WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкологія, Природокористування → Соціоекологія - Реферат

Соціоекологія - Реферат

Реферат на тему:

Соціоекологія

Соціоекологія аналізує ставлення людини в притаманному їй гуманістичному горизонті з погляду його відповідності історичним потребам людського розвитку, в ракурсі культурної виправданості та перспективи, через теоретичне осягнення світу в його загальних визначеннях, які виражають міру історичної єдності людини і природи. Будь-який учений обмірковує головні поняття проблеми взаємодії суспільства та природи через призму своєї науки. Зокрема, географ розглядає проблему стосунків суспільства та природи під кутом просторових співвідношень територіальних комплексів, біолог – під кутом розвитку живої речовини тощо.

Понятійно-категоріальний апарат соціоекології формується, розвивається і вдосконалюється. Цей процес багатоманітний і охоплює всі сторони соціоекології не тільки в об'єктивному, а й у суб'єктивному плані, своєрідно відображаючи наукову творчість і впливаючи на еволюцію наукових інтересів і пошуків як окремих учених, так і цілих колективів, наукових шкіл.

Якщо проаналізувати літературу з цієї проблематики, то можна зауважити, що останніми роками формується уявлення про головні завдання і функції соціоекології , її категоріального апарату. Е.В. Гірусов уважає, що соціоекологія – це дитина екстремальних обставин у розвитку взаємодії суспільства і природнього середовища, і саме тією обставиною зумовлене її призначення – теоретично забезпечити гармонізацію цієї взаємодії [1].

На думку М.М. Мамедова, нормативні властивості соціально-екологічного знання ґрунтуються на відображенні об'єктивних законів екології і всебічному дослідженні можливих наслідків антропогенного впливу на природне середовище [2]. В.Д. Комаров зазначив, що соціоекологія – це науковий базис перспективної раціоналізації взаємодії суспільства та природи, вона вивчає специфічні закономірності і формулює принципи та методи оптимізації цієї взаємодії, що є зацікавленням усієї цивілізації [3].

У багатьох працях наголошено на величезному світоглядному значенні соціоекології, яке, на думку М.М. Кисельова, полягає в тому, що вона здатна забез-печити конкретизацію філософського принципу єдності матеріального світу, подолання

традиційних уявлень про взаємодію суспільства та природного середовища, спрямованість екологічного дослідження на людину, тобто його гуманізацію та соціалізацію [4].

Професор О. Шаблій стверджує, що конкретними об'єктами соціоекології є соціоекосистеми, а предметом – взаємодія суспільства і природи в цих системах [5].

Очевидно, що структурна організація соціально-екологічного знання повинна повністю відповідати структурі об'єкта дослідження, структурі екологічної проблеми, а також виражати концептуальну цілісність цього знання, забезпечити координацію і субординацію ієрархічних рівнів теоретичного й емпіричного матеріалу.

Оскільки для сучасного стану суспільного розвитку характерне зростання залежності суспільства від стану природних ресурсів, то стає зрозумілим, що понятійний апарат суспільних наук повинен переважати у відображенні проблем взаємодії суспільства та природи. Людство вже значно взяло під свій контроль регіональні процеси біосфери та їхнє регулювання. Без сумніву, з часом уся біосфера буде охоплена регулятивною діяльністю людей, і система суспільство–природа стане самоорганізувальною системою в цілому, а не тільки в окремих частинах. Організаційним чинником цієї системи буде суспільство, а головними каналами зв'язку між цими частинами – природні кругообіги речовин та енергії, у структуру яких люди навчаться штучно вводити компоненти своєї діяльності [6].

Щодо виняткової ролі соціоекології у вирішенні проблем у системі суспільство–природа необхідно наголосити, що саме вона передбачає злиття природничих, суспільних і технічних наук, оскільки соціальна екологія формувалась на різноманітних тлумаченнях і тривалий час існувала як екологія міста (урбоекологія), соціологія урбанізації тощо. Ці категорії дуже впевнено використовує багато вчених у соціоекології.

Значну частину категорій і понять соціоекологія запозичила від біоекології, зокрема, багато категорій з екології рослин і тварин – такі, як ареал, адаптація, популяція тощо. Водночас соціальна екологія використовує просторово-часовий підхід суспільної географії та економіки природокористування. Проф. О. Шаблій зазначає, що „географічна наука створила потужний методологічний і теоретичний понятійно-категоріальний апарат, фундаментальні концепції геосфери, географічної і ландшафтної оболонки, природно-територіальних і теритиріально-господарських (у тім числі виробничих) і соцільно-економічних комплексів (геосистем)" [7].

На думку М. Долішнього та Л. Гриніва, інтегративна природа соціоекології вельми наочно проявляється у надзвичайно високій сприятливості цієї галузі до активного використання будь-яких компонентів загальнонаукових методологій; це стосується, насамперед , сучасних загальнонаукових підходів до пізнання діяльності – системного, структурного, функціонального, інформаційного, ймовірного тощо [9].

Кожен з нетрадиційних загальнонаукових підходів (системний, структурний, функціональний тощо) концентрує увагу дослідника на вивченні саме того аспекту діяльності, що визначений відповідним центральним поняттям, відображеним у назві підходу.

До категорій соціальної екології належать фундаментальні поняття, які відображають найзагальніші суттєві властивості, зв'язки і відношення суспільства й природи, їхнє пізнання і перетворення людиною з метою гармонізації цих відношень. Це важливі результати багатовікового процесу розвитку взаємовідношень суспільства і природи, всієї духовної культури спілкування людини з природою в процесі

природокористування. Розрізняють загальні категорії соціоекології як науки, її окремі категорії, а також категорії конкретних наук, які входять у систему соціоекології на правах галузевих підрозділів як її складові частини. До загальних категорій соціоекології як науки можна зачислити об'єкт її вивчення – соціоекосистеми. Адже „центральна ідея системного підходу полягає у вивченні будь-якого рівня організації саме як систем, виходячи із сутнісних рис системних утворень" [7].

У разі розгляду соціоекосистеми як територіальної соціоприродної само-регульованої системи, динамічну рівновагу якої повинне забезпечувати людське суспільство, нам треба чітко усвідомлювати, що суспільство, як і природа, – без сумніву, велика система. Це означає, що різні сторони його існування, функціонування та прогресу є порівняно самостійними системами (певна річ, вони пов'язані безперервною взаємодією та взаємною детермінацією).

Для вивчення й оптимізування антропогенної складової соціоекосистеми дуже важливо знати роль і місце людського чинника у впливі на довкілля. Як відомо, результатом функціонування соціоекосистеми є створений корисний продукт, що йде на задоволення потреб людини, а також можливі наслідки цієї діяльності у вигляді різноманітних пошкоджень компонентів навколишнього середовища (викиди і скиди, зміна ландшафту і гідрологічного режиму, не відновлюване знищення частин мінеральних, ґрунтових, лісових, водних та інших ресурсів). Чи задовольняють ці результати тривалі інтереси людини, чи здатне навколишнє середовище витримати ці впливи без деградації екосистем – ось ті питання, відповіді на які можуть визначити рівень оптимізації та гармонізації соціоекосистеми.

Loading...

 
 

Цікаве