WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкологія, Природокористування → Теоретичні основи екологічної етики (пошукова робота) - Реферат

Теоретичні основи екологічної етики (пошукова робота) - Реферат

природи, інші мотивації.
Захист дикої природи є вираження нашого замилування, шанування і благоговіння перед нею.
Благоговіння - це страх, змішаний із шануванням, шаноблива повага. Благоговіння перед життям, як рушійну мотивацію природоохорони висунув Альберт Швейцер. Згідно його поглядів благоговіння перед життям - глибинне моральне почуття, засноване на відповідальності за все живе, на повазі до життя (2).
Швейцерівське благоговіння перед життям - акт майже релігійний. По Швейцеру потрібно допомагати будь-якому життю, якому можна допомогти, і утримуватися від того, щоб заподіяти живому яку-небудь шкоду. Великий гуманіст вважав, що
58
добро те, що служить збереженню і розвитку життя, зло є те, що знищує життя чи перешкоджає йому. Іншими словами, як говорив Генрі Торо, - краще дарувати життя, чим смерть.
Усяке життя - священне.
Згідно багатьом релігіям тільки Бог має абсолютну владу над усіма створіннями, тому люди не мають права розпоряджатися життям інших істот. Усі життя священні і рівноцінні, і люди не намісники Бога на землі.
Любов до життя в усіх своїх проявах носить священний характер, і є божим дарунком, зневажання якого, згідно "Основ соціальної концепції Російської православної церкви", є "виклик, кинутий не тільки божественному створінню, але і Самому Господу" (125), Якщо щось священне, то воно має цінність крім своєї корисності й інших фактів. Воно цінне саме по собі і заради самого себе. Те, що є святим, не можна знецінити.
Непристойно одержувати вигоду зі страждань інших істот.
Індуїзм, джайнізм, буддизм, язичество, багато інших релігій жадають від людини виміряти свої дії, не приносячи іншим істотам біль і страждання. Наносити біль і страждання, тим більше одержувати від цього вигоду - непристойно.
Дика природа є загальносвітовою і міжвидовою спадщиною.
Дика природа є не тільки загальнолюдською, але і загальносвітовою, міжвидовою спадщиною. Вона - спадщина не тільки людини, але і будь-якого птаха, звіра, риби. Однак людина єдина, хто" це може усвідомити, і тому зобов'язана узяти на себе моральну відповідальність по її захисту. Люди повинні бути шанобливі до того, що вони не створювали, не руйнувати, а берегти.
Не тільки люди, але і дика природа підлягає порятунку.
Згідно багатьом релігіям, наприклад, християнству чи іудаїзму, людина підлягає порятунку. Однак американський християнський теолог Дж. Ситтлер думає, що не тільки люди, але і природа повинна підлягати порятунку, що є новим вагомим релігійним аргументом у захист ділянок дикої природи. Усі думаючі християни повинні включати природу в середовище своєї моральної уваги, виходячи з того переконання, що Бог також бажає бачити її покутуваною в небесному царстві.
Хто знає, може Христос вмер у неменшій мірі за дику природу, чим за людей. Творець дикої природи є також і її рятівником. Люди ж є колегами Бога з порятунку дикої природи.
59
Охорона дикої природи є актом благотворності і заступництва, шляхетним захистом слабкого.
Етичною мотивацією захисту дикої природи є звичайне людське бажання допомогти, подарувати, поділитися, бажання піклуватися про "братів наших менших", про ділянки дикої природи, заступатися за них.
Охорона дикої природи є справою божеською.
Будь-яка блага справа, наприклад, будівля чи захист храму у всіх часів і народів вважалась справою божеською. Захист дикої природи як творіння Бога (що є для багатьох храмом чи священною територією) також стає божеською справою, важливою і почесною.
Захист дикої природи є вираження нашої емпатії, жалості, співчування, великодушності і доброти до неї.
Московський вчений А.Н. Тетіор висунув етику емпатії до природи. На його думку, не всяка людина зможе поважати, любити, а тим більше благоговіти перед різними видами чи об'єктами дикої природи - хробаками, мокрицями, болотами, пустелями. А.Н. Тетіор пропонує використовувати, як рушійну мотивацію, інші почуття - жалість, симпатію, великодушність, співчуття, співпереживання, доброту (88).
Як справедливо вважає А.Н. Тетіор, багато тварин, особливо нижчі, найчастіше перебувають в жахливих умовах з людської точки зору. Величезна кількість їх, наприклад, гине в боротьбі за існування. Що не може не викликати в нас співчуття, жаль, співпереживання до них, почуття доброти, бажання надати посильну допомогу. Треба постійно розширювати коло співчуття іншим. Інстинктивна участь людини в болі, стражданні тварини чи рослини може виявитися сильною мотивацією природоохорони.
Захист дикої природи - е вираження нашої подяки до неї.
Завдяки дикій природі людина стала людиною й існує людська цивілізація. Усього цього цілком достатньо, щоб з почуття подяки зберігати останні куточки дикої природи і дикі види.
Захист дикої природи - це захист незалежної держави.
Дика природа не повинна бути не тільки погубленою, але і прирученою та дресированою. Її можна представити як особливу незалежну державу іншої цивілізації, що існує автономно, по своїх власних законах, самостійно. А відповідно до демократичних принципів, ніхто не має права замірятися на незалежність іншої держави.
60
Людина несе більшу відповідальність за збереження дикої природи, чим який-небудь інший вид на Землі.
Розум і технології роблять людину найдужчою на Землі, що, у свою чергу, накладає на неї найбільшу відповідальність за "збереження на цій планеті усіх видів живих істот і екосистем.
Захист дикої природи є вираженням нашої любові до Бога.
Як думає російський екотеолог С.Ф. Хрибар, "любов до Твор-іія виливається в благоговійно дбайливе відношення до Його творінь" (187). Віруючий християнин, іудей, мусульманин повинні дбайливо відноситись до природи з любові до свого Рятівника. З цього випливає й інший висновок - дика природа і живі істоти заслуговують життя не тільки заради самих себе, але і заради Творця, що їхстворив.
Захист дикої природи є добровільним обмеженням людиною експансії власного виду.
Як справедливо думає український еколог, В.Н. Грищенко, добровільне власного виду (свого роду видовий альтруїзм), навіть часом на шкоду собі - щось принципово нове в житті на Землі (189). Жодна тварина чи рослина не здатна на це (існують лише приклади взаємодопомоги, симбіозу). У багатьох видів є поведінкові механізми, що запобігають вбивству родичів у конфлікті, але жоден вид, крім людини, не здатний піти на обмеження власних прав і інтересів заради прав і інтересів інших видів, заради збереження інших форм життя. Багато видів охороняють природну територію для своїх нестатків, але тільки людина може охороняти її для нестатків інших видів.
"Чому під "ближнім, - запитує В,Н. Грищенко, - якого варто любити, ми повинні мати на увазі тільки людину, а жертовність і зречення обмежувати лише сферою побуту - дотримання норм поводження, обрядів, посад і т.п. Зречення від безроздільного панування над природою, пожертвування частиною своїх благ і зручностей заради збереження Божого творіння в цілісності і красі - це чи не найбільший духовний подвиг, на який здатна жива істота?" (189).
Усі живі
Loading...

 
 

Цікаве