WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкологія, Природокористування → Природа та соціальне буття людини - Реферат

Природа та соціальне буття людини - Реферат

спосіб буття полягає в тому, що присвоєння природного матеріалу відбувається не безпосередньо шляхом асиміляції його біологічним тілом, але через творення особливого, предметного світу в праці, а розвиток людини відбувається як вдосконалення нею своїх предметних сил. Цим способом буття людина і відрізняється від тварини, але тим не менш ні предметний світ, створений працею людини, ні сама праця, взяті самі по собі, абстрактно, не відділяють людину від царства природи.
Головною передумовою перетворення життєдіяльності біологічного виду homo sapiens в людську діяльність є наявність не стільки особливої тілесної організації (хоча вона і відіграє надзвичайно велику роль), скільки поява специфічного способу відображення - свідомості. Свідомість визначають як вищу, властиву лише людині і пов'язану з мовою функцію мозку, яка полягає в узагальненому, оціночному і цілеспрямованому відображенні дійсності, у її конструктивно-творчому перетворенні, у випереджальному мисленному моделюванні дій, у передбаченні їх результатів, у розумному регулюванні і самоконтролі поведінки людини.
Свідомість має цілий ряд особливостей, які є надзвичайно важливими для розуміння проблеми специфіки взаємодії людини та природи в процесі діяльності. Можна виділити такі (класифікація за В.Ю.Білковим):
1. Свідомість має властивість активності, це зумовлено сутністю людського буття, в основі якого лежить не пристосування до оточуючого природного середовища, а активне його перетворення практичною діяльністю для задоволення потреб. Свідомість має цю властивість тому, що на основі змісту свідомості (знань, цінностей, ідеалів і т.д.) людина не лише відображає зовнішній світ, а й творить його.
2. Свідомості людини властива об'єктивність. З одного боку, в ній відображаються властивості предметів об'єктивного світу, їх суттєві властивості, реальність в цілому, з іншого боку свідомість через матеріальну діяльність та мову може об'єкти-візуватися у зовнішньому світі, тобто переходити з світу суб'єкта, з ідеального плану у зовнішній об'єктивний світ, у матеріальну дійсність.
3. Свідомість має властивість ставити мету. Оскільки людина взаємодіє з зовнішнім світом, прагнучи досягти певних цілей, використовувати зовнішній світ для задоволення своїх потреб і інтересів, за допомогою свідомості (відображення реальності у чуттєвих і мислених образах) відбувається фіксація, відображення цілей людської діяльності. За допомогою свідомості існування людини, її дії набувають цілеспрямованого характеру.
4. Свідомість людини має властивість предметності, тобто в людській свідомості відображається не світ взагалі у всій його багатовимірності, нескінченному різноманітті, а лише певні властивості, окремі сторони - ті, що включені у практичну діяльність людини, є предметом її діяльності.
5. Свідомості притаманна властивість універсальності, у ній можуть відображатися всі властивості матеріального світу та будь-які його предмети.
6. Свідомість має суспільний характер, вона - передусім - суспільний продукт. Це вища форма відображення дійсності, яка виникає в процесі соціалізації людини, тобто розвитку форм взаємодії між людьми. Суспільна природа свідомості полягає в тому, що спілкування між людьми є передумовою і постійною умовою виникнення і розвитку свідомості. Отже, свідомість виникає не як індивідуальна форма відображення, а як форма колективного відображення для забезпечення буття людини.
Свідомість є одночасно і умовою, і результатом людської діяльності. Тому не правомірним є питання, що виникає раніше - свідомість, мова чи людська діяльність. Вони виникають одночасно і взаємозумовлюють одна одну. Мова є фіксацією в об'єктивному світі моменту наявності свідомості, а знаряддя праці - перетворення життєдіяльності біологічного виду homo sapiens в людську діяльність.
Для людської діяльності характерними є всі основні особливості свідомості, хоча на перше місце тут варто поставити її доцільний характер. Людина, на відміну від тварини діє свідомо, перед тим як виконати певну дію вона спочатку ставить мету, тобто робить діяльність предметом своєї волі. В той же час тварина діє згідно з інстинктом, чи то вродженим, чи то набутим, але в обох випадках джерело волі стоїть поза нею. Тваринна дія безпосередньо зв'язана з предметом. Причому тварина споживає предмет таким, яким він заданий природою, в натуральному вигляді, у той час як людина в процесі діяльності змінює його згідно із своїми потребами.
Іноді можна зустріти твердження про наявність "доцільності" в діях природи. Справді, на перший погляд, в ній все є раціонально узгодженим та відрегульованим. Це часто слугує доказом для доведення існування Бога. Для нас це питання не є предметом дослідження, але варто зазначити, що і в цьому випадку (за винятком пантеїстичних уявлень) говориться не про "доцільність" діяльності природи, оскільки джерело, яке задає "мету" (Бог), знаходиться поза нею.
Людина перед кожним актом діяльності спочатку ставить мету. Мета - це форма свідомості людини, що відображає об'єктивний світ у вигляді майбутнього буття. Але в меті майбутнє існує не реально; воно тільки ідеальний проект, припущене людською свідомістю буття, а не дійсно існуюче. Якщо ж мета дії відсутня, то цей акт не є актом людської діяльності. Як зазначає Г.С.Батищев, людська предметна діяльність і є не що інше, як безперервний процес ціле-продукування і цілевиконання.
Перетворення біологічного виду homo sapiens в людину відбувається в момент перетворення його, тваринної до цього, діяльності в працю, як доцільну діяльність по обміну речовиною та енергією між людиною та природою, тобто у власне людську діяльність. З точки зору якісної зміни праця і людина, людське суспільство виникають одночасно. Моментом, який фіксує появу цієї нової якості, є момент появи цілепокладання.
Тварина в своїх діях також реалізує певну "мету", але ця "мета" нею не формується, а знаходиться поза нею, задається або інстинктом, природою у випадку з дикими тваринами, або людиною у випадку з домашніми. Ця відмінна риса людської діяльності від тваринної була зафіксована на рівні суспільної свідомості ще на ранніх етапах становлення людського суспільства. В стародавньому світі раби, що булипозбавлені можливості цілепокладання, не сприймались іншою частиною суспільства як люди. їх називали "тваринами, що говорять", "живими знаряддями праці", але не "людьми".
На початкових етапах свого існування людське суспільство було єдиним і не розчленованим. Це обумовлювалось тим, що в цей час людська діяльність, при включенні в неї цілепокладання, носила у більшості випадків нерозділений характер. Закріплення за окремими членами людських співтовариств права на цілепокладання (ватажки загонів первісних мисливців, рибалок, воїнів) носило тимчасовий, спорадичний характер. Основні, важливі для співтовариства питання вирішувались колективно. Нерозчленованість діяльності, людського суспільства обумовлювали і нерозчленоване сприйняття оточуючого природного світу. Він сприймався єдиним і рівнопокладеним людині.
Розвиток продуктивних сил, збільшення видів та ускладнення людської діяльності вимагали концентрації знань про її організацію і з необхідністю вимагали ускладнення соціальної структури суспільства, а надлишки виробництва, що почали з'являтись, зробили це можливим. У суспільстві почали виділятись групи, за якими поступово закріплялось завдання збереження та накопичення інформації про оточуючу природу та про способи її освоєння, функції організації та управління, а врешті-решт, цілепокладання діяльності людського співтовариства. Цей процес добре описано в роботі М.С.Грушевського "Початки громадянства. Генетична соціологія", де показано, що саме володіння знаннями, створення монополії на нього шляхом
Loading...

 
 

Цікаве