WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкологія, Природокористування → Прикладні аспекти екологічної етики (пошукова робота) - Реферат

Прикладні аспекти екологічної етики (пошукова робота) - Реферат

природи.
Етичні принципи заповідної справи можуть з успіхом застосовуватись в екологічній освіті, вихованні й просвіті, з метою впливу не тільки на розум, але й на душу, серце людини, а також у менеджменті заповідників, національних парків і інших ОПТ.
1. Не зашкодь.
Відомий з медицини етичний принцип "не зашкодь" повинен застосовуватись і у заповідній справі. У практиці заповідників нерідко виникають випадки, коли здається конче необхідним, з метою підтримки заповідного режиму, природних процесів чи порятунку будь-якогорідкого виду зробити насильницьке втручання руками людини (згасити пожежу, і т.д.) у дику заповідну природу.
Принцип "не зашкодь" означає, що якщо передбачувані позитивні результати від насильницького втручання людини в дику заповідну природу не визначені, важко прогнозовані чи мають не дуже багато шансів на успіх, то буде справедливим не втручатися і дозволити дикій природі заповідника самій вирішити проблеми, що виникли. Тому що, як писала Беррі Коммонер, "природа знає краще".
2. Цінуй, люби і поважай дику природу заради неї самої. Дика заповідна природа має внутрішню (абсолютну) цінність, оскільки існує сама по собі, незалежно від користі для інших, як ціль сама для себе, і є грунтям певних законів. Вона не має ціни,
73
але має достоїнство. Наявність тільки однієї внутрішньої цінності - достатня підстава для охорони дикої природи шляхом заповідання.
Цей принцип означає, що заповідники створюються з єдиною метою - для виживання дикої природи, і аж ніяк не для виживання людства чи проведення наукових досліджень. Заява про те, що ділянка дикої природи заповідається заради майбутніх поколінь людей з позицій екологічної етики, є саморуйнівною. Наукові дослідження, екопросвіта, охорона території, що здійснюються в заповідниках - можливі шляхи досягнення єдиної мети заповідника, але аж ніяк не його головні завдання.
Дика природа заповідників цінується насамперед сама по собі, а не як засіб для досягнення цілей людини. Тому не можна, не порушуючи моралі, використовувати її в заповіднику як ресурс, заради людських інтересів.
3. Використовуй етичні методи науки та екопросвіти.
Відомий російський еколог академік С.С. Шварц неодноразово заявляв: "нехай краще буде біла пляма в науці, ніж в природі". Цей етичний принцип найбільш актуальний в заповіднику, де заради збереження дикої природи методи наукових досліджень повинні бути етично контрольовані (як це робиться в медицині, де існують біоетичні обмеження на медичну науку і практику).
Етичні обмеження стосуються і другого основного виду діяльності, офіційно дозволеного в заповідниках - екопросвіти. Тому в заповідниках неприпустимий екотуризм як вид індустрії розваги, до того ж він має небезпечну для заповідної справи комерційну основу.
У свій час у Воронезькому заповіднику з метою екологічної освіти кінорежисером A.M. Згуріді був знятий фільм, при роботі над яким деякі дикі тварини були піддані необґрунтованим стражданням, що відповідно до даного етичного принципу є неправильним.
4. Шануй заповідну'територію як священний простір. У 1963р. від омий російський письменник-природоохоронник Оле Волков заявив: "В поняття що "заповідне", "заповідниках" ми вкладуємо, окрім уявлення, про щось заказане и заборонене ще й якийсь священий зміст" (104). В особистих бесідах він не раз говорив про те, що територію заповідника можна сприймати (у релігійному, духовно-культурному чи морально-етичному контексті - кому як подобається) особливим священним просто-
74
ром, який необхідно шанувати. Заповідні території більш священні, ніж наші церкви. Дійсно, дика заповідна природа може вважатися святою уянуючи її унікальним властивостям і цінностям, а не лише як свідчення чи символ деякої вищої влади. Разом з тим, священне, це те, що заборонене і відділене. Тому що, якщо немає священного, тоді усе дозволено.
Ідея дикої заповідної природи як священного простору підтримується багатьма релігіями і йде своїм корінням в даосизм, буддизм, джайнізм, індуїзм, пантеїзм, християнський природний містицизм, чаклунство і язичеське поклоніння землі.
Принцип священності заповідної території вимагає шанування території заповідника як святині. Використання ж дикої природи заповідника як ресурсу є формою гріха. Цей принцип не відкриває інститут паломництва в заповідник, так само як оголошення рубежів нашої Батьківщини священними не наслідує за собою відвідування населенням країни її кордонів.
Віра в дику природу заповідника як священний простір може стати важливою умовою етико-релігійного відношення до заповідника, збільшить його загальну ціннісну оцінку за рахунок релігійної цінності, допоможе викликати до заповідника шанування і повагу,
5. Благоговій перед диким життям.
За В. Далем благоговіння - це "суміш страху і поваги, смірення й покора, вища міра шанування".
Висунутий як особливий напрямок екологічної етики німецьким філософом-гуманістом і лікарем А. Швейцером, як один з етичних принципів заповідної справи запропонований російським екологом професором О.О. Нікольським (183).
Заповідник - це особлива територія, де будь-яке дике життя святе, має особливий статус, знаходиться під охороною, місце, де панує дух благоговіння перед життям, а існування не тільки виду, але і будь-якої істоти є благом. Загибель цієї істоти за природними законами (а не для утіх людини) лише сприяє підтримці чи розвитку іншого дикого життя. Принцип благоговіння перед життям у заповіднику означає: добре, коли дике життя захищається від людини, але не від іншого дикого життя чи природного процесу. Ніхто не пропонує зупиняти лисицю, що полює на зайця.
Слід зазначити, що цей принцип не має особливого значення для здоров'я заповідних екосистем, а важливий лише для створення моральних бар'єрів, що регламентують поведінку людей
75
у заповіднику. Так, вилучення однієї, десяти чи ста полівок для наукових досліджень з будь-якої заповідної популяції ніяк на ній не відіб'ється, але з погляду благоговіння перед життям є аморальним. Варто додати, що коли говорять про захист від людини видів чи екосистем, забуваючи про захист окремих особин - це не більш ніж фарс. Не можна, піклуючись про ціле, не піклуватись про частину.
6. Максимально дотримуватися природних-прав дикої природи, рослин і тварин.
Дика природа, її види й особини мають природні (моральні) права на життя (існування), волю, процвітання, життєвий простір, достоїнство, реалізацію еволюційного потенціалу, захист закону і т.д. Ці права природи, так само як відповідні права людини, є невід'ємними і невідчужуваними.
Людина діє згідно моралі, обмежуючи в заповіднику свої права заради здійснення прав дикої
Loading...

 
 

Цікаве