WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкологія, Природокористування → Антропоекологія та екологія людини - Реферат

Антропоекологія та екологія людини - Реферат

Реферат на тему:

Антропоекологія та екологія людини

Серед глобальних проблем сучасності однією з найважливіших є проблема виживання людства. Людина всіма своїми життєвими функціями пов'язана з природними екосистемами і повністю залежить від їхньої цілісності та безперервного функціонування. Складність природи людини визначена тим, що вона одночасно перебуває у трьох вимірах: як фізичне тіло; як жива система; як особистість. Тому взаємозв'язок людини і середовища її існування дуже складний. Це зумовлено складністю як людської природи, так і зовнішнього середовища.

Вивченням взаємовідносин організмів між собою та довкіллям займається екологія. Екологічна наука повинна бачити людину як найрозвиненішу живу істоту в біосфері. Одним з її конкретних об'єктів дослідження повинна стати антропоекологічна система як підсистема ноосфери. Під впливом екології формуються напрями в різних науках, що розглядають ті чи інші сторони живого.

Тривалий час екологія як наука була розділом біології і розвивалась у її межах. Однак перенесення екологічного погляду з біології у інші науки привело до застосування деяких термінів у декількох значеннях. Одним із таких термінів є "екологія людини", який застосовували географи і соціологи у розмовній мові ще до того, як його увели в науковий обіг.

У 1922 р. американський учений Х. Берроуз уперше назвав вступну доповідь, з якою виступив на засіданні Асоціації американських географів, ,,Географія як екологія людини" [13. С. 44]. Ще раніше, 1921 р., соціолог Р. Парк також намагався спрямувати вивчення людського суспільства за методом дослідження рослинних асоціацій і назвав його "екологією людини".

За визначенням Х. Берроуза, екологія людини охоплює взаємовідношення між людьми і територією, ,,область, майже не зачеплену" на 1922 р. Пізніше цю галузь інтенсивно розробляли, проте географи зрідка зачислювали свої праці до екології людини в тому розумінні, яке було визначене Х. Берроузом, а соціологи прийняли цей термін для визначення симбіозу в людських угрупованнях за аналогією з рослинними і

зоологічними асоціаціями. Поряд із терміном екологія людини є також термін антропоекологія.

Відтоді термін екологія людини щораз частіше використовують соціологи, які негативно реагують на згадки про те, що він першопочатково застосований в американській географії людини (humangeography) і набув іншого розуміння. У використанні цього терміна, соціологи обмежуються лише стосунками між людьми. Проте екологія людини дає змогу розширити межі вивчення й охопити ряди зв'язків: людей з територією та людей з людьми і не забувати про екологічний аспект, сформульований дуже давно і відтоді значно поширений [13. С. 45].

Структура екології як науки досить складна. Тому є різні підходи до її інтерпретації в цілому і конкретно до місця антропоекології та екології людини в структурі екологічної науки.

Зокрема, відомий американський еколог Ю. Одум писав про екологію людини як про екологію біологічного виду homosapiens і про те, що вона вивчає взаємодію з природою людини як біологічної істоти на рівні організму та популяції. Вчений протиставив екологію людини соціоекології, яка зосереджує увагу на розгляданні взаємодії природи і людського суспільства, яке впливає на довкілля господарською діяльністю [8. С. 162].

Цікавим є підхід російського вченого М. Реймерса, який за предметом вивчення розділив екологію на екологію мікроорганізмів, грибів, рослин, тварин, людини, сільськогосподарську, промислову та загальну (як теоретично узагальнену дисципліну). У системі екології він виділив такі загальні підрозділи: загальну екологію, глобальну екологію, біоекологію, геоекологію, прикладну екологію, екологію людини та соціальну екологію. У підрозділі екології людини учений розділив соціальну екологію (взаємовідношення соціальних груп суспільства з їхнім середовищем життя) і відокремив її від екології людського індивіда — особистості та екології людських популяцій.

Багато уваги М. Реймерс приділяв розподілу екології людини та соціальної екології, бо об'єкт яких (людина), але не науковий предмет (кут зору на людину) дуже близький. Різницю він вбачав у тому, що соціальна екологія не охоплює біологічної сторони людини, її аутекології і демекології як такої (наприклад, вплив природних чинників на здоров'я людини та її популяцій). Отже, екологія людини у вузькому розумінні слова – це біоекологія людини, а соціальна екологія також у вузькому значенні – екологія соціального ряду: особистість–сім'я тощо. Тому, за об'єктом дослідження ці дві лінії екології практично синоніми, а за предметом – різні [10. С. 301–303].

Російський вчений-медик В. Казначеєв трактував екологію людини як спільний науковий підрозділ соціоекології та медицини, що вивчає медико-біологічні аспекти гармонізації взаємовідносин між суспільством та природою [6]. Учений зробив висновок, що здоров'я людини залежить від здоров'я біосфери.

За відомим українським ученим-екологом Г. Бачинським, екологія людини сформувалась на стику соціоекології та медицини. Про екологію людини він говорив як про нову синтетичну галузь медичних наук. Під предметом вивчення цієї галузі наук (екології людини) учений розумів медико-біологічні та медико-демографічні аспекти взаємодії суспільства і природи, якими спочатку частково займалися медична географія та гігієна [9. С. 46]. Нову наукову дисципліну – екологію людини – вчений ототожнив з антропоекологією і зазначив, що вона сформувалась на базі медичної географії та гігієни, які доповнюють одна одну.

Г. Бачинський підтримав думку американського еколога Ю. Одума про те що, екологію людини не можна ототожнювати з соціоекологією, бо у них різні предмети дослідження [9. С. 161–162].

Г. Білявський та М. Падун вважали, що до 1994 р. сформувалися понад 90 напрямів екологічних досліджень, які можна об'єднати за принципами їхньої галузевої належності, взаємозв'язків, взаємопідпорядкованості, пріоритетності, теоретичного загальнолюдського та практичного значення. Автори розробили класифікацію напрямів сучасних екологічних досліджень, які згруповано на системній основі з урахуванням галузевих особливостей взаємозв'язків та ієрархії. Вчені виділили підрозділ екології людини поряд з екологією мікросвіту, екологією рослин та екологією тварин у розділі екології живих організмів, який входить у теоретичну екологію. Теоретичний розділ вважають субстратом екологічної науки [3. С. 84–85].

Доктор геолого-мінералогічних наук, проф. Г. Білявський та доктор біологічних наук, проф. В. Бровдій у 1995 р. запропонували свій варіант-класифікацію головних напрямів сучасних екологічних досліджень. Екологію вони розділили на теоретичну і прикладну. У теоретичній виділили природну сферу, а в прикладній – соціальну і техносферу. Екологію людини вони розглядали як біологічний аспект і виділили цей напрям в екології живих організмів у природній сфері в теоретичній екології [2. С. 6].

У 2000 р. проф. В. Бровдій та О. Гац удосконалили варіант класифікації екологічної науки. Екологію людини вчені розглядали і в теоретичній, і в прикладній екології. У теоретичній екології екологію людини вони трактували як біологічний аспект, а в прикладній екології – як соціальний [4].

Loading...

 
 

Цікаве