антропоекологічного моніторингу, на підставі якого можна складати медико-географічні карти, зіставляти їх з картами забруднення довкілля, визначати граничнодопустимі техногенні навантаження на людський організм. Отже, екологія людини спрямована на вирішення медико-гігієнічних проблем, що полягають у зміцненні здоров'я людей, попередженні захворювань, підвищенні працездатності та продовженні терміну активної життєдіяльності людини.

Використанав література

  1. Барановський В.А. Екологічний атлас України. – К.: Географіка, 2000. – 41 с.

  2. Білявський Г.О., Бровдій В.М. Про класифікацію основних напрямів сучасної екології // Рідна природа. – 1995. – № 2. – С. 4–7.

  3. Білявський Г.О., Падун М.М., Фурдуй Р.С. Основи загальної екології. – К.: Либідь, 1995. – 368 с.

  4. Бровдій В.Н., Гац О.О. Екологічні проблеми України (проблеми неогеніки). – К.: НПУ ім. М. Драгоманова, 2000. – 111 с.

  5. Голубець М.А. Екосистемологія. – Львів: ПОЛЛІ, 2000. – 316 с.

  6. Казначеев В.Г. Очерки теории и практики экологии человека. – М., 1983.

  7. Кучерявий В.П. Екологія. – Львів: Світ, 2001. – 500 с.

  8. Одум Ю.П. Экология. – М.: Мир, 1986. – Т. 1-2. – 328+327 с.

  9. Основи соціоекології / За ред. Г.О. Бачинського. – К.: Вища школа, 1995. – 240 с.

  10. Реймерс Н.Ф. Охрана природы и окружающей человека среды: Словарь-справочник. – М.: Просвещение, 1992. – 321 с.

  11. Руденко Л.Г., Бочковська А.І. Концептуальні основи еколого-географічних досліджень та еколого-географічного картографування // Укр. геогр. журн. – 1995. – № 3. – С. 56–62.

  12. Топчиев А.Г. Геоэкология: географические основы природопользования. – Одесса: Астропринт, 1996. – 392 с.

  13. Уиттлси Д. Региональная концепция и региональный метод // Американская география: Современное состояние и перспективы. – М.: Изд-во иностр. лит-ры, 1957. – С. 37–80.

  14. Шаблій О.І. Суспільна географія: теорія, історія, українознавчі студії. – Львів: ЛНУ, 2001. – 744 с.

Loading...

 
 

Цікаве