WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкологія, Природокористування → Етичні проблеми евтаназії - Реферат

Етичні проблеми евтаназії - Реферат

лікарем ...
"... Антуан побачив себе в дзеркалі, скуйовдженого, вкрай стомленого, ізнедобрим поглядом. Він заридав уголос.
До нього підійшов Жак.
- Зрештою, вигадай, запропонуй що-небудь, - із болем сказав. - Невже немає жодного засобу?
Антуан підняв голову, подивився на брата й відповів:
- Є ... Один засіб є завжди ..."
Цей засіб морфій. Наркотик визволить хворого від нестерпного болю й дасть змогу спокійно спочити ... Антуан діяв саме так.
Отже, він здійснив евтаназію. Чи мав він на те право? Але ж то площина роману, а не життя ...
Більшість лікарів в усі часи відповідали на запитання про право на евтаназію - ні, лікар не має на це права. До того ж, поки в хворому жевріє вогник життя й не зафіксовано ознак біологічної смерті, він зобов'язаний усіма засобами боротися за життя. Хоча перемогти здебільшого тут важко ... Але якщо, скажімо, один із ста таких хворих повертається до життя, виправданими с спроби порятунку всіх.
Є інший аспект - хто повинен визначати стан безнадійності хворого? Лікар одноосібно чи консиліум? Хто вирішуватиме дилему щодо продовження реанімації або відключення апарату штучного дихання? Якою має бути тут участь правників? Суперечностей та антитез чимало ...
У професійному аспекті мотиви прибічників ідеї евтаназії виглядають загалом так. Ідеться про легкий й навіть милосердний спосіб зменшити страждання невиліковно хворої людини перед незворотною смертю. Врешті-решт, мовляв, то вибір хворого та його близьких. Адже нинішні медичні технології надають можливість подовжити життя такого страждальця, й Це, як не парадоксально, викликає острах перед можливістю "машинного існування". Таким чином, право на відмову від лікування, яке підтримує життя саме в такому штучному варіанті, за логікою адептів евтаназії, варто доповнити й правом добровільно вмерти, зрозуміла річ, за сприяння лікаря.
Категорична позиція щодо неможливості такої форми допомоги, власне, не відповідає складності феномену життя й тлумаченням її цінності, оскільки для безнадійно хворих трансцендентне сприйняття сенсу життя дозволяє, за переконанням прибічників таких поглядів, трактувати смерть як своєчасний, а інколи й бажаний перехід в інші космічні виміри.
До того ж, надмірна професійна скрупульозність й застереження може сприйматися хворим, який схиляється до методу евтаназії, як байдужість лікаря, намагання відгородитися від драми хворого стіною залізних правил, а також як фактичний прояв егоїзму лікаря, який замість глибоких морально-етичних роздумів й аналізу конкретних обставин просто спрощує собі життя й відкидає можливість полегшити смерть хворому, посилаючись на моральну заборону.
У відповідь на такі думки противники евтаназії доводять, що, коли метод буде легалізовано, виникнуть зловживання ним, яким не можна запобігти ніякими юридичними пересторогами. Такі зловживання можуть навіть набути форми криптевтаназії (тобто евтаназії проти бажання хворого), попереджає "Лікарський вісник". Є й інші аргументи проти легалізації евтаназії, й якщо підсумувати їх, резюме можна висловити так: лікар - це вояк зі смертю. Отже, його участь у процесі евтаназії зменшить довіру до лікарів й призведе до руйнування моральних принципів лікарської діяльності.
Втім, суперечки є гострими: показово, що ще 1976 р. суди 9 штатів США прийняли рішення про право на смерть і навіть розробили текст заяви, де, зокрема, вказується: "Якщо станеться так, що життя моє, внаслідок травми чи хвороби, буде зведено до штучного відволікання моєї смерті, я дам вказівку такі процедури не здійснювати й дозволити мені померти природною смертю, застосовуючи лише ті ліки, які необхідні для зменшення страждань.
Якщо я буду не в змозі дати таку вказівку, ця заява може буде зроблена моєю родиною або лікарями як моя остання воля".
Ця пропозиція викликала дискусію. Характерно, що релігійні угрупування (76 % протестантів і 70 % католиків) підтримують правомірність такого рішення.
Але наведемо й заяву АМА - Американської медичної асоціації - з приводу вказаних законодавчих актів та намагань. Навмисне скорочення життя, вважає АМА, суперечить суспільним інститутам та медичним традиціям. Героїчні зусилля лікарів не потрібні лише тоді, коли "біологічна смерть" є дійсно невідворотною. Проте й у цьому разі потрібна згода хворого або його родини чи юридичних осіб, що репрезентують інтереси хворого. Ні лікар, ні інші особи ні потаємно, ні явно не повинні давати хворій людині порад з приводу вирішення цього питання. Рішення повинно суворо охоронятися від будь-якого впливу.
Слід зауважити, що евтаназія може бути активною, коли для полегшення смерті застосовуються певні медикаментозні засоби чи дії, й пасивною, коли припиняється боротьба за життя людини. Та зазначимо, що в деяких країнах, зокрема, у Німеччині та Польщі, обидва види евтаназії можуть бути кримінальне покарані. Єдина країна, де евтаназія застосовується легальне, - Голландія. За приблизними підрахунками, 5-10 тис. хворих на рак тут уже закінчили життя у такий спосіб. Методика полягає в ін'єкції смертельної дози кураре на тлі глибокого "барбітуратного" сну. Процедура виконується лише в таких випадках: наполеглива вимога хворого; тяжкі страждання без перспективи їхнього полегшення; послідовність у прийнятті рішення; відсутність ефективних методів лікування; наявність незалежної, але тотожної думки інших лікарів (а бажано також і медичних сестер та священика).
Підсумовуючи викладене в цьому невеликому розділі, варто сказати, що проблема евтаназії має багато складових, насамперед, етичних. З іншого боку, йдеться про надзвичайно складну галузь ургентної медицини. Лікар не може обминути антитез життя й смерті. Й знаменно, що в Україні змінюється ставлення до невиліковно хворих саме в людському вимірі. Про це свідчить створення хоспісів - осередків полегшення моральних і фізичних страждань наших братів у немочі й біді.
Та життя складне й драматичне. Ясна річ, тут викладено певні наукові й деонтологічні позиції стосовно евтаназії, й якщо навіть припустити застосування цього принципу й у вітчизняних клініках, все повинно регулюватися, насамперед, законом. Адже ж ми торкнулися реалій життя, й тому вважаємо доречним і цей розділ у посібнику з питань та проблем медичної етики.
ЛІТЕРАТУРА
1. Фуко М. Рождение клиники. - М., 1998.
2. Вековшинина С.В., Кулиниченко В.Л. Биоэтика. Начала и основания. - К., 2002.
3. Гиппократ. Этика и общая медицина. - СПб., 2001.
4. Бобров О.Е., Сластенко Е.Ф. Проблема жизни и смерти. Эвтаназия: убийство или милосердие? // Новости медицины и фармации. - 2004. - № 19-20 (159 - 160).
5. Матеріали
6. III-го Архиєпархіального Собору
7. Львівської Архиєпархії
8. Української Греко-Католицької Церкви
9. "Ісус Христос - джерело відродження українського народу"
10. Львів-Рудно
11. Львівська Архиєпархіальна Семінарія Святого Духа
Loading...

 
 

Цікаве