WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкологія, Природокористування → Специфіка взаємодії суспільства та природи - Реферат

Специфіка взаємодії суспільства та природи - Реферат


Реферат на тему:
Специфіка взаємодії суспільства та природи
Характер взаємовідносин природи і людини (як суспільної істоти) визначає спосіб існування самої людини. Однак не всі форми людської діяльності є однаково визначальними для конкретного типу взаємодії суспільства з природою на різних історичних етапах розвитку людства. На нашу думку, головним є пануючий тип організації виробництва і трудові відносини між людьми. Праця є однією з визначальних категорій в розумінні сутності людини, а отже, й для її взаємовідносин з оточуючим середовищем.
Під поняттям "праця", як правило, розуміється доцільна діяльність людини, в процесі якої вона, за допомогою засобів праці, взаємодіє з оточуючим природним середовищем з метою перетворення його предметів у відповідності з своїми власними цілями та задоволення потреб в обміні речовиною та енергією між своїм організмом та природою. Головною і кінцевою метою будь-якого акту праці є забезпечення життєдіяльності людського організму - основи життя самої людини. Праця виникла як матеріальний процес взаємодії між людиною та природою за допомогою знаряддя праці. К.Маркс, розглядаючи проблему праці, наголошував на тому, що вона завжди має опосередкований характер і цю опосередкованість вносить наявність у трудовому процесі знаряддя праці. У людини безпосередній обмін речовиною з природою в значній мірі опосередковується виробництвом предметів, що необхідні їй для життя та діяльності. Безпосередніми у людських індивідів (та й то відносно) залишаються лише процеси дихання, виділення та розмноження. Завдяки виготовленню та застосуванню знарядь праці людина пішла в своїй еволюції не стільки шляхом пристосування до існуючих умов, скільки шляхом їх зміни згідно із своїми потребами, біологічна еволюція для людини замінюється соціальною.
Праця зіграла вирішальну роль у процесі формування людини як соціальної істоти. Про перетворення біологічного виду homo sapiens в людину свідчить наявність засобів праці - матеріально зафіксованого факту появи моменту доцільності в людській діяльності. На думку Ф.Енгельса, саме завдяки праці відбувся розвиток у людини функцій рук та органів мовлення, відбулось перетворення мозку вищих приматів у мозок людини і поява свідомості та мови. Однак не варто сприймати цю тезу буквально. Становлення праці та становлення головних ознак людини є єдиним та нерозривним процесом, де всі елементи взаємообумовлені, дискусії про те, що виникло раніше, свідомість чи мова, праця чи спілкування не мають сенсу. В філософії марксизму праці відводиться центральне місце в процесах формування людини та суспільства, вважається, що саме під її впливом у людини розширювалось коло уявлень, вся історія людства є не що інше, як творення людини працею.
Праця з моменту її появи стає основним способом взаємодії суспільства з оточуючим природним середовищем. Специфікою трудової діяльності людини є те, що трудові дії та викликані ними процеси з самого початку виникали в кожному конкретному випадку цілком свідомо, як засіб досягнення поставленої людиною мети, без цього їх не можна розглядати як трудові дії людини. Кожен трудовий акт є свідомим, він направлений на виконання поставлені мети, яка є формою свідомості людини, що відображає об'єктивний світ у вигляді майбутнього буття. Але в меті майбутнє існує не реально; воно лише ідеальний образ, запропоноване людською свідомістю буття, а не дійсно існуюче. Для того, щоб це можливе буття, що представлене в меті діяльності, стало дійсністю, людина повинна підкорити меті свої фізичні та духовні зусилля і прийняти безпосередню участь в її здійсненні.
Для того, щоб відбувся будь-який акт праці, необхідна наявність як мінімум таких умов - доцільна діяльність (тобто сама людина з усіма її головними ознаками), предмети праці (ті частини природи, на яких направляється активність працюючого) і засоби праці - сукупність засобів, за допомогою яких люди впливають на предмети праці, видозмінюючи їх відповідно до своїх потреб. Від самих початків появи головним засобом праці були знаряддя праці. Як відзначає М.Ф.Тарасенко, знаряддя праці - є продукт соціоприродний, в ньому акумулюються власні сили природи та культурно-творчий момент діяльності; без знаряддя праці неможливо створити необхідну річ. Воно є предмет природи, якому надана суспільна форма, людина створює знаряддя не просто діяльністю, а за допомогою діяльності на основі природних сил та закономірностей. Воно здатне предметним чином впливати на речовину природи, а остання - відчувати та фіксувати в собі людську діяльність. Тому жива праця людини має проективно-доцільний характер, знаряддя є активним, матеріал - страждальним, але не пасивним; продукт праці - це їх спільна предметно-практична єдність. Розвиток засобів виробництва лежить в основі суспільного та культурного розвитку, забезпечуючи появу нових способів освоєння та проникнення вглиб природного простору.
З розвитком праці людина все більше віддаляється від тваринного світу, поступово уповільнюється, а пізніше і зовсім припиняється розвиток її біологічної будови і все швидше набирає сили значення її соціальних змін. Чим більше люди віддаляються від природи, тим більше їх вплив на оточуюче середовище, тим більше їх вплив на природу набирає характеру цілеспрямованих, планомірних дій з досягнення певних, наперед визначених цілей. У ході розвитку праці, її різноманітності, розширення впливу на природу розвивалась і одна з найголовніших її умов - свідомість. Разом з розширенням кола природних предметів, що включаються в людську діяльність, накопичувалась та розвивалась інформація про саму природу, а разом з наростаючим ступенем пізнаності законів природи росли і засоби зворотного впливу на оточуюче природне середовище.
Свідомий характер людського впливу на природу, на думку Ф.Енгельса, приводить до того, що тварина тільки користується зовнішньою природою і здійснює в ній зміни просто в силу своєї присутності, людина ж змінами, які вона вносить, змушує природу слугувати своїм цілям, панує над нею. Але цей вплив має обмежений характер - людина впливає на окремі предмети природи, а не на всю в цілому, вона освоює природу "по частинах", в силу обмеженості своїх знань та сили засобів праці. Обмежений характер людської діяльності, історично обмежений вплив людини на природу, і, як наслідок, обмежені уявлення про її фундаментальні закономірності, призводять до того, що людина в досягненні своїх часткових цілей по забезпеченню функціонування свого біологічного організму, втручаючись у природу, нищить її як головну умову свого біологічного існування. Обмежені уявлення про природні процеси призводять до того, що більш віддалені наслідки тих дій, які направлені на досягнення поставленого результату, виявляються зовсім іншими, часто й зовсім протилежними тому, що було необхідним, призводячи до екологічних криз та катастроф. Історично першими засобами праці були такі примітивні знаряддя, як спис, лук з стрілами, палиця-копачка, кам'яні сокири та скребки. Як вважаєМ.Ф.Тарасенко, ці перші матеріальні знаряддя є не що інше, як матеріально оформлена та доцільно організована працею природа. Суттєвою особливістю знаряддя є те, що в ньому явища природи та їх сутність злиті в єдине з тією формою діяльності, в середині якої вони функціонують як неорганічна природа праці і орган самої присвоюючої діяльності. Сенс перших знарядь праці полягав у тому, що вони були продовженням м'язової сили людини, а виробнича сила знаряддя повинна перевищувати живу людську працю, затрачену на ЇЇ виробництво. Пануючим засобом праці знаряддя були як у первісному суспільстві, так і в епоху аграрних цивілізацій, що базувались вже на відтворюючих типах господарювання. Не дивлячись на значний прогрес знарядь праці, вони продовжували виконувати своє головне завдання - допомагати м'язам людини перетворювати предмети природи згідно з метою, сформованою свідомістю, розпредметити предмети природи і
Loading...

 
 

Цікаве