WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкологія, Природокористування → Червона та зелена книги України, формування природно- заповідного фонду України, соціоекологія - Реферат

Червона та зелена книги України, формування природно- заповідного фонду України, соціоекологія - Реферат

часів Київської Русі. Ще наші далекі предки вважали деякі ліси і тварини, що жили в них, заповідними. Слова "заповідник", "заказник" виникли від давніх слів "заповідь", "заказ" , що означало місця, де забороняється сільськогосподарське та промислове господарювання постійно (заповідник) або лише в певний час (заказник). З давніх часів здійснювалися заходи щодо охорони не тільки лісів, а й окремих мисливських тварин. За зрубування дерев у заповідних місцях навіть карали на смерть. Охороною природи почали займатись вчені.
Бурхливий розвиток економіки та промисловості у 2- й половині 19- го ст. Сприяв збільшенню використанняприродних ресурсів, що призвело до знищення або загрози знищення об'єктів. Тому окремі вчені, наукові установи, природознавчі товариства, ентузіасти почали виступати проти руйнування зникаючих природних комплексів, за збереження рідкісних представників тваринного і рослинного світу.
Відомий галицький меценат, багатий польський землевласник, великий любитель природи граф Володимир Дзедушицький був першою в Україні людиною, яка створила заповідник у сучасному розумінні цього слова. Причому три роки пізніше це також зробив на землях України інший меценат і багатий поміщик - Фрідріх Едуардович Фальц - Фейн, засновник легендарної Асканії - Нової.
У 1886 р. Володимир Дзедушицький виділив на своїх землях за 4 км. На південь від помістя Пеняки Золочівського повіту Львівського воєводства (тепер Львівська обл., Бродовський р-н) на річці Серет 22,4 га первозданних 200- річних буків і оголосив їх заповідними. Резерват був ним названий "Пам'ятка Пеняцька". Дуже важливо підкреслити, що заповідний об'єкт Дзедушицький створив не для мисливських забав (як це тоді робилося) чи якихось утилітарних цілей, і навіть не з релігійних мотивів. Створення резервату переслідувало винятково цілі, заради яких зараз створюються заповідники. " Пам'ятка Пеняцька" заповідалась з метою збереження букового лісу "на всі часи", для наукових досліджень (там стали проводити дослідження вчені Львівського університету) і охорони місць гніздування рідкісного виду птахів - орлана білохвоста.
Я наказав засновник цього резервату: "Пам'ятка" повинна мати важливе значення для розповсюдження досліджень дендрологічних, що базуються на методах біологічних".
Створення подібного резервату з такими завданнями було першим не лише в Україні, але й в Європі. Тому Володимира Дзедушицького можна вважати піонером заповідників в Україні, а 1886 р. - початком заповідної справи а Україні.
Особливо поширився громадський рух за збереження й охорону природи на початку ХХ століття. За ініціативою народного вчителя П.Ф.Буцука на острові Хортиця (Запорізька обл.) виникло перше в Росії товариство " Охоронці природи", яке налічувало близько 200 членів. Особливо плідно працювало Харківське товариство любителів природи, засноване в 1911 р., яке через журнал "Бюлетень Харківського товариства любителі природи", інформаційні доповіді і статті прищеплювало населенню інтерес і любов до рідної природи, збереження її багатств.
У 1918 р. при сільськогосподарському науковому Комітеті Наркозему України було організовано секцію охорони природи, яка була перетворена в Комісію охорони природи і проіснувала до 1929 року.
У 1921 - 1930 рр. в Україні виникає ціла мережа заповідників, а на передодні Другої світової війни на території України було 9 заповідників та близько 2000 пам'яток природи, які охоплювали переважно всі географічні зони.
За час німецько - фашистської окупації природоохоронним об'єктам України було нанесено непоправної шкоди: частина була по - варварському знищена, найцінніші екземпляри - вивезено. На шляху дальшого швидкого розвитку природоохоронних об"єктів стала постанова Ради Міністрів СРСР № 3192 "Про заповідники", підписана Сталіним 29 серпня 1951 року, яка вписала ще одну трагічну сторінку в долю заповідників. Ця постанова зобов'язувала Ради Міністрів союзних республік закрити 88 заповідників. На виконання цієї постанови 25 вересня 1951 р. Голова Ради Міністрів УРСР Д.С. Коротченко підписав постанову № 2738 "Про заповідники", якою було продубльовано аналогічну всесоюзну.
Згідно цієї постанови було передано колгоспам і радгоспам, виключені зі складу Чорноморського заповідника території, на острові Джарилгач площею 982 га та 200 га угідь на косі Обіточній, виключених зі складу Азово - Сиваського заповідника. Постанова зобов'язувала скасувати державні заповідники "Веселі Боковеньки", "Дендропарк Тростянець" і Устимівський дендропарк загальною площею 754 га, а також заповідник місцевого значення "Камінні могили" площею 600 га. Скасуванню підлягав і заповідник місцевого значення "Тисовий ліс" площею 96 га у Коломийському районі Станіславської (нині Ів. - Франківської) області.
Постановою було передбачено скасування, як непотрібних, заповідники місцевого значення площею 7577 га згідно з додатком. Всього Україна втратила 33 тис. га заповідних земель.
Велике значення для розвитку заповідної справи на Україні мала постанова Уряду УРСР від 28 січня 1972 р. "Про заходи по розширенні мережі державних заповідників і поліпшенні заповідної справи".
Згідно цієї постанови було проведено нову класифікацію заповідних територій і природних об"єктів, що беруться під охорону держави. За новою класифікацією виділялось 5 заповідних категорій:
1. Державні заповідники (абсолютні заповідники);
2. Державні заказники (часткові за режимом, видові заповідники - для збереження окремих рідкісних видів рослин і тварин);
3. Державні природні парки ( типу національних, народних);
4. Пам'ятки природи;
5. Парки - пам'ятки садово - паркового мистецтва.
І вже в 1973 р. було створено два нових заповідники: Ялтинсько - лісовий, Мис Мартьян та значно розширено Чорноморський заповідник.
Зараз, згідно із Законом "Про природно - заповідний фонд" (прийнятий 16 червня 1992 року ), в Україні виділені наступні категорії заповідності природних територій та об"єктів: природний заповідник, біосферний заповідник, національний природний парк, регіональний ландшафтний парк, заказник, пам'ятка природи, заповідне урочище.
До природно - заповідного фонду України відносяться також такі природно - культурні об'єкти як ботанічні сади, дендрологічні парки та пам'ятки природи садово - паркового мистецтва. Ці об'єкти, а
Loading...

 
 

Цікаве