WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкологія, Природокористування → Людина як частина природи і її протилежність - Реферат

Людина як частина природи і її протилежність - Реферат

Реферат на тему:

Людина як частина природи і її протилежність

В минулих лекціях ми з'ясували, що не дивлячись на різноманітність визначень предмету екології, яка відображає його багатоаспектність, в її предметі залишається вивчення взаємин організму ( взагалі біологічної системи) і довкілля. Крім того, ми знаємо, що людина в ієрархії живих систем репрезентована певним біологічним видом - людина розумна (Homo sapiens). Цілком логічно виникає питання про місце цього виду в біосфері.

Отже, в предмет екології має бути включено вивчення відношення "людина - довкілля". Причому, вивчення взаємин людини з довкіллям потрібно не тільки для знання природних факторів, необхідних для життя людини, суспільства, а й з точки зору вивчення людського впливу на природу.

Крім того, вивчення відношення "людина - довкілля" в широкому спектрі проблем людського існування виявляє зв'язок з суттєвим світоглядним питанням : що є людина і яке її місце в світі?

Не дивно, що стосунки людини і природи цікавили ще древніх філософів. Причому, саме в ракурсі осмислення сутності людського буття. Органічний зв'язок пізнання стосунків людини і природи зі світоглядними питаннями обумовляє включення пласту світоглядних проблем в предмет екології в зв'язку з дослідженням відносин людини і природи.

Зрозуміло, що оцінюючи взаємини людини і природи, необхідно розуміти сутність обох складових - і людини, і природи. Що ми маємо, виходячи з цього, врахувати? По-перше, людина є людиною не в її природному існуванні, а в її соціальній сутності. Тобто, хоча становлення людини як біологічного виду відбувалося в природному довкіллі, людське буття є буттям соціальним, буттям не в природному, а в штучному світі, створеному людиною - світі культури і цивілізації.

Таким чином, з одного боку, ми маємо підстави включити відношення "людина - природа" в предмет екології. З іншого - вивчення цього відношення виходить далеко за межі екології і є предметом гуманітарних наук і філософії. Тим більше, що в історико-пізнавальному смислі відношення людина - природа вже досить довгий час є предметом філософії. І лише в ХХ ст. воно стало і предметом екології.

В історії пізнання людини і її сутності виявилося, що вона є складна і неоднозначна. Епіцентром складності можна вважати двоїстий характер людської природи. Так, ще в античності софісти підкреслювали єдність безумовного (природного) і обумовленого(людського) в людині. Платон розглядав людину як єдність тіла (матеріального) і душі (ідеального). З точки зору християнства, існує тимчасове тіло і безсмертна душа.

В філософії Нового часу суперечлива людська сутність осмислювалася в творчості багатьох філософів. Наприклад, Декарт говорить про існування духовної субстанції з атрибутом мислення і тілесної субстанції з атрибутом протяжності, що складним чином проявляється в людині.

І.Кант розглядав людину антиномічним чином. Людина водночас належить і світу природи (світ природньої необхідності) і світу суспільства, культури (світ свободи, морального самовизначення).

Отже в історії пізнання сутності людини представлена традиція, за якою людина розглядається як суперечлива єдність духовного і тілесного.

Інша традиція, що представлена творчістю Демокріта, Епікура, Арістотеля в античності, французьких філософів ХУ111 ст. Гельвеція, Гольбаха, Ламетрі. Вони розглядали людину як природну істоту, в єдності її духовних і тілесних якостей.

З точки зору класичних німецьких ідеалістів - Шелінга, Гегеля - сутність людини є ідеальною. Тобто, саме ідеальне, духовне - першопричина людського існування. Гегель доводив, що людина є історична соціокультурна сутність.

Продовжуючи лінію Гегеля в визнанні соціальної сутності людини, марксизм формує діяльнісну концепцію сутності людини. На її ідейних засадах людина розглядається як соціальна істота. Причому соціальна сутність людини становиться в процесі діяльності. В цій діяльності людина створює штучні знаряддя праці. Використовуючи ці знаряддя, людина перетворює природний світ, створюючи світ культури і цивілізації і розвиваючи власну сутність. Саме завдяки марксизму природне в людині розглядається як абсолютно підкорене соціальному.

В сучасній літературі, що трактує сутність людини, теж присутні

2 протилежні точки зору.

Відповідно до 1-ої, людину розглядають як природно-біологічну істоту, продукт еволюціоного розвитку органічного світу.

Прихильники 2-ої точки зору, так званих, інтрасоціологічних уявлень, вважають людину виключно соціальною істотою, яка є результатом економічного і соціального розвитку.

В наведених точках зору біологічне і соціальне в людині розглядаються як незалежне одне від одного. Під впливом таких трактувань в процесі дискусії про предмет екології навіть висловлювалась думка, що необхідно розрізняти екологію людини як біологічної істоти і екології людини як соціальної істоти. Отже, в таких підходах соціальне і біологічне розглядаються як дві незалежні системи.

Треба зауважити, що свого часу, коли людина була "приєднана" до тваринного царства Ч.Дарвіном (середина Х1Х ст.), це мало величезні наслідки в світоглядному плані. Втім, з'явились і концепції, які в методологічному плані кваліфікують як "соціальний дарвінізм", "соціал-біологізм," і які намагалися пояснити соціальне (людину, суспільство) біологічними законами. Тобто, методологічна сутність цих концепцій - зведення соціального до біологічного і повне ігнорування специфіки соціального. Такою є методологія біологічного редукціонізму і, зрозуміло, вона є обмеженою в пізнанні людини як соціальної істоти.

Діалектичний підхід до проблеми співвідношення біологічного і соціального в людині - це спроби подолати таке біологізаторство. Діалектичне розв'язання проблеми полягає в розумінні соціального в людині як такого, яке "знімає" біологічне. Тобто, соціальне включає в себе біологічне, але в перетвореному вигляді. При цьому має враховуватися і специфіка біологічного.

Втім, залишається проблема відношення біологічного і соціального, а також проблема осмислення специфіки "людського біологічного".

Для відповіді на ці питання треба подивитися на історію становлення людини. Дійсно, дослідники відмічають, що важко, стосовно антропосоціогенезу, визначити ту, умовно кажучи, точку, де людина стає людиною. Очевидно, що суттєвою ознакою людини є розсудочна діяльність. Але коли ж у людини вона з'являється? В той момент, коли людина бере в руки якесь знаряддя або навпаки - для того, щоб взяти знаряддя праці, людина має вже розвинутися до розсудочної діяльності?

За оцінкою відомого українського філософа В.Іванова, пізнавальна ситуація, що пов'язана з антропогенезом, характеризується наявністю 2-х концептуальних підходів: еволюційно-біологічного і соціально-трудового. Такі підходи відповідають 2-м сміжним рівням організації людини - біологічному і соціальному.

Причому, перша концепція повинна в термінах природничонаукової теорії довести факт появи людини як соціальної істоти. А друга - реконструюючи все більш архаїчні форми труда і соціальності має дійти до виявлення біологічних прототипів праці і соціальності.

Отже, для з'ясування природи і сутності людини кожна з двох концепцій має вийти за свої межі, аналогічно тому, як в дійсній історії людини біологічне перейшло в соціальне.

Ми з'ясували, що людина є людиною завдяки її соціальності. Подальший розвиток людини - і історичний, і індивідуальний - це розвиток соціальний. Виникає питання: а як же пласт біологічного в людині? Тобто, чи еволюціонує людина як біологічний вид, біологічна система? Ця проблема є цікавою, а її розв'язання - принципово важливим і для природничих наук, і для філософії, бо суттєвим чином впливає на світогляд.

Втім, ми маємо дуже різні, навіть протилежні відповіді на поставлені питання. Серед принципових варіацій зазначимо такі.

- людський розвиток є суто культурносоціальним і інтелектуальним. Тому він не потребує біологічної еволюції.

- людина як біологічний вид еволюціонує. Але ця еволюція йде дуже повільно, в той час як соціальна еволюція розгортається дуже швидко.

Крайнім виразом визнання такого розходження біологічної і соціальної еволюції є теорія соціальної дезадаптації. Її відстоюють французькі дослідники Р.Дюбо, В.Гюан, А.Дюссер, П.Делор. У відповідності з цією теорією вважається, що виникає дисгармонія між консервативними біологічними перспективами розвитку особистості і соціальними перспективами. На підставі таких особливостей розвитку людини робиться висновок, що через недосконалість людської природи людству загрожує загибель.

З точки зору цієї теорії оцінюється і сучасна екологічна ситуація. Так, з одного боку, сучасна екологічна ситуація є наслідком соціально-економічної діяльності. З іншого - людина не здатна до неї адаптуватися, оскільки еволюціонує дуже повільно.

- біологічна еволюція людини відбувається. Але відбувається на мікрорівні, тобто - на генетичному рівні, через певні мутації. На цій підставі у людини формуються, так звані, екологічні форми адаптації, завдяки яким людські популяції пристосовуються до життя в різних умовах (клімат, географічні фактори, мінеральний склад води, грунту, рівень радіаційного фону). Одним з суттєвих факторів, що лежать в основі розвитку екологічних форм адаптації, є біологічна мінливість.

Отже, хоча людина досягла висот культури і цивілізації, вона залишається специфічною природнобіологічною системою. Людина саме тому включена в екологічне відношення, що є природною істотою. Втім, вона проявляє себе в екологічному відношенні не лише як біологічна, а і як соціальна істота.

Зважаючи на обидва названі суттєві прояви людини, в сучасній науковій і філософській літературі визнається біосоціальна організаціялюдини. Біосоціальній організації людини притаманна така цілісність, що не можна відокремити свідомість від мозку, а психіку, емоції - від функціонування нервової системи. Інакше цілісність людини втрачається.

Розуміння людини як біосоціальної істоти дозволяє акцентувати на таких важливих в екологічному смислі висновках:

  1. Сучасна екологічна ситуація не є результатом протистояння людини, що вийшла з природи, і самої природи.

  2. Навпаки, сучасна екологічна ситуація є яскравим свідоцтвом того, що людина не може вийти з природи

  3. Соціокультурне середовище - "друга природа" - не має суперечити природі "першій". Тобто, штучне середовище, що є результатом соціокультурного і цивілізаційного розвитку людини, який мав зробити її незалежною від природи, ще більш посилює цю залежність і робить її все більш різноманітною.

Література:

  1. Вернадский В.И. Несколько слов о ноосфере. - Биосфера. М.: 1967.

  2. Вернадский В.И. Биосфера и ноосфера. М.:1989.

  3. Дювиньо П., Танг М. Биосфера и место в ней человека. М.: 1973.

  4. Философия и культура. М.:1987.

  5. Моисеев Н.Н.Экология. нравственность, политика// Вопр.филос.-1989.- №5.

  6. Атфилд Р. Этика экологической ответственности// Глобальные проблемы и общечеловеческие ценности. М.: 1990.

  7. Фоули Р. Еще один неповторимый вид. Экологические аспекты эволюции человека. М.:1990.

  8. Киселев Н. Мировоззрение и экология. К.: 1990.

  9. Основи соціоекології / За ред.Бачинського Г. К.:1995.

  10. Буровский А.М. Человек из биосферы. Постнекласическое знание versus классическая экология // Общественные науки и современность. - 1999. - № 3

  11. Маслоу А. Новые рубежи человеческой природы. М.: 1999.

  12. Розеншток-Хюсси О. Прощание с Декартом// Вопр. филос.- 1997.- №8.

  13. Агацци Э. Моральное измерение науки и техники. - М.:1998.

  14. Апель К.-О.Апріорі спільноти комунікації та основи етики. До проблеми раціонального обгрунтування етики за доби науки// Сучасна зарубіжна філософія. - К.:1996.

  15. Глобальные проблемы и общечеловечесмкие ценности. М.:1990.

  16. Швейцер А. Культура и этика. М.:1973.

  17. Сидоренко Л.І. Філософія сучасної екології: єдність наукових, етичних і філософських ракурсів//Практична філософія.-2000.- №1.

Loading...

 
 

Цікаве