WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкологія, Природокористування → Ліс - Реферат

Ліс - Реферат


Реферат на тему:
Ліс
Ліс - це слово асоціюється у нас із усім найпрекраснішим, з чимось загадковим і водночас таким легким і спокусливим.. Він манить всіх, у своїх мріях нас відносить у найкрасивіші куточки Всесвіту, які врешті-решт стають нашою втіхою і схованкою від гамірних днів.
На мою думку, найгарніший ліс наприкінці літа і восени. Саме тоді у Природі все ще присутній той яскравий і водночас не надто набридливий шарм. Все ще зеленіє, але вже готується одягтися по-особливому святково і врешті-решт - відійти у небуття. Мрійливо, позбувшись цих набридливих думок, ти заходиш у ліс і бачиш всю дивну красу - серце завмирає. Ні, це не пусті слова цитовані з книжки - це справді так! Це зрозуміє кожний, хто хоча б раз у житті був у лісі.
Тебе оточують дивні, можна навіть сказати, казкові створіння, діти природи - розкидисті дерева, цікаві кущі, пахучі трави. Там, у лісі, все так просто і природно, без пафосу, без суєти та гламурних блискіток, бо це природа - наш справжній світ і наше майбутнє. Хоч її краса нам до кінця не зрозуміла, та ми все одно використовуємо будь-який шанс, не пропускаємо жодної миті намагаючись хоч на хвильку відволіктися від гамірного повсякдення і вдягнути пробуджуючого душу свіжого повітря, обов'язково милуємось первозданною красою матінки-природи. Отже, знайшовши хоч один цілісний, не знижений нами ж клаптик природи, клаптик живого зеленого. Гарного, буйного пишнотрав'я, ми одразу ж забуваємо про все і ніби переносимось в інший світ - зовсім далекий від буденності.
Адже бувають у житті хвилини, коли несподівано з'являється велике бажання сховатися від сірої повсякденності життя і залишитися наодинці з природою, яка вабить до себе первісною красою і досконалістю, що приховує у собі вічну таємницю буття. Хочеться залишитися віч-на-віч і своїми думками, з самим собою.
Коли я потрапляю туди, то ніби опиняюсь в чарівному царстві, дивному, загадковому світі, де все живе за іншими законами. Навіть плин часу тут інший.
Обережно, щоб не порушити цю тендітну красу, просуваєшся в таємничу глиб лісу, озираємося навкруги і бачимо. що палають спілими ягодами шипшина, глід, барбарис, зеленіють ялини, сосни. Чарівниця осінь розфарбовує гілки і листя червоними, багряними та золотими мазками. Щедрою рукою розкидає вона яскраві китяги горобини та калини по освітлених холодним сонцем лісових галявинах.
Я дивлюся навкруги із замилуванням бачу тендітні склепіння гіллястих ясенів, ширококронної осики, безмежно цвітучих яблунь. Лісову тишу раз-у-раз порушать сумні наспіви синичок, цвірінькання горобців і скрекотання білобокої сороки, яка так настирливо проповідує якісь останні лісові новини.
Поглянь навкруги, вслухайся! Дивись, який дивний захід, коли десь за обрієм, на тьмяному безхмарному небосхилі починає палити червоним багрянцем сонце кидаючи останні промені на зморену за день землю.Вслухайся, як повиває світ вечірня прохолода, і ти почуєш, як починає оживати природа, ніби струшуючи з себе тягар спекотного дня. Почуєш, як пустотливо грає вітерець, що порушує своєю музикою тишу лісу. Де-не-де вигукують потурбовані птахи, чуються співи лісового музики, невиправного романтика - коника-стрибунця. Який принципово заводить свою диво-пісеньку тільки під слабким промінням блідолицього місяця.
Природа підкоряється химерній силі ночі і, ніби зітхаючи, засинає. На втомлене поле ллє сумне проміння місяць - цар ночі, що влаштувався посеред неба, прикрашеного мільярдами мерехтливих діамантів.
Перед тобою розкривається у всій красі Всесвіт, який так приваблює своєю холодною недоторканістю і трохи моторошною загадковістю.
Та в той час, коли ми милуємося чорними деревами з пожовклими листями у всіх своїй красі на фоні яскраво-синього неба, інші - з байдужістю спустошують цей давній могутній світ. Руки людини безжалісно підіймаються вгору і гострим жалом невинної сокири, яке дзвищить у повітрі опускаючись, і своїми заморожуючими душу звуками ніби віщує якусь страшну біду, пробивають золотисту шкіру наймогутнішого лісового велетня - білокорого дуба. Вже за кілометр чути стогін титана, його скрипуче дихання, роковий крик "на допомогу", але ніхто окрім тієї вбивці не допоможе йому, не врятує це прекрасне створіння. Він вже мертвий, та все ще чути його останній шелест знесилених рук, які так чітко повились на віти інших дерев, яких тех. скоро чукає та сама участь.
Так одні виходять на прогулянку і побачивши велич природи, летять на невидимих крилах у височінь життя з неймовірною легкістю в душі і безмежним щастям, а інші, в той же час шукають поживи у цих безневинних створення водночас здобуваючи собі смерть - повну атрофію душі, що вже не дивно у нашому теперішньому світі.
Ми самі знищуємо себе поступово такими, або подібними діями не розуміючи. Що скоро все зникне, і замість прекрасних різнобарвних лісів будуть височіти сірі високоповерхівки, а замість свіжого фільтрованого повітря ми будемо дихати бридкими випарами з виробництв заводів і фабрик.
Кожному з нас варто серйозно задуматися над екологічною проблемою людства і, можливо, нам вдасться врятувати пару дерев, а може - безліч лісів.
Щоб побачити прекрасне навколо нас, треба просто вийти з кімнати і подивитися навкруги. Весняний струмочок, солодкий, ніжний запах конвалій і зеленого листі - це все диво! Ця краса завжди, у всі часи зачаровувала великих і малих.
А чи не диво - краса людської душі, її доброта, милосердя та любов? Ми живемо у світі краси: музика і картини, вулиці рідного міста, усмішка дитини. Нелегко сьогодні жити людям у сьому світі, та пам'ятаймо: прекрасне - вічне, а жахливе - скороминуче!
Loading...

 
 

Цікаве