WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкологія, Природокористування → З історії природозаповідної справи - Реферат

З історії природозаповідної справи - Реферат


Реферат на тему:
З історії природозаповідної справи
ПЛАН
1. Об'єктивні передумови зародження природоохоронного руху.
2. Становлення та основні етапи розвитку природозаповідної справи в Україні.
3. Хронологія формування основних категорій природно-заповідних територій та об'єктів в Україні.
З розвитком культури наприкінці ХІХ століття в Західній Європі зароджуються мотиви охорони ландшафтів, природних пам'яток на науковій основі.
Найбільш активними пропагандистами руху були німецький природоохоронник Гуго Конвенц і швейцарський зоолог Пауль Саразін, які виступали в пресі, публікували книги, мандрували.
1864 рік вважається роком заснування одного із перших заповідних об'єктів - Йосемітського нац. парку (США), який успішно функціонує до сьогоднішнього дня.
У 1910 році Швейцарське товариство охорони природи запропонувало використовувати національні парки в тому числі для вирішення наукових питань.
Наприкінці ХІХ століття хвиля природозаповідання проникає в східну Європу, де ідеї природозаповідання отримують свої нові якості. Так В.В. Докучаєв розвиває ідею про створення наукової станції на базі заповідного об'єкту. Херсонський ботанік І. Г. Пачоський (1910) розробив програму наукової діяльності стаціонарних ботанічних станцій, відмітивши важливість багаторічних спостережень. Доцент Харківського університету В. І. Талієв вперше наголошує на необхідність формування мережі заповідних об'єктів на основі історико-географічного підходу. Йому належать такі слова: "Краса природи має власну вищу цінність; вона повинна бути збережена незалежно від вузькопрактичних завдань; красивий ландшафт, мальовнича дорога, багатий спогадами обрив є таким же національним багатством в області духовної культури, як мінеральні ресурси - в області матеріальної культури."
Яскравим виразником етико-естетичного призначення заповідників був відомий російський ентомолог А. П. Семенов-Тянь-Шанський. Він писав, що "...вільна природа є великий естетичний музей, необхідний для нашої подальшої освіти і розумового розвитку, який дає нам нічим не заміниму естетичну насолоду, возвеличуючи наші душі... Створюючи і поважаючи закони всякого розумного співжиття, ми не можемо не розуміти, що на земній поверхні має вище право вільного існування всяк на ній живучий ".
Перші паростки заповідної справи в Україні припадають також на кінець ХІХ століття. Якщо аналізувати історичні події в границях сучасної Української держави, то першим заповідним об'єктом необхідно вважати заказник, який був організований на західноукраїнських землях меценатом науки, орнітологом, знатоком природи графом В. Дзедушицьким в 1886 році. Буковий ліс на площі 20 га. біля с. Пеняки Бродівського повіту Тернопільського воєводства названий автором як " Пам'ятка Пеняцька ". Знаменитий заповідник " Асканія-Нова " став охоронятися з 1889 року, а в 1887 році там були створені зоологічний і ботанічний парки, в 1898 році відкритий природничий музей.
На початку ХХ століття в українських землях природозаповідною справою займається ціла низка державних установ наукових і громадських організацій і товариств :
- Товариство Подільських природодослідників і любителів природи ;
- Хортицьке товариство збережувачів природи ;
- Кримське товариство природодослідників і любителів природи ;
- Миколаївське товариство любителів природи ;
- Харківське товариство любителів природи ;
- Полтавський природо-заповідний музей ;
- Київський природоохоронний комітет ;
- природничий відділ Українського наукового товариства ;
Признаним лідером заповідної справи в Україні з 1910 по 1918 роки був харківський ботанік В.І. Талієв - голова Харківського товариства любителів природи. Активними природозахисниками виступають: проф. П.А. Тутковський, В. Ніколаєв, А. Яната, К. Залєсський, І. Фалєєв.
На західноукраїнських землях активно співпрацюють в природозаповідній справі Міністерства землеробства та освіти Австро-Угорщини, Польське товариство природодослідників ім. М. Коперника, Галицьке лісове товариство.
Наступним важливим періодом становлення заповідної справи в Україні необхідно вважати 20-ті роки ХХ століття, так як на початку 30-х в радянській Україні почались масові репресії, в тому числі серед провідних природодослідників. На відміну в західноукраїнських землях " заповідний ренесанс " продовжується по суті до початку ІІ світової війни.
В 20-ті роки в радянській Україні створені такі заповідники та їх філіали: Конча-Заспа (1923), Кримський (1923), Канівський (1923), Хомутовський степ (1926), Кам'яні могили (1927), Михайлівська цілина (1928), масиви Чорноморського (1928).
Провідними поборниками заповідної справи в цей період були:
- І. Фалєєв (перший директор заповідника Конча-Заспа),
- В.Пузанов (голова природоохоронної комісії Кримського товариства дослідників і любителів природи),
- М. Говриленко (зав. відділом природи Полтавського краєзнавчого музею).
В 1926 році з'являється перший законодавчий документ по заповідній справі " Положення про пам'ятки культури і природи ", яким встановлюються правила створення, охорони, утримання, дослідження і пропаганди заповідних об'єктів.
В 1928 році створюється Український комітет охорони пам'ятників природи. На початку 30-х років в Україні був опублікований реєстр заповідних об'єктів М. Шаліти, згідно якого нараховувалось 125 пам'яток природи.
В 1929 році УКОПП підготував перший перспективний план створення на Україні державних заповідників, 12 з яких планувалось відкрити в найближчі 5 років. Однак жоден з них так і не був створений.
Після розпаду Австро-Угорщини західноукраїнські землі відійшли до Польщі, Чехословаччини і Румунії. Однак бурхливий розвиток заповідної справи продовжується. Активно працюють на Галичині польські вчені, члени комісії по охороні природи В.Шафер, Б.Павловський, С.Соколовський, М. Роціборський, Е. Волощак; чеські - А.Златник, К.Домін, А. Гілітцер, М. Дейл.
На початку 20-х років В.Шафер добивається від польського Міністерства лісів створення резервату Чорногора, розширеного і реорганізованого в кінці 20-х років в Чорногорський національний парк.
З середини 20-х років заповіданням природних об'єктів на Галичині стали займатися і західноукраїнські вчені.
В 1926 році фізіографічна комісія Наукового товариства ім. Т.Шевченка у Львові пропонує створити резервати на Косовій і Чортовій горі.
На початку 30-х років на Галичині діють два центри по створенню природних заповідних об'єктів. Один -польський, на чолі з В. Шафером, Б. Павловським, С. Вердаком і активістами Польської комісії, розробляє проекти створення природних резерватів на землях Міністерства лісів Польщі. Другий - український, на чолі з біологами і лісоводами В.Левицьким, В. Бригідером, Б. Лучаківським,
Loading...

 
 

Цікаве