WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкологія, Природокористування → Екологічна свідомість та екологічна культура - Реферат

Екологічна свідомість та екологічна культура - Реферат

правило, теоретичний рівень їй не буває притаманним.
В індивідуальній екологічній свідомості відбувається переломлення пануючих в суспільстві уявлень про особливості взаємодії з оточуючим природним середовищем через особистий життєвий досвід та знання окремої людини.
Виділення серед форм суспільної свідомості такої особливої, як екологічна, зумовлюється також і тими функціями які вона відіграє в життєдіяльності суспільства:
1) регулятивна - забезпечення наявності певних мисленнях механізмів раціонального управління взаємовідносинами суспільства та природи;
2) пізнавальна - вияснення дійсного характеру соціоприродних відносин, причин глобальної екологічної кризи та пошук шляхів для її вирішення в інтересах як самої людини, так і природи;
3) нормативна - розробка, на основі пізнаності закономірностей розвитку системи "суспільство-природа", норм раціональної природоперетворюючої діяльності;
4) прогностична - передбачення можливих негативних впливів наслідків господарської діяльності та пошук засобів їх мінімізації або й цілковитого уникнення;
5) виховна - створення ґрунту для формування екологічної культури, екологічної відповідальності та екологічної поведінки як окремих індивідів, так і суспільства в цілому;
6) світоглядна - узгодження цілей економічного та соціального розвитку суспільства з "вимогами" природи, засвоєння суспільством та індивідом екосумісного змісту сенсу життя.
Екологічна свідомість виконує також і важливу соціально-політичну функцію. Як наголошує відомий югославський соціолог Д.Маркович, вона є важливим елементом організації самоврядування суспільства, активізації позиції громадян у вирішенні питань оптимального природокористування та збереження придатного для життя і здоров'я середовища.
Основною функцією екологічної свідомості є забезпечення оптимізації взаємовідносин у системі "суспільство-природа", запобігання глобальній екологічній катастрофі, розв'язання глобальної екологічної кризи.
Таким чином, екологічна свідомість - це форма суспільної свідомості, яка знаходиться в стадії формування і включає сукупність ідей, теорій, поглядів, мотивацій, що відбивають екологічну сторону суспільного буття, як-от: реальну практику відносин між людиною і середовищем її життя, між суспільством і природою, включаючи комплекс регулятивних принципів і норм поведінки, що спрямовані на досягнення оптимального стану системи "суспільство-природа".
Однак сама по собі наявність екологічної свідомості не є достатньою умовою для того, що матеріальні, створені науково-технічною революцією та третьою технологічною революцією передумови змогли перетворити свої потенційні можливості в області ліквідації глобальної екологічної кризи, перетворити в доконаний факт. Наявність певних знань, уявлень, ще не гарантує відповідну поведінку. Директор заводу чи власник підприємства, будучи прекрасно поінформованим про шкоду, яка завдається його виробництвом оточуючому природному середовищу, може продовжувати санкціонувати подальше скидання шкідливих відходів, керуючись економічною доцільністю. Робітник, щоб не втратити робоче місце, закриватиме очі на подібні факти і збільшувати кількість виробленої продукції, а разом з тим і відходів. Пересічний громадянин, протестуючи проти чужих дій, буде порушувати природний баланс, перебуваючи на відпочинку чи обробляючи свою заміську ділянку землі. Екологічна поведінка неможлива без екологічної культури та екологічної відповідальності.
Конструктивне вирішення проблеми ліквідації глобальної екологічної кризи неможливе поза рамками екологічної культури, яка виступає необхідною передумовою оптимізації взаємовідносин суспільства та природи.
За підрахунками американських вчених, у п'ятдесятих роках існувало 170 визначень поняття "культура", до початку дев'яностих - близько 250, а зараз їх більше ніж п'ятсот. Сам термін походить від латинського agriculture, що означає обробку, плекання (сільськогосподарське виробництво). Давньоримським оратором Цицероном він був використаний для позначення того, що є відмінним від природного, піддане певній обробці, а щодо людини - освіті та вихованню.
Як зазначає В.Ю.Вілков наукове поняття "культура" поширилося у XVIII ст. як протилежне поняттю "натура", тобто природа. Розвиток цієї тенденції привів до того, що культуру почали розглядати як міру соціальності суспільного життя й буття людини , показник рівня розвитку суспільства і людини, ступінь перетвореності первісного, природнотваринного стану. Видатний німецький філософ І.Кант, говорячи про її сутність, відзначав, що культура виражає здатність людини ставити мету.
Цікавим є підхід визначного психолога З.Фрейда, який вважав, що культура - це зовнішнє насильство над внутрішньою природою людини. При цьому головний акцепт робився ним на регулятивну функцію культури. К.Маркс, проводячи фактично знак рівності між культурою та цивілізацією, зазначав, що культура - якщо вона розвивається стихійно, а не направляється свідомо, залишає після себе пустелю.
Розмежовуючи ці два поняття, О.Шпенглер писав, що кожна культура знаходиться в глибоко символічному зв'язку з матерією та простором, в якому і черезякий вона прагне реалізуватися. Коли мета досягнута і ідея, тобто весь достаток внутрішніх можливостей, завершена та реалізована у зовнішньому, тоді культура раптом застигає, відмирає, кров її згортається, сили її надломлюються, вона перетворюється в цивілізацію, наголошуючи на творчих та консервативних складових культури.
Говорячи про важливість проблеми адаптації людства до сучасних умов видатний мислитель сучасності, член Римського клубу А.Печчеї підкреслював, що суть проблеми, що постала перед людством на нинішній стадії його еволюції, полягає саме в тому, що люди не встигають адаптувати свою культуру у відповідності з тими змінами, що самі вносять у цей світ, і джерела кризи лежать в середині, а не поза людською сутністю, гир розглядається і як індивідуальність, і як колектив. Вирішення цих проблем повинно виходити, перш за все, із змін самої людини, її внутрішньої сутності.
Як зазначав М.Ф.Тарасенко, культура в загальному вигляді, тобто об'єктивно, є не що інше, як спосіб буття суспільної форми діяльності, механізм її здійснення як суспільного відношення в матеріальному світі, в соціальній дійсності і в соціальних зв'язках між людьми, в технології, в науці, в пізнанні, у відносинах моралі, в свідомості і в т.п. У суб'єктивному плані культура є суспільно вироблена загальна форма зв'язку, що характеризує єдність людини з зовнішньою природою, іншими людьми, матеріальними, духовними та особистістно-індивідуальними формами її діяльності. Культура - це переплавлена працею натура.
Російський філософ Е.С.Маркарян вважає, що евристична цінність поняття "культура" полягає в тому, що вона дозволяє провести чітку грань між людською діяльністю та біологічною життєдіяльністю тварин. У понятті "культура" абстрагується саме той механізм діяльності, що не задається біологічною організацією і відрізняє прояви специфічно людської активності. Культура, з одного боку, являє собою результат розвитку взаємовідносин між людиною та природою, а з іншого - від рівня її розвитку залежить така важлива для людини обставина, як способи та форми взаємовідносин і взаємодії людства з оточуючим природним середовищем.
Культура включає в себе як ціннісний, так і технологічній аспекти. Вона показує не лише яким чином можна досягти поставленої мети, але й ті межі, які не можна переходити в процесі її досягнення. Культура по своїй суті має екологічний характер, оскільки головним її завданням є передати від покоління до покоління, від однієї людини до іншої ті цінності, пріоритети та способи їх досягнення, які дають можливість вижити як окремим індивідам, так і суспільству в цілому, узгодивши їх інтереси.
Розглядаючи структуру культури, Е.С.Маркарян виділяє в ній три основні підсистеми:
1)
Loading...

 
 

Цікаве