WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкологія, Природокористування → Cучасна глобальна екологічна криза - Курсова робота

Cучасна глобальна екологічна криза - Курсова робота

закон природної еволюції, вийшла
з-під підкорення йому, знайшла шлях розвитку, відмінний відшляху розвитку інших живих організмів, починається соціоприроднича історія - історія взаємовідносин двох суверенних початків: суспільства і природи.
Загалом можна виділити наступні етапи взаємодії природи і суспільства [4]:
1. Доісторичний (доцивілізаційний), коли має місце неусвідомлена співпраця, а протистояння носить неантогоністичний характер;
2. Історичний (цивілізаційний, сучасний). Для цього етапу характерні: наростання конфронтаційних, антагоністичних відносин між природою і суспільством; виробляюча діяльність, яка веде до знищення природного середовища мешкання, швидкої зміни природного ландшафту антропогенним, поступове усвідомлення згубності конфронтаційних відносин.
3. Постісторичний, постцивілізаційний (майбутній). Передбачає наявність альтернативи: або екологічна катастрофа планетарного масштабу, або повна перебудова філософської основи взаємовідносин Природи і Людини. Останній шлях і буде предметом розгляду II частини даної роботи.
РОЗДІЛ IІ:
СУТНІСТЬ СУЧАСНОЇ ЕКОЛОГІЧНОЇ КРИЗИ ТА ЇЇ НЕГАТИВНИЙ ВПЛИВ НА ПРИРОДУ І ЦИВІЛІЗАЦІЮ.
На даному етапі ми маємо цивілізацію технократичного типу, основні пріоритети якої націлені на подальше розширення влади над природою без урахування можливих негативних наслідків; систему "Людина-Природа", в якій стрілки різко зміщені у бік перетворюючої діяльності людини. З епохи Відродження, коли людина була поставлена в центр світобудови, а Природа низвержена до її служіння, поволі складався тип технократичного мислення. З зародженням промислової революції та індустріалізму складалася відповідна сукупність уявлень про місце і роль людини в природі і суспільстві. Поступово найбільш розвинені наукові уявлення фізичних наук, особливо механіки, лягли в основу не тільки фізичної картини світу, але і стали ядром світогляду. Цей механістичний світогляд був, передусім, антропоцентричним. Він фактично допускав вседозволеність людської діяльності в природі. У той же час, будучи суто механістичним, він фактично ігнорував етичний аспект в соціальній і екологічній практиці. Людина, що засвоїла світоглядні уявлення індустріальної епохи, схематично-механістично уявляла собі соціально-історичний процес суспільного і соціоприродного розвитку, їх еволюцію вона оцінювала з точки зору кількісних трансформацій, забуваючи про можливість якісних змін.
Догматичність механістичного світогляду стримувала пошуки нових підходів до осмислення теорії і практики взаємодії природи і суспільства, а консервація індустріального типу розвитку суспільства, в свою чергу, обумовлювала живучість старих світоглядних орієнтирів. Філософське обгрунтування цієї системи (в спрощеному варіанті), таке: Людина в більшості розглядається як позаприродний об'єкт, Природа - як неживий склад ресурсів і багатств, які можна і повинно використати відповідно до волі і бажання Людини. Іншими словами, паралельно посиленню тиску на природне середовище йшло формування відповідної філософії підкорення природи. Стало вважатися як би само собою що розуміється, що людина - "цар природи" і може змінювати своє середовище мешкання, як їй заманеться. Подібний агресивно-споживчий антропоцентризм складає світоглядну підвалину екологічної кризи. Зараз, наприкінці сторіччя, в повній мірі виявилися всі явні і таємні вади подібної позиції, ініціювавши ту ситуацію, в якій виявилося Людство. Ілюзія, що вдасться домогтися остаточної перемоги над природою, можлива тільки при забутті того факту, що сама людина - частина природи, і знищення природи означає тим самим фізичну і духовну загибель людини.
Дисгармонія відносин між Людиною і Природою, частково викликана наркотоподібною звичкою споживати все більше і більше природних ресурсів, сьогодні виявилася в серії криз, кожна з яких характеризується дедалі більш руйнівним зіткненням цивілізації і природи. Як вже говорилося вище, раніше всі загрози навколишньому середовищу мали локальний і регіональний характер, але сьогодні вони придбали стратегічний розмах. Озонова діра над Антарктидою і зменшення озонового шара на всіх широтах, парниковий ефект, а також можливе знищення того кліматичного балансу, який робить нашу Землю придатною для життя - все це говорить про те, що протиріччя між людиною і природою, між природою і цивілізацією стають все сильнішим.
Переможний хід раціоналістичного ставлення до природи, нещодавно ще так помітний в сучасному природознавстві і техніці, може обернутися безпрецедентним поневоленням людини. Адже людина, будучи істотою тілесною, також є природою, і його панування над природою означає і панування над людиною, спочатку над іншим, а потім і над самим собою.
Діалектика техніки полягає в наступному: з одного боку, вона доводить перевагу людини над природою, вона заснована на здатності людини бачити речі не такими, які вони в їх природному контексті, і тим самим робити їх придатними для своїх цілей. Але з іншого боку так само зрозуміло, що техніка сприяє найшвидшому, як екстенсивному, так і інтенсивному задоволенню потреб, причому насамперед потреб природних. Технократична цивілізація, звільняючи людину від влади природи, одночасно знову прив'язує його до неї, бо техніка створює нові потреби, а саме - метапотреби, тобто потреби в певному технічно опосередкованому способі задоволення самих потреб. Залежність людини від цивілізації виявляється також у вигляді проблем продовольства, сировини, енергії і інших так званих глобальних проблем. З'ясувалося, що ресурси можуть бути вичерпані, що для цивілізації немає міцної опори, якщо вона руйнує структуру біосфери, несе в собі моральну деградацію людини. Люди не можуть припинити змінювати природу, але вони можуть і повинні припинити змінювати її необдумано і безвідповідально, не враховуючи вимог екологічних законів. Тільки в тому випадку, якщо діяльність людей буде відповідати об'єктивним вимогам цих законів, а не йти всупереч їм, зміна природи людиною стане способом її збереження, а не руйнування. Невиправдане зміщення філософських акцентів в системі "Людина-Природа" призводить до того, що, спотворюючи природу, навколишнє середовище, людина спотворює і свою власну людську природу. Вчені вважають, що зростання числа душевних захворювань і самогубств у всьому світі пов'язане з насильством над навколишнім середовищем. Спілкування з природою в змозі зняти стреси, напруження, надихнути людину на творчість. Спілкування ж зі знівеченим середовищем пригноблює людину, збуджує руйнівні імпульси, шкодить фізичному і психічному здоров'ю. Зараз вже ясно, що спосіб життя, який вимагає все більшої кількості ресурсів планети, що не відновляються, безперспективний; що руйнування середовища веде за собою деградацію людини, як фізичну, так і духовну, викликає безповоротні зміни в його генотипі. В цьому зв'зку показовим є те, що сучасна екологічна ситуація складалася в ході діяльності людей,
Loading...

 
 

Цікаве