WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкологія, Природокористування → З історії природозаповідної справи - Реферат

З історії природозаповідної справи - Реферат

О.Мріц, Е.Чайковським, Б. П'ясецьким, О.Мельником, М.Мельником, організовує резервати на землях Української греко-католицької церкви.
В 1935 роцімитрополит А.Шептицький, почесний член НТШ у Львові, затвердив перший на своїх землях кедровий заказник у Горганах.
В 1935 році відбувся 5 з'їзд природодослідників і лікарів у Львові, а в 1936 році - природоохоронна конференція, які надали поштовх розвитку природозаповідної справи Галичини.
В 1936 році А.Шептицький затвердив степовий заказник на Чортовій горі поблизу Рогатина, а також на Косовій горі біля Бовшева. В тому ж році на землях метрополії появився Український парк природи на площі 18 км2. (Горгани). В 1937 році церква зобов'язувала охороняти всі вікові дерева на території церков.
Природоохоронна комісія НТШ на чолі з О.Мріц підготувала проекти створення на землях метрополії ряду резерватів.
В Закарпатті зусиллями чеських ботаніків А. Златника, А. Гілітцера, до 1932 року заповідними стали 11 об'єктів, а в 1936 році їх нараховувалось 35.
В 1933 році на Буковині нараховувалось 3 заповідних об'єктів, понад 11 на Волині.
Таким чином, станом на 1939 рік в західноукраїнських землях охоронялось 120 об'єктів, серед яких: 2 природні парки, 118 резерватів.
Ряд заповідних об'єктів були створені в 1940-41 роках на західноукраїнських землях: Львівщині - 13, Тернопільщині - 7, Станіславщині - 1, Рівненщині - 1.Однак в 1951 році всі вони були реорганізовані.
В військовий період 1941-1945 рр. заповідному господарству України нанесені збитки в розмірі сотень мільйонів рублів. Зруйновані садиби, вирубані, спалені лісові масиви, відстріляні і вивезені рідкісні тварини.
В повоєнний період розвитку природозаповідання доцільно відмітити ряд етапів:
(1944-1950) - відродження природозаповідання;
(1951-1970) - протиречиві природоохоронні заходи;
(1970-1980) - десятиріччя "застою";
(1980-1990) - формування каркасу екологічної мережі;
(1991-2000) - природозаповідання у відповідності до закону "Про охорону навколишнього природного середовища";
(2000-2015) - формування національної екологічної мережі України у відповідності до національної програми.
Повоєнні роки відмічені різким ростом природоохоронної і розвитку заповідної справи. Розширюються території державних заповідників. Відновлено головне управління по заповідниках як провідна управлінська структура природозаповідання. В 1946 році затверджено перше Положення про державні заповідники і пам'ятки природи, виходить урядова постанова "Про хід відновлення державних заповідників УРСР". В 1949 році вийшла урядова постанова "Про охорону природи на території Української РСР", згідно якої заборонялось розорювати цілинні землі, вирубувати вікові дерева (перша спроба резервування територій під заповідання). В цей період академік П.С. Погребняк піднімає питання про створення 11 нових лісових заповідників, серед яких Чорний ліс (Кіровоградська область), Чонобильський (Київська область), Буковинський (Чернівецька область), Костопільський (Рівненська область), Сатанівський (Хмельницька область) та інші. В той же час частина заповідників закривається для будівництва дач, санаторіїв, будинків відпочинку. Частина заповідників була переведена у мисливські господарства.
Станом на 1.01.1951 року в Україні нараховувалось 12 державних природних заповідників на площі 54384 тис. га: Кримський, Канівський, Гористе, Устинівка, Тростянець, Хомутівський степ, Чорноморський, Азово-Сиваський, Михайлівська цілина, Стрільцівський степ, Веселі Боковеньки, Софіївка.
На початку 50-х Рада Міністрів СРСР прийняла постанову "Про покращення роботи в заповідниках", згідно якої почались перевірки діяльності заповідників і частина з них передана господарським структурам. Зокрема: Гомольшанський ліс (Харкіська область), Білосарайська коса (Донецька область), Шутроминці і Глоди (Тернопільська область), частини Чорноморського і Азово-Сиваського заповідників. Літом 1957 року комісією охорони природи АН СРСР під керівництвом член-кореспондента АН Є.М. Лавренка підготовлений перспективний план географічної мережі заповідників СРСР (Додаток 1.).
В 1958 році Президія АН УРСР прийняла постанову "Про раціональну мережу заповідників в Українські РСР".
В 1960 році Верховною Радою прийнятий закон "Про охорону природи УРСР" (доповнений в 1964 році).
В 1960 році 76 парків були взяті під охорону.
В 1961 році по заповідниках нанесений другий удар. Визрівала ідея скорочення заповідників з метою їх впорядкування. Станом на 1.01.1962 року в Україні нараховувалось 2 державні природні заповідники: Чорноморський і Український степовий загальною площею 14286 га.
В 1964 році заповідна справа в Україні досягла найгірших показників. Площа під заповідними територіями становила 0,02% території України.
В 1967 році в Україні створений позавідомчий природоохоронний орган - Держкомітет по охороні природи при Кабінеті Міністрів УРСР.
В 1968 році за рішенням Кабінету Міністрів УРСР створено 4 нових заповідники: Поліський, Луганський, Карпатський, і відновлений Канівський. Станом на 1.01.1969 року в Україні функціонувало 6 державних природних заповідників на площі 45689 гектарів.
Початок нового десятиліття відмічений прийнятої в Стокгольмі міжнародною природоохоронною програмою "Людина і біосфера", згідно якої передбачалось створення мережі біосферних заповідників з метою започаткування системи глобального фонового моніторингу.
В 1970 році Держкомрада УРСР підготовила проект постанови уряду "Про заходи по розширенню державних заповідників і покращення заповідної справи в УРСР". Передбачалось створити перспективну мережу заповідників на 1970-1980 рр., яка складалась із 25 об'єктів. В 1972 році затверджена "Класифікація заповідних та інших територій УРСР, які охороняються державою", що дало можливість систематизувати заповідні території та об'єкти. Починаючи з 1972 року ведеться розширення мережі ПЗТ. В жовтні 1974 року затверджено 98 республіканських заказників на площі 112,1 тис. га. В цьому ж році затверджуються охоронні зони навколо існуючих державних заповідників.
В другій половині 70-х років в Україні під впливом міжнародних природоохоронних організацій прийнято ряд урядових постанов по заповідній справі:
1976р. - "Про заходи щодо посиленої охорони водоболотних угідь";
1979р. - "Про заходи по збереженню природних умов болотних масивів".
В зв'язку зі створенням "Червоної книги Української РСР" науковими природоохоронними органами, за участю широкої громадськості проведена значна робота по виявленню і заповіданню ділянок з рідкісними і зникаючими видами.
В серпні 1978 року створено ще 16 республіканських заказників на площі 10,3 тис. га. В лютому 1980 року уряд затвердив ще 35 нових заказників республіканського
Loading...

 
 

Цікаве