WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкологія, Природокористування → Охорона довкілля – одне з найжиттєвіших завдань людства - Реферат

Охорона довкілля – одне з найжиттєвіших завдань людства - Реферат

10% нових автомобілів, які реєструються в штаті, повинні бути екологічно чистими (малися на увазі, насамперед електромобілі). Нопйа Моіогз націлилася відхопити шматочок цього 10% пирога і навіть почала попередні переговори з адміністрацією штату на тему того, що конкретно розуміти під "абсолютною чистотою" і чи можна зробити так, щоби їхня продукція з 2-ЬЕУ вважалася електромобілем.
Загострення екологічних проблем серйозно видозмінює традиційні поняття витрат виробництва і соціально-економічної ефективності, потребує розробки комплексних оцінок рішень, які приймаються, та результатів господарської діяльності з урахуванням їхніх побічних ефектів і довгострокової перспективи.
Ще одним важливим аспектом екологічних проблем виступає те, що серйозних масштабів досягло захоронення небезпечних відходів як вітчизняного, так і іноземного виробництва в країнах "третього світу". Значний розмір імпорту небезпечних відходів, головним чином зі США та Західної Європи, припадає на країни Латинської Америки, Західної Африки та СНД. Екологічний фактор набуває конкретних економічних проявів як на національному, так і на міждержавному рівні. Екологічні проблеми мають помітний вплив на рух товарів і капіталів не тільки крізь породжувані ними структурні зрушення у світовому виробництві, але і через екологічні норми державної політики. Країни, що розвиваються, активно використовують своє пільгове природоохоронне законодавство для залучення капіталу. Введення жорстких природоохоронних імпортних норм на Заході сприймається ними як різновид неопротекціонізму.
На сучасному етапі розвитку світового господарства традиційні уявлення про взаємозалежність екології та економіки зазнають суттєвих змін. На зміну широко розповсюдженій думці про існування оберненої залежності між рівнем захисту навколишнього середовища і темпами економічного зростання приходить переконання про можливу їхню сумісність. Останнім часом все більше посилюється критика традиційного підходу до захисту навколишнього середовища, сформульованого ще в 70-ті роки, який грунтувався на принципі "команд і контролю", ростуть сумніви з приводу ефективності його застосування до складних сучасних умов. Ведеться пошук більш гнучких і оптимальних підходів до взаємоузгодженого вирішення екологічних та економічних проблем, але при цьому ставка робиться не на заборону, а на частіше використання економічних стимулів і ринкових принципів. Це стосується, зокрема, усунення ринкових бар'єрів та ситуацій, які сприяють неефективному використанню ресурсів, і економічної діяльності, деструктивної з точки зору захисту навколишнього середовища; введення "екологічних податків" за можливості ринкового обміну економічними пільгами, пов'язаного з проведенням природоохоронних заходів тощо.
Незважаючи на тривожне, апокаліпсичне попередження світу про майбутні небезпеки, які прозвучали в перших прогнозах глобальної динаміки Форрестора і Медоуза в доповідях "Римського клубу", надрукованих на початку 70-х років, людство продовжувало і продовжує вперто рухатися до екологічної катастрофи. Звичайно, для її подолання було зроблено багато, але ужиті зусилля були явно недостатні і неадекватні проблемам, які вирішувались. Це стосується, насамперед, міжнародного співробітництва, і, насамперед, міжнародних економічних відносин, тому що вирішувати екологічні проблеми тільки на рівні окремої країни і навіть на регіональному рівні просто неможливо. Існують об'єктивні причини - міжнародне співробітництво в цій галузі гальмувалося міжблоковим протистоянням, яке поглинало гігантські ресурси і відвертало увагу світового співтовариства від вирішення проблем, заважало об'єднати зусилля в боротьбі за збереження природи. На жаль, країни, що розвиваються, продовжують вносити постійно зростаючий внесок у деградацію навколишнього середовища в результаті розширення як традиційних форм господарювання, так і за рахунок енергетики, промисловості, хімізації аграрного виробництва, урбанізації. Досить
велика частка екологічних збитків у цих країнах припадає на діяльність іноземного сектора і на здійснення програм допомоги розвинутих країн, міжнародних валютно-фінансових закладів і багатосторонніх агентств для допомоги розвитку. Накопичений негативний досвід примусив різні міжнародні організації та агентства розвинутих країн, які надають допомогу країнам "третього світу", внести суттєві корективи в теорію та практику допомоги, більш комплексно підходити до оцінки проектів з врахуванням не тільки короткострокових, але і довгострокових аспектів і цілей розвитку. Замість односторонньої орієнтації на досягнення короткострокових цілей економічного зростання акцент було перенесено на пошук взаємопов'язаного вирішення проблем економічного розвитку, консервації ресурсів та захисту навколишнього середовища. У концептуальному плані це знайшло своє відображення у доктрині екорозвитку, автором якої є Морі Стронг, колишній генеральний директор Програми ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП). Головною метою екорозвитку оголошується екологічно, економічно і соціально підтримуючий розвиток. Концепція передбачає ревізію стратегій економічного розвитку. Вона орієнтована на задоволення основних потреб (в їжі, воді, житлі) малозабезпечених верств у країнах, що розвиваються, використання технологій, добре пристосованих до місцевих умов, і на досягнення економічних цілей, сформульованих в рамках обмежень, які накладають місцеві та регіональні екосистеми.
Багатосторонні донори поряд з різними міжнародними організаціями розширили допомогу двостороннім агентствам розвитку в галузі розробки і реалізації норм екорозвитку. Багато країн, що розвиваються, як і раніше чинять опір впровадженню універсальних норм, які регулюють міжнародні відносини в галузі екології та розвитку. Незважаючи на політичні зрушення в їхніх позиціях, вони вважають, що екологічні норми і процедури перевірки обмежують їхній національний суверенітет і можуть використовуватися західними країнами для втручання в їхні внутрішні справи. Тому вони виступають проти жорсткого пов'язування екології та економіки і наполягають на тому, що формування пріоритетів у галузях економіки та охорони природи залишались їхньою внутрішньою прерогативою.
Ряд країн, що розвиваються, з середнім рівнем розвитку висловлюють побоювання, що введення загальносвітовихекологічних норм може стримати їхнє економічне зростання і загальмувати приплив іноземного капіталу.
Впровадження універсальних регулюючих норм в галузі екології повинно здійснюватись на основі консенсусу, врахування інтересів усіх зацікавлених сторін і носити поетапний характер. Водночас, дійові практичні заходи з поліпшення в глобальному масштабі екологічної ситуації і реалізації в політиці держав концепції екологічно обґрунтованого стійкого розвитку неможливі без кардинальних зрушень у розв'язанні наступних проблем:
1. Надання країнам, що розвиваються, фінансових ресурсів, які могли би бути використані ними на "екологізацію" секторів своєї економіки.
2. Забезпечення вільного доступу найменш розвинутих країн "третього світу" до технологій, які забезпечують зменшення забруднення навколишнього середовища та екологічно чисте виробництво, і передача їм цих технологій на пільгових умовах.
Саме в питаннях надання фінансових ресурсів і передачі технологій зберігаються найбільш гострі
Loading...

 
 

Цікаве