WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкологія, Природокористування → Аксіологічні аспекти в науко-екологічному пізнанні - Реферат

Аксіологічні аспекти в науко-екологічному пізнанні - Реферат

Реферат на тему:

Аксіологічні аспекти в науко-екологічному пізнанні

Рух екології до постнекласичного етапу пов'язаний з включенням аксіологічних аспектів в наукове пізнання. Відповідно - з усвідомленням природи як морально-світоглядної цінності, введення її в сферу морального відношення. Видатний німецький філософ О.Розеншток-Хюссі в 30-ті роки обговорював проблему становлення нової наукової раціональності як такої, що долає обмеженість декартівського раціоналізму. Новий тип наукової раціональності є необхідним тому, що захоплення класичної науки абстракціями привело до недооцінки "біологічного елементу" в природі і суспільстві і тому не відповідає дійсній людині як творцю, "прискорювачу" оточуючого світу. Оскільки засади класичного раціоналізму призвели до глобальної кризовості людського існування, сучасна людина не вірить в надійність існування, заснованого на абстрактному мисленні. Вихід з кризового стану потребує як пошуку нових засад науки і технології, так і переосмислення самої людини - як водночас траекту і проекту.

Продуктивною для розв'язання екологічних проблем така настанова може бути, якщо мати на увазі не просто "історичну складову" людського існування, а глобальну націленість людського буття на рух від осмислення минулого до намагань і спроб передбачити майбутнє, що вочевидь пов'язано з відповідальністю людини за пройдений шлях, отже - і за екологічні наслідки свого існування. Тому логічним є рух думки від кваліфікування нового типу наукової раціональності в екології до постановки проблеми етичної відповідальності людини за сучасний стан довкілля.

Проблеми подолання кризи в стосунках природи і культури осмислюються в концепціях етико-екологічного напрямку Дж.Пасмора, Р.Рутлі, П.Міллера, що наголошують на відповідальності людини за природу, подолання "людського шовінізму" в ставленні до неї..

Дійсно, людина відповідає за те, що зробила з природою і власне з собою. І вона мусить змінитися, щоб врятуватися самій і врятувати природу.

Це означає і зміни традиційної системи цінностей, коли етичні засади розумного ставлення до природи мають враховувати екологічну складову. Е.Агацці вважає необхідним для вчених усвідомити важливість універсальних людських цінностей. Водночас, "філософи моралі" мають бути компетентними в реальних питаннях, що виникають в практиці наукового дослідження. Однією з центральних етичних проблем сучасної науки є проблема відповідальності за наслідки втілення результатів науки. Е.Агацці переконаний, що якби наукове співтовариство відмовилось від шкідливих застосувань результатів науки, то таке використання стало б неможливим. На жаль, такі вподобання, мабуть, є нейздійсненими. Навіть якщо наукове співтовариство прикладає значні зусилля, щоб прийняти мораторій на певні небезпечні для людства наукові дослідження (класичним прикладом може були конгрес в Асиломарі в 1975 р., на якому представники світової науки намагалися об'явити мораторій на генно-інженерні дослідження), соціотехнологічні і прагматичні потреби в нових наукових досягненнях все рівно перемагають. Отже, вирішують долю людства зовсім не вчені, а політики і бізнесмени. І тому зрозуміло, що потрібно взяти до уваги соціотехнологічні і політичні фактори, що зумовлюють використання наукових надбань в певному руслі. Крім того, світоглядні та етичні засади певної системи культури спрацьовують як суттєві орієнтири самоусвідомлення наукою результатів досліджень як добра чи зла.

Втім, більш широкий погляд не заперечує етичного аспекту проблеми. К.-О.Апель, оцінюючи екологічну кризу як наслідок технічної цивілізації, констатує, що результати науки постають сьогодні для людства "моральним викликом". Оскільки екологічна криза впливає на людство глобальним чином, то "люди опинилися перед завданням прийняття солідарної відповідальності за наслідки їхніх дій у планетарному масштабі". Дійсно, відповідальність має бути солідарною, тобто спільною, взаємною. Але вона також має бути структурованою. І не лише відповідно до інтелектуально-пізнавальних можливостей (наука), але й до владних можливостей щодо практичного впливу на суспільство і його змін.

За висновком А.Маслоу, ціннісно нейтральна класична філософія науки є не лише помилковою, а й дуже небезпечною. "Вона не лише позаморальна, вона може бути антиморальною... Тому я знов підкреслюю, що наука створюється людьми; виходить з людських пристрастей і інтересів, як це блискуче пояснив М.Полані в книзі "Особистісне знання". Наука і сама має бути деяким етичним кодом...Дійсно, якщо визнається імманентна цінність істини, то всі результати отримуються тому, що ми віддаємо себе на служіння цій імманентній цінності... Наука може шукати цінності, і я можу відкривати їх в самій природі людини". Таким чином, сучасна наука можлива за умови врахування природи людини, цінності пізнання і моральних орієнтирів.

З думками А.Маслоу перекликаються дослідження М. Рьюза і Ед. Уілсона, які вважають, що людині притаманна вроджена схильність розглядати певний спосіб дій як справедливий, а інший - як несправедливий. Ці якості задані людям біологічно. Але мова не йде про повну детермінованість морально гуманістичної поведінки генетичними структурами, а, скоріш, про біологічні засади добра і зла. "Якщо людський рід має вижити і скористатися тими великими досягненнями, які є в його распорядженні, то він може це зробити тільки при повному усвідомленні нашого еволюційного минулого і співвіднести свої дії з ним - але не шляхом бездумного або фаталістичного сприймання . Шлях до майбутнього лежить в розумінні нашої біологічної природи, в визнанні її обмеженості, її потенціальних можливостей і в використанні цієї природи для повернення до неї - для створення кращого світу - морально кращого для всіх людей"

Зрозуміло, що морально кращий світ - це світ незабрудненої природи, де немає екологічних криз і катастроф. Інакше кажучи, чи може людина вважатися моральною, бути спокійною, впевненою, якщо вона існує як руйнівник, як завойовник, тобто всупереч мудрості живого? Очевидно, що таке ставлення до природи примушує піддати сумніву моральність людини. Отже, в умовах техногенної цивілізації моральний закон в нас, на якому наголошував І.Кант, має бути узгоджений з моральним ставленням до природи, до біосфери, бо це і є умовою морального ставлення людини до самої себе. Така, більш широко зрозуміла моральність, є умовою виходу з екологічної кризи і, взагалі, розв'язання глобальних проблем людства.

Постає питання про нову систему моральних цінностей сучасного людства. Втім, можливо, для виходу з екологічної кризи не потрібно шукати абсолютно нової моралі, нових моральних цінностей. В книзі "Глобальні проблеми та загальнолюдські цінності" обгрунтовується доцільність відродження таких вічних цінностей як благорозумність, справедливість, стійкість і помірність. В поєднанні з раціональним страхом як біологічною функцією, необхідною для виживання, людина проявляє свою цілісність як єдність усвідомленого і безсвідомого.

На думку Р.Хіггінса, до кризових екологічних наслідків призвело ігнорування цілісності людини, але вже в іншому смислі - як єдності чоловічого і жіночого в людському індивіді. В цьому відношенні причиною сучасного екологічного стану є "холодний" і "розсудливий" стиль патріархального суспільства. Гіперчоловічий етос примушує чоловіків приховувати свої тревоги і опасіння. А постійне пригнічення значно редукує почуття. Р.Хіггінс впевнений, що необхідно відродити, відновити жіночність в мисленні, яке оцінює сьогоденний стан і формує політику. Переоцінка жіночних аспектів людської природи проливає несподіване світло на умови людського існування. Воно може звільнити жінку як жінку, а не як сурогат чоловіка, тільки посилюючий маскулінізовану технократію. Це допоможе чоловіку подолати нав'язливий неспокій (за яким криється бездомність Фауста і Дон Жуана), відновити його здатність до почуття прихильності. Головним позитивним результатом може бути відмова від заперечення границь як своїх власних, так і границь нашої планети .

Пошук етичних засад ставлення людини до природи репрезентований розробкою екологічної етики. На початку 70-х років ХХ ст. розділи з екологічної етики з'явились в курсах філософії в вищих навчальних закладах на Заході, а з середини 70-х екологічна етика виокремилась як самостійна філософська дисципліна.

На думку Р.Атфілда екологічна етика, як етика екологічної відповідальності, має розроблятися на засадах розуміння єдності біологічної еволюції і соціального прогресу. Х.Ролсон вважає, що як етично значиму цінність слід розглядати збереження природного гомеостазису, бо вона включена в більш загальну моральну цінність - сприяння життю людини. Цікавим є не лише цей висновок, а й сам хід міркувань дослідника. Він розглядає спроби вивести етичні цінності з екологічних, зауважуючи в той же час, що прагнення створити екологічну етику як натуралістичну систему перетворює природу в ідола, що подавляє людину. Водночас це означає метафізичний розрив з загальнолюдськими цінностями. А тому коректніше розглядати екологічну етику як етику, що звернена до екологічних проблем. Порушувати екологічний закон означає ігнорувати зв'язок з моральними вимогами. Отже, передумовою для поєднання екологічного змісту з вихідними засадами етики є класичний етичний принцип - діяти на благо людині.

Втім, можливий і більш органічний зв'язок екологічного і морального. Етика стає екологічною за сутністю, якщо моральність пов'язується зі збереженням цілісності екосистеми. Слідування екологічній сутності речей при такому підході до екологічної етики стає фундаментальною ціллю. Сама єдність людини з її оточенням визначає основу для людських цінностей. Зрозуміло, що створюючи свої цінності людина виходить за межі екологічних настанов. Але вона має узгоджувати наміри своєї діяльності з екологічними законами, оскільки не впливати на природу деструктивним чином в умовах екологічної кризи є моральним обов'язком людини.

Б.Каллікот вважає, що екологічна етика має відповісти на 3 питання: якою є природа природи, якою є природа людини і яким чином людина повинна ставитися до природи? Вона є науковим пошуком реальних альтернатив і навіть метафізичних принципів, що відповідають сучасній екологічній ситуації. Філософська проблематика екологічної етики полягає в конструюванні системи нормативних настанов, що визначають ставлення, поведінку, дії людини, які націлені на довкілля

Отже, не дивячись на певні розбіжності в поглядах на шлях побудови екологічної етики, всі дослідники єдині у впевненості, що потрібно переосмислити самі метафізичні засади нашого мислення і усвідомити "екологічну складову" етичних принципів. Тобто, визнати новий смисл людської моральності, який розкривається в неруйнівному ставленні людини до всіх живих істот, загалом до природи.

Прямою відповіддю на питання - як людина повинна ставитися до природи, є концепція благоговіння перед життям, запропонована А.Швейцером. Етична концепція А.Швейцера може бути яскравим прикладом того, як питання екологічної етики органічно переростають в більш широкі - філософсько-світоглядні. Принцип самоцінності життя ( життя взагалі і життя окремої людини) розглядається як засада нового світогляду - оптимістичного, який розвивається в умовах гуманної культури.

Література:

  1. Вернадский В.И. Несколько слов о ноосфере. - Биосфера. М.: 1967.

  2. Вернадский В.И. Биосфера и ноосфера. М.:1989.

  3. Дювиньо П., Танг М. Биосфера и место в ней человека. М.: 1973.

  4. Философия и культура. М.:1987.

  5. Моисеев Н.Н.Экология. нравственность, политика// Вопр.филос.-1989.- №5.

  6. Атфилд Р. Этика экологической ответственности// Глобальные проблемы и общечеловеческие ценности. М.: 1990.

  7. Фоули Р. Еще один неповторимый вид. Экологические аспекты эволюции человека. М.:1990.

  8. Киселев Н. Мировоззрение и экология. К.: 1990.

  9. Основи соціоекології / За ред.Бачинського Г. К.:1995.

  10. Буровский А.М. Человек из биосферы. Постнекласическое знание versus классическая экология // Общественные науки и современность. - 1999. - № 3

  11. Маслоу А. Новые рубежи человеческой природы. М.: 1999.

  12. Розеншток-Хюсси О. Прощание с Декартом// Вопр. филос.- 1997.- №8.

  13. Агацци Э. Моральное измерение науки и техники. - М.:1998.

  14. Апель К.-О.Апріорі спільноти комунікації та основи етики. До проблеми раціонального обгрунтування етики за доби науки// Сучасна зарубіжна філософія. - К.:1996.

  15. Глобальные проблемы и общечеловечесмкие ценности. М.:1990.

  16. Швейцер А. Культура и этика. М.:1973.

  17. Сидоренко Л.І. Філософія сучасної екології: єдність наукових, етичних і філософських ракурсів//Практична філософія.-2000.- №1.

Loading...

 
 

Цікаве