WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкологія, Природокористування → Філософія сучасної екології. - Реферат

Філософія сучасної екології. - Реферат

планету Земля творить культура, яка й робить антропогеосферу більш різноманітною порівняно з біосферою. Отже , з точки зору постнекласичної науки, в якій дослідник розглядається як частина того, що він пізнає, філософські і світоглядні орієнтації стають тим, що визначає отримання вченим самого об"єктивного знання (Буровский А.М. Человек из биосфери. Постнекласическое знание versus классическая экология// Обществ. науки и современность. - 1999. - № 3. - С.140 - 144).
На методологічній обмеженості концепцій класичної екології наголошує і М.Рац. Повертаючись до біосферної концепції і теорії біотичної регуляції довкілля, він доводить, що вони не можуть вважатися сучасною екологічною парадигмою, бо є результатом використання класичних підходів і уявлень біоекології для вивчення світу людини. В дійсності природа живе в світі мислення і дяльності. Дослідник вважає, що кінець кінцем, екологічна проблема постає перед нами не в зв"язку із стосунками людини і природи, а в зв"язку з зіткненням різних людських інтересів і різних позицій щодо можливостей використання територій і матеріалів. Томуекологічна ситуація розкривається як ситуація конфілікту між представниками різних позицій.(Рац М.В. Экология Природы или экология Человека?//Общест.науки и современность,1999 №3.с.155).
Потреба розробки сучасної екології на нових концептуальних засадах висловлюється і в зв"язку з невідповідністю теоретико-методологічних орієнтацій теорії біотичної регуляції довкілля екологічній реальності. На думку В.Алексенка, недостатньо обгрунтованим є положення цієї теорії про необхідність стабільності планетарних умов, незмінності складу і властивостей біосфери. І тому не можна вважати причиною екологічної кризи глобальну біотичну кризу. Як вважає дослідник, погляди на біосферу як стабільну систему призводять до відродження атмосфери мальтузіанства в ставленні до людини, відроджують тезу про необхідність значного скорочення населення. Не виводить за межі класичних екологічних уявлень і теорія компенсації біотою негативних людських впливів, тому що базується на уявленні про біосферу як стійку систему. З таких позицій антропогенні впливи вважаються зовнішніми по відношенню до біосфери, що давно не відповідає рельності. Більш евристичним в методологічному смислі дослідник вважає принцип коеволюції всіх форм планетного життя (Алексенко В.Л.Новейшие теории биотической устойчивости как отражение кризиса мировоззрения// Обществ. Науки и современность.1999, №3, 167).
Про що свідчать наведені точки зору і міркування? Перш за все, про потребу і відповідне намагання оцінити сучасну екологію в межах концепції постнекласичної науки. Крім того, про реальну методологічну і світоглядну обмеженість класичних екологічних уявлень. Очевидно, що сучасна екологія вийшла за межі класичної науки, оскільки екологічна реальність потребує усвідомлення на нових засадах, в межах нової форми наукової раціональності - раціональності постнекласичної науки. І хоча я не погоджуюсь з науковою достатністю введеного терміну "антропогеосфера" і тезою про життя природи виключно в сфері "культури" і "мислення" - як сучасними еквівалентами поняття біосфери в постнекласичній екології (живе, біологічне - існує, та й людина загалом не перестала бути живою!), незаперечуваним є те, що предметність, методологічні і світогядні засади екології потребують оцінки в параметрах постнекласичної науки.
Якщо рух до постнекласичної науки пов"язаний з включенням аксіологічних аспектів в наукове пізнання, то в екології це,відповідно, усвідомлення природи як морально-світоглядної цінності, введення її в сферу морального відношення. Видатний німецький філософ О.Розеншток-Хюссі в 30-ті роки обговорював проблему становлення нової наукової раціональності як такої, що долає обмеженість декартівського раціоналізму. Захоплення класичної науки абстракціями привело до недооцінки "біологічного елементу" в природі і суспільстві і тому не відповідає дійсній людині як творцю, "прискорювачу" оточуючого світу. Оскільки засади класичного раціоналізму призвели до глобальної кризовості людського снування, сучасна людина не вірить в надійність існування, заснованого на абстрактному мисленні. Вихід з кризового стану потребує як пошуку нових засад науки і технології, так і переосмислення самої людини - як водночас траекту і проекту (Розеншток-Хюсси О. С.141-145).
Продуктивною для розв"язання екологічних проблем така настанова може бути, якщо мати на увазі не просто "історичну складову" людського існування, а глобальну націленість людського буття на рух від осмислення минулого до намагань і спроб передбачити майбутнє, що вочевидь пов"язано з відповідальністю людини за пройдений щлях, отже - і за екологічні наслідки свого існування. Тому логічним є рух думки від кваліфікування нового типу наукової раціональності в екології до постановки проблеми етичної відповідальності людини за сучасний стан довкілля. Дійсно, людина відповідає за те, що зробила з природою і власне з собою. І вона мусить змінитися, щоб врятуватися самій і врятувати природу.
Це означає і зміни традиційної системи цінностей, коли етичні засади розумного ставлення до природи мають враховувати екологічну складову. Е.Агацці вважає необхідним для вчених усвідомити важливість універсальних людських цінностей. Водночас, "філософи моралі" мають бути компетентними в реальних питаннях, що виникають в практиці наукового дослідження (Агацци Э. Моральное измерение науки и техники. М., 1998, с.9). Однією з центральних етичних проблем сучасної науки є проблема відповідальності за наслідки втілення результатів науки. Е.Агацці переконаний, що якби наукове співтовариство відмовилось від шкідливих застосувань результатів науки, то таке використання стало б неможливим (Агацци Э. Моральное измерение науки и техники, с.46). На жаль, такі вподобання просто утопічні. Навіть якщо наукове співтовариство прикладає значні зусилля, щоб покласти мораторій на певні небезпечні для людства наукові дослідження (класичним прикладом може були конгрес в Асиломарі в 1975 р., на якому представники світової науки намагалися об"явити мораторій на генно-інженерні дослідження), соціотехнологічні і вузько-прагматичні потреби в нових наукових досягненнях все рівно перемагають. Так що вирішують "долю людства" зовсім не вчені, а політики і бізнесмени . І тому зрозуміло, що потрібно взяти до уваги соціотехнологічні і політичні фактори, що зумовлюють використання наукових надбань в певному
Loading...

 
 

Цікаве