WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкологія, Природокористування → Основні історичні етапи розвитку екології - Реферат

Основні історичні етапи розвитку екології - Реферат


Реферат на тему:
Основні історичні етапи розвитку екології
План
1.Екологічні питання в розвитку науки.
2.Парадигмальні орієнтації класичної екології.
3.Предмет сучасної екології: думка вчених і методологів.
1. ЕКОЛОГІЧНІ ПИТАННЯ В ІСТОРІЇ НАУКИ.
Екологія як наука пройшла певний шлях розвитку. В методологічних дослідженнях цього процесу розрізняють тривалий період передісторії науки і власне історію екології. На першому етапі головною прикметою є наявність екологічного знання, не завжди осмисленого теоретично; на другому - теоретично-концептуальне, термінологічне й соціальне утвердження науки. Крім того, екологічне знання в його історії існувало як у контексті різних наук (ботаніки, зоології, географії тощо), так і набувало різних форм втілення у предметно-діяльнісній, етнокультурній та духовно-практичній сферах. Тому для відтворення історії екології як науки потрібна експлікація екологічного знання з відповідного тла і оцінка його з точки зору загальних закономірностей розвитку науки.
Знання про довкілля було притаманне людині з найперших кроків антропогенезу. В той час воно було необхідною умовою виживання наших предків. Ці знання використовувалися під час облаштування житла, полювання, рибальства тощо. З часом, коли постали міфологія та релігія, знання про довкілля органічно увійшли у найдавніші світоглядні системи.
У міфології природа зображується за аналогією з людьми та закономірностями їхнього життя. Тобто, людина антропоморфізує природу, не відділяє себе від неї. Понад те, природа ототожнюється з людиною, а сили її постають у вигляді людей-богів. Інакше кажучи, міфологія постає системою знань, що інтрепретовані світоглядним чином. На їх підставі давня людина уявляла собі природу, сила якої проявляється у вигляді вчинків героїв міфів. Унаслідок цього і сама природа, і її стихії знайшли своє понятійно-образне втілення. Так, за іменами верховних богів - Зевса, Юпітера, Дажбога тощо, постає життєдайна живильна сила сонця-вогню.
В античності відбуваються істотні зрушення світоглядного і теоретико-пізнавального характеру. Мова йде передовсім про перехід від прямого ототожнення людини і природи, людини і суспільства, матеріального й ідеального, поняття й образу до їхнього розмежування, розрізнення і, зрештою, протиставлення. Водночас формується нова галузь освоєння людиною світу - наука, результатами пізнання якої є екологічні знання. При цьому, однак, зберігається традиція розгляду світу в цілому, як єдності. Цим визначаються і сутнісні ознаки космологічно-цілісного підходу в пізнанні екологічних систем.
Космологічно-цілісний підхід загалом відповідає орієнтованості давньо- грецької науки про природу. Так, Арістотель, грунтуючись на засадах метафізики і виходячи в трактуванні природи з уявлення про активність форми і пасивность матерії, ентелехію - душу природних предметів, пропонує таке бачення довкілля, в якому представлені усі наявні формотворчі начала світу, включаючи людину. У цій системі поєднані і конкретні описи екологічних обставин та живих організмів зі схемою гармонії устрою органічного світу - у вигляді "драбини істот". Слід зауважити, що взаємні стосунки відповідності живих істот довкіллю у такій концепції трактуються як визначально притаманні речам та істотам. Отже, мова може йти не про генезу, виникнення чогось нового, а лише про реалізацію потенцій вже існуючого.
Інше джерело зародження екологічної думки - антична медицина та географія. У працях Геродота, Фукідіда, Полібія, Страбона, Клавдія Птолемея та інших мислителів представлені влучні описи природи, флори та фауни різних частин світу, залежності людності певних регіонів від умов, що там є. Особливо виразно подібні спостереження відобразились у працях батька медицини Гіппократа. Вже у фундаментальному зібранні книг (понад 70), яке приписують цьому вченому, "Корпусі Гіппократа" - глибоко і послідовно обгрунтована думка про те, що до пацієнтів слід застосовувати індивідуальний підхід - враховувати особливості як самого хворого, так і тієї природної місцевості, у якій він народився та перебуває. Відтак одним із профілактичних і лікувальних засобів за Гіппократом виступає рідна природа пацієнта - клімат, вологість, повітря, земля тощо. Щоб вилікувати людину, часто достатньо повернути її на Батьківщину.
Учень Арістотеля Теофраст у своєму трактаті "Дослідження про рослини" обгрунтував методологічні та методичні вимоги до вивчення будови та життя рослин. Учений вважав, що відмінності між рослинами і їхню природу взагалі слід розглядати, досліджуючи їхні частини, властивості, виникнення та життя. Частини - об'єкт дослідження морфології рослин, властивості та виникнення - фізіології, а життя - екології. Як же потрібно здійснювати науковий , пошук? Необхідно з'ясувати, наголошував Теофраст, які частини е у всіх рослин, а які - у деяких, якщо є можливість, то слід провести аналогії, причому порівнювання треба здійснювати стосовно найбільш подібного та найдосконалішого. У цьому - зародок методів аналогії та ідеалізації, а також порівняльно-морфологічний метод, котрі у їхній екологічній інтерпретації широко використовуються сучасною фітоценонологією.
Загальний підхід та метод, запропоновані Теофрастом, досить прикметні. За всіма ознаками це є аналітичний підхід. А саме: розгляд частин, властивостей, будови - дає змогу побачити своєрідність кожного об'єкта, кожної рослини, її унікальні якості; гомологічний (порівняння на основі аналогії) дає можливість виявити місце досліджуваного в системі типологічне однорідних об'єктів. Причому, порівняння з подібним та досконалим окреслює межі типологічної сукупності. А звернення до вивчення "життя" засадничо стимулює пошук корелятивних зв'язків між організмами та довкіллям, розкриття формотворчої ролі останньої. Не випадково підхід Теофраста знайшов втілення у таких екологічних дисциплінах, як хорологія, анатомія рослин, систематика та ін. Отже, Теофраст заклав основи аналітичного підходу в екології.
Глибокі думки екологічного спрямування залишив енциклопедист середньовіччя Альберт Великий. Про це свідчить його праця "Про рослини". Передовсім його цікавили питання переходу ("мутації" - у термінології вченого) рослин з дикого стану у культурний: яким чином змінює воно спосіб життя від стану до стану, коли з дикого воно перетворюється у культурне або городнє, а з городнього стає диким. На його думку, головними є чотири чинники таких змін - їжа, оранка, посів та щеплення. Згідно з цим Альберт Великий розглядає питання про те, яким чином і які добрива змінюють "природний звичай рослин", яким є вплив води, оранки, як слід обробляти поля на рівнині й у горах, як треба "лікувати" їх, тобто готувати до вирощування певних рослин.
За цими роздумами та порадами стоїть припущення про можливість зміни форми рослини та способу її життя, теза про залежність таких змін від
Loading...

 
 

Цікаве