WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкологія, Природокористування → Раціональне використання та охорона земельних ресурсів - Реферат

Раціональне використання та охорона земельних ресурсів - Реферат

втрати гумусу були більшими, ніж за 1882-196.1 pp.: у зоні Степу - в 2,4 раза, Лісостепу - в 1,65 раза і Полісся - в 8,4 раза. І якщо така тенденція до зменшення гумусу в грунтах зберігатиметься і надалі, то в недалекому майбутньому Україна може опинитися на порозі гумусового голоду - великої екологічної катастрофи, і тоді вже ніякі агротехнічні, меліоративні, природоохоронні та організаційно-господарські заходи не зможуть відновити агротехнічного потенціалу землі. Через це проблему відтворення гумусу в грунтах і підвищення їх родючості слід розглядати як найважливішу в народному господарстві України. Інакше наша країна не зможе розраховувати на стабільне нарощування виробництва сільськогосподарської продукції та забезпечення свого населення продуктами харчування.
Останнім часом щорічний обсяг видобутку мінеральної сировини досяг 1 млрд т, а гірської маси (у вигляді різних попутних відходів) - близько 3 млрд т, тобто на кожну тонну мінеральної сировини, що видобувається, припадає три тонни породи. На поверхні землі нагромадилося більш як 12 млрд т відходів, під якими зайнято майже 52 тис га родючих земель. При сучасних обсягах видобутку корисних копалин вже через 15-20 років поверхневі нагромадження становитимуть 20-25 млрд т, до яких треба буде віднести ще 15-20 тис га родючих земель.
Склад сільськогосподарських угідь значною мірою залежить від природних умов зони, в якій ведеться аграрне виробництво. Як відомо, на території республіки виділяють три основні зони: Полісся, Лісостеп, Степ. До поліської зони входять: Волинська, Житомирська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Чернігівська області; лісостепової - Вінницька, Київська, Полтавська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька; степової - Луганська, Дніпропетровська, Донецька, Запорізька, Кіровоградська, Республіка Крим, Миколаївська, Одеська і Херсонська. Іноді, коли виникає необхідність підкреслити специфіку природно-економічних та екологічних умов сільського господарства, із складу поліської зони виділяють підзону Карпат, до якої включають Закарпатську, Івано-Франківську і Львівську області [5, с. 93-94].
Між природно-економічними зонами існують досить суттєві відмінності в структурі сільськогосподарських угідь. Якщо на Поліссі рілля в їх складі становить лише 70%, то в Лісостепу - 86%, в Степу - 83%. У поліській зоні найменша розораність земель, оскільки тут найбільша питома вага природних кормових угідь - майже 30%, порівняно з 12 в Лісостепу і 13 в Степу. Питома вага багаторічних насаджень у всіх зонах незначна (дещо вища в Закарпатській області), проте в Степу вона в 1,8, а в Лісостепу в 1,2 раза більша, ніж на Поліссі. Нині в Степу розміщено понад 2/5 всієї площі багаторічних насаджень, у тому числі 1/3 садів і 9/10 виноградників.
В Україні з усієї площі високородючих грунтів понад 60% становлять різні чорноземи, близько 20% - лісостепи.
Інтенсивне використання землі, особливо в індустріальних і урбанізованих регіонах супроводжується перетворенням і зміною основних її природних первісних властивостей і виникненням нових трансформаційних внутрішніх зв'язків і процесів. Щорічно з поверхні Землі зникає близько 2 млн м орного шару. Спостереження показали, що зменшення товщини цього шару на 10 см знижує урожай на 20%. В екологічній науці навіть з'явився спеціальний термін - дезертифікація, що означає "проблеми перетворення земель в пустелі".
О. Я. Яблоков вказує на чотири основні причини що викликають деградацію грунтів. Перша - ерозія механічне руйнування грунтів водою і вітром. Друга - опустинювання, аридизація - все більше грунтів стає непридатними для сільського господарства через висушування Третя - токсикація, зараження грунтів різними антропогенними речовинами, в тому числі і внаслідок неправильного зрошення (сюди ж необхідно віднести втрати грунтів внаслідок аварій на АЕС). Четверта - прямі втрати через відведення сільськогосподарських угідь під міські будівлі, дороги, аеродроми та ін. [43, с. 248-249]. У цих умовах центральне місце посідає проблема охорони земельних ресурсів, яка за порівняно короткий час вийшла за межі безпосередньої охорони землі і набула значення збереження землі як основного компонента біосфери.
У зв'язку з дедалі більшою орієнтацією використання ріллі на виробництво кормів у перспективі площа кормових угідь збільшуватиметься. істотна частина урожаїв витрачається на корм худобі. Так, близько 60-66% зерна у чистому вигляді або після переробки в перерахунку на посівну площу йде на корм. Всього нині на тваринництво продукує близько 2/3 посівної площі, а, з природними угіддями - більш як 80% загальної площі сільськогосподарських угідь. Однак така величезна кормова площа не завжди раціонально використовується. Спостерігається зниження продуктивності сіножатей і пасовищ, що пояснюється, по-перше, недостатньою увагою до цих угідь, їх еродованістю, незначним упровадженням прогресивних технологій догляду за ними, низькою питомою вагою меліорованих пасовищ і сіножатей, безсистемним випасанням худоби і перевантаженням нею природних пасовищ; по-друге, спостерігаються часті переходи виснаженої й порушеної, ріллі в пасовища, а розорюються найкращі пасовищні ділянки, Наприкад, у 50-ті роки здійснено масове розорювання, затоплення у зв'язку з гідробудівництвом високопродуктивних заплавних лук, що призвело до скорочення їх площ. удвічі порівняно з 1930 p. Передова практика свідчить, що-інтенсивна форма луківництва, створення довгострокових культурних пасовищ раціональних розмірів ефективніші,. ніж використання природних угідь під ріллю.
Загострюють земельну ситуацію інтенсифікація сільськогосподарських робіт, надходження могутніх машин, збільшення доз внесення добрив, використання хімічних засобів захисту рослин. Значно ускладнилась агротехніка.. В результаті підвищилась урожайність багатьох сільськогосподарських культур, але й набагато збільшилося навантаження на землю.
Список літератури
1. Алимов А. Й.,Цемко В. П., Новаторов Й. Й. Зколого-зкономиче-ские аспекти охраны почв Украннской ССР. К., 1980.
2. Балацкий О. Ф., Вакулюк В. М., Власенко В. М. Зкология й зконо-мпка. К., 1986.
3. Бибьілев С. Н. Зффективность использования природносьірьевих ре-сурсов агропромьішленного комплекса. М., 1987.
4. Быстраков Ю. Н., Колосов А. В. Зкономика й зкология. М., 1988.
5. Веденічев П. Ф., Трєгобчук В. М. Інтенсифікація сільського господарства і охорона природи. К., 1989. С. Волошин В. В., Еетушевский В. А. НТП: человек й природа.. К.,1988.
6. Генсирук С. А. Рациональное природопользование. М., 1979.
7. Гончар М. Т. Зкологические проблеми сельскохозяйственного про-изводства. Львов, 1986.
8. Гутаревич Ю. Ф. Запобігання забруднення повітря двигунами. К., 1982.
9. Гуцуляк Г. Д. Земельно-ресурсний потенціал Карпатського регіону. Львів, 1991.
10. Демина Т. А. Учет й анализ затрат предприятий на природоохран-ную деятельность. М., 1990.
11. Добрав Г. М., Перелет Р. А. НТР й природоохранная политика. К., 1986.
12. Зффективность сельскохозяйственного природопользования/Отв. ред. П. Ф. Веденичев. К., 1982.
13. Животноводческие комплекси й охрана окружающей среды. М., 1991.
14. Забота о земле - залог рационального природопользования. К., 1986.
15. Іванух Р. А. Охорона і раціональне використання природно-ресурс-вого потенціалу сільського господарства. К., 1985.
16. Карнаухова Е. С. Дифференциальная рента й зкологическая оценка земли. М., 1977.
17. Кот А. Й. Методические вопросы определения ущерба, наносимого сельскому хозяйству загрязнением воздушного бассейна//Растения й промышленная среда. К., 1971. С. III-116.
18. Ласкорин Б. Н. Проблеми развития безотходных производств. М.,1981.
19. Леонтьев В. Зкономические зссз. М., 1990.
20. Мауль Я. Я. Зкономика й зкология. Алма-Ата, 1989.
21. Методи й практика определения зффективности вложений й новой техники. Вып. 14. М., 1968.
Loading...

 
 

Цікаве