WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкологія, Природокористування → Методологічні основи геоекології - Реферат

Методологічні основи геоекології - Реферат


Реферат на тему:
Методологічні основи геоекології
ПЛАН
1. Становлення і розвиток вчення про ландшафти
2. Основи геосистемного і біосферного вчення
3. Концепції: "природа-населення-господарство"; "вплив-зміни-наслідки"; Концепція сталого розвитку; "екологічної ніші".
4. Методи ландшафтно-екологічних досліджень.
Наприкінці ХІХ століття географія вступає в критичний період свого розвитку. Спеціалізація досліджень привела до формування ряду географічних дисциплін (біогеографія, кліматологія та ін.). Традиційна "єдина" географія розпалась. Вона залишилась без власного предмету дослідження, стало неясним чим повинна займатись географія, коли існують кліматологія, гідрологія, геоморфологія, біогеографія та ін.
На рубежі століть відбувається становлення нової географічної школи, засновником якої став професор Петербурзького університету В.В. Докучаєв (1846-1903). Докучаєв - засновник вчення про ґрунти. Однак погляд (підхід) його до ґрунтів - географічний. Ґрунти це результат взаємодії живої і неживої природи, всіх географічних компонентів - материнської породи, тепла, вологи, рельєфу і організмів, вони є як би продуктом ландшафту, його дзеркалом.
Тому то від вчення про ґрунти до географічного синтезу залишилось зробити один крок. І Докучаєв зі своїми учнями цей крок зробив. В 1898 році він писав: про необхідність розробки нової науки про співвідношення і взаємодію між всіма компонентами живої і неживої природи і закони їх спільного розвитку.
Учні і послідовники Докучаєва цю ідею реалізували. В 1898-1900 роках виходить в світ серія статей Докучаєва, в яких викладено вчення про зони природи або природно-історичні зони. Це вчення про зональність і послужило вступом до нової науки про співвідношення і взаємодію між живою і неживою природою. Вперше зональність трактувалась як світовий закон, дія якого поширюється на всі природні процеси. Природно-історична зона - це природний комплекс вищого рангу, в межах якого всі компоненти утворюють взаємообумовлену єдність.
Ви пригадуєте закони О. Гумбольдта в праці "Космос" де розвивається ідея єдності і взаємозв'язку природних явищ на Землі. Однак його зони фітокліматичні. Він не поширював вплив клімату на поверхню Земної кулі, ґрунти.
Головною школою докучаєвських досліджень стали комплексні польові експедиції в Нижнєновгородську (1882-1886), Полтавську (1888-1894) і особливу степову експедиції (1892-1898). В процесі робіт закладені основи стаціонарному методу досліджень. В своїй праці "Наши степи прежде и теперь" (1892) на основі глибокого аналізу степових ландшафтів розроблена програма їх перетворення. Докучаєв - засновник прикладного ландшафтознавства.
Однак найбільша його заслуга перед наукою - це створення наукової школи:
1913р. Л.С. Берг вперше говорить проте, що саме ландшафти являють собою предмет дослідження географії: "Вивчення причин, які ведуть до того, що рельєф, клімат, рослинний і ґрунтовий покрив дають певний ландшафтний організм, дослідженню взаємодій, які оказують різноманітні складаючи природний ландшафт впливи один на одний - ось завдання географії"
В розвиток ландшафтознавства радянського періоду великий вклад внесли С.С. Неустроєв, Р.И. Аболін, Б. Б. Полинов (ландшафтна зйомка території) - динаміка і еволюція ландшафту, основи геохімії ландшафтів; І М. Крашенінниіков - структура ландшафту. В післявоєнний період - М.О. Солнцев. Академік В.М. Сукачев - поняття біогеоценозу, біогеоценологія. Глазовська М.А. - геохімія ландшафту і географія ґрунтів; В.Б. Сочава - динаміка ландшафтів, поняття про геосистеми як сучасний еквівалент ПТК
Сучасний етап в розвитку ландшафтознавства - це сфера прикладних ландшафтних досліджень.
З 60-х років у фізичні географії та екології запроваджуються елементи системного підходу. Об'єкти своїх досліджень як географи так і екологи почали описувати в термінах системного підходу. Термін "геосистема" введений В.Б. Сочавою і 1963 році, який характеризує об'єкт, який має всі основні властивості систем.
Під геосистемою Сочава розумів "особливий клас керованих систем; земний простір усіх розмірностей, де окремі компоненти природи знаходяться в системному зв'язку один з одним як і певно цілісність взаємодіють з космічною сферою та людським суспільством".
З його праць чітко визначаються ключові позиції концепції геосистеми, розвинутої чисельними послідовниками.
До основних положень концепції належать:
- геосистема - матеріальний об'єкт;
- складають її виключно природні компоненти, а антропогенні та людина розглядаються як зовнішнє середовище;
- геосистемами вважається весь ієрархічний ряд природних неперервних єдностей (від фації до епіогеосфери);
- геосистема виділяється як об'єм простору, в межах якого геокомпоненти мають специфічний характер усіх типів зв'язків;
- існує тільки один об'єктивний варіант поділу простору на геосистеми;
- геосистема - категорія динамічна і проявляється за деякий проміжок часу.
Основи екосистемного вчення
Під екологічною системою розуміють - любе угруповання живих організмів і середовище його існування, об'єднані в єдине функціональне ціле, яке виникло на основі взаємозв'язаності і причинно-наслідкових зв'язків, що існують між окремими екологічними компонентами.
Основоположником вчення про екосистеми є англійський еколог А. Тенслі (1935). Згідно Тенслі екосистема представляє собою основні природні одиниці на поверхні Землі, в які входять не лише комплекс організмів, а й комплекс фізичних факторів, що утворює середовище біома або біотоп.
Екосистема - одиниця функціональна, тобто увага приділяється аналізу процесів життєдіяльності (біотичному кругообігу).
В залежності від функціонального призначення і ролі організмів їх поділяють на продуценти, консументи, редуценти. Пізнання явищ життя дозволяє сформулювати декілька важливих принципів, пов'язаних з функціонуванням живої матерії.
Принцип дискретності стверджує, що жива матерія завжди розчленована на дискретні одиниці (особини рослин і тварин).
Принцип найпростішої конструкції свідчить, що з усіх можливих конструкцій біосистем в природі реалізується гайпростіший за організацією варіант (мінімум витрат речовини і енергії на формування даної біосистеми).
Принцип адекватної конструкції показує, що біосистеми відповідають за своєю конструкцією та функціями тому абіотичному середовищу, в якому вони існують.
Принцип структурно-функціональної єдності свідчить про наявність відповідності структури функціям і навпаки.
Принцип біологічної ієрархії полягає в наявності в природі біологічних систем різних рангів. Стосовно екосистем розрізняють мікро екосистеми (ствол гниючого дерева), мезоекосистеми (ліс, водойма і т.п.), макроекосистема (материк, океан).
Принцип найменшої взаємодії з середовищем (захищеність живої матерії від коливань абіотичних факторів).
Принцип якісної неоднорідності - будь-яка біологічна система складається зкомпонентів, якісно не схожих між собою.
Принцип зворотних зв'язків - біологічна система само підтримується і саморегулюється за рахунок різноманітних зворотних зв'язків.
Принцип еволюції полягає в незворотних змінах живих організмів.
Принцип адаптації проявляється в наявності таких особливих організмів, що забезпечує існування певного виду в певних умовах середовища.
З кінця 70-х років усе більшого поширення набуває трактування геосистем не як матеріального об'єкта, а як його моделі - абстрагованої розумової конструкції (таке розуміння геосистем поділяють німецькі геоекологи).
Згодом під терміном геосистема почали розуміти будь яку територіальну систему як природну, так і соціального походження (О.Д. Армад, В.С. Преображенський, О.Ю. Ретеюм та інші.)
Ландшафтна екологія як природнича наука розглядає лише природні геосистеми. Під ними розуміють - полікомпонентні природні системи, які виділяються з реального тривимірного простору як його певний об'єм, у межах якого на протязі певного інтервалу часу природні компоненти і процеси завдяки існуючим між ними відношеннями певного типу упорядковуються у відповідні цим відносинам структури з характерними інваріантними ознаками та динамічними змінами (Гродзинський М.Д.).
Для характеристики екосистем використовують досить великий набір ознак:
a. Видовий склад живих
Loading...

 
 

Цікаве