WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкологія, Природокористування → Дунайський біосферний заповідник - Реферат

Дунайський біосферний заповідник - Реферат


Реферат на тему:
Дунайський біосферний заповідник
Зміст
1 Загальні дані
2 Територія та історія створення
3 Клімат
4 Рельєф, географія, гідрологія
5 Грунтоутворюючі породи та грунти
6 Характеристика природних комплексів
6.1 Вторинна (морська) дельта Кілійського рукава Дунаю нижче м. Вілкове
6.2 Жебріянська гряда
6.3 Стенцівсько-Жебріянські плавні
6.4 Острів Єрмаков
6.5 Територія прилеглого недіючого рибного господарства
7 Флора
8 Фауна
9 Освітницька та екскурсійна робота
10 Контакти
?
Загальні дані
Супутниковий знімок території Дунайського біосферного заповідника
Дунайський біосферний заповідник - самостійна природоохоронна та науково-дослідна установа. Розташований на крайньому південному заході України, на території Кілійського району Одеської області.
Дирекція та основна база знаходяться в м. Вілкове.
Адміністративна структура та відомча приналежність: Заповідник має службу охорони природи, науковий та еколого-просвітний підрозділи, господарчу частину та, частково, службу самофінансування, які управляються адміністрацією. Заповідник підпорядкований Національній академії наук України.
Територія та історія створення
Загальна площа дельти Дунаю складає біля 5640 км2, в тому числі 1200 км2 припадає на українську частину. Дунайский біосферний заповідник, площею 46402,9 га, займає її приморську зону.
Дунайський біосферний заповідник почав своє існування як філія Чорноморського заповідника в 1976 році.
В 1981 році на базі Дунайської філії Чорноморського заповідника було створено заповідник "Дунайські плавні".
Дунайський біосферний заповідник створений Наказом Президента України в 1998 році на базі природного заповідника "Дунайські плавні". До передбачених відповідним законом зон біосферного заповідника ввійшли:
" Вторинна (морська) дельта Кілійського рукава Дунаю (нижче м. Вілкове) - заповідна, буферна зони та зона антропогенних ландшафтів;
" Жебріянська гряда - зона антропогенних ландшафтів;
" Стенцівсько-Жебріянські плавні - зона регульованного заповідного режиму;
" Русловий острів Єрмакoв - буферна зона та зона антропогенних ландшафтів;
" Територія прилеглого недіючого рибного господарства - зона антропогенних ландшафтів.
Дунайський біосферний заповідник має перспективу розширення на всі найбільш цінні водно-болотні угіддя Українського Придунав'я (верхів'я лимана Сасик, озеро Кугурлуй тощо), що передбачене відповідною Програмою розвитку заповідної справи в Україні на 2001-15 роки. Для цього названі території зарезервовані спеціальним Наказом Президента України.
Зональний поділ заповідника
Клімат
Клімат заповідника помірно континентальний з відносно короткою і теплою зимою та тривалим жарким літом. Зима найчастіше триває з середини грудня по першу декаду березня. Літо починається у першій декаді травня та триває до третьої декади вересня. Середньомісячна температура найжаркішого місяця (липня) становить 23°С з абсолютним максимумом в 39°С. Середньомісячна температура січня коливається від -1°С до -5°С. Річна амплітуда середньодобових температур сягає 41,5°С, а абсолютна - 70°С. Тривалість сонячної радіації перевищує 2300 год./рік. Безморозний період триває до 200 діб, вегетаційний - до 235-245 днів.
Річна сума опадів коливається в діапазоні від 300 до 700 мм, і в середньому становить близько 400 мм. Випаровуванність звичайно в два рази перевищує кількість опадів і становить біля 800 мм/рік. Середньорічна температура води в дунайських руслах складає 12,7°С. Річкові води найбільш прогріті в липні-серпні, коли їх температура в середньому становить 24,1°С з максимумом в 27,6°С.
Рельєф, географія, гідрологія
Рельєф заповідника рівнинний, поверхня майже горизонтальна з невеликим підвищенням в північній частині. Найбільш високими природними елементами території є пісчані дюни Жебріянської гряди, приморські та прируслові гряди. За останні десятиріччя в результаті складування грунту від інтенсивних днопоглиблювальних робіт в півничній частині дельти в районі порту Усть-Дунайськ виникли штучно підвищені рельєфні елементи.
В гідрологічному плані дунайська дельта має добре розвинену систему рукавів першого та другого порядків. При цьому міжруслові дельтові острови мають блюдцеподібну форму за рахунок підвищених прируслових (сформованих в результаті відкладів мулу в повеневий період на берегах водотоків) та приморських (виникли внаслідок хвильової активності моря із морського піску та твердого стоку ріки) природних позитивних елементів дельтового рельєфу.
Гідрологічній режим заповідних територій майже повністю зумовлений гідрологією Дунаю. Протягом року ріка приносить в гирлову область в середньому близько 203 км3 води. Значно більше половини цього об'єму припадає на Кілійський рукав, який живить заповідні угіддя. Рівень води в дельті значно змінюється по сезонам. Найбагатоводніші місяці - квітень, травень і, частково, червень. Найменший стік припадає на вересень - жовтень. Підвищення фонового рівню Чорного моря, яке спостерігається в останні десятиріччя, поширилося і на дельту Дунаю. Так, за період з 1963 по 1992 роки він біля міста Вілкове (18 км від моря) зріс на 17 см.
На рівень води в дельті Дунаю значно впливають згінно-нагінні вітрові явища. В виключних випадках під їх впливом вода в дельті може підніматись на метр і навіть більше. При цьому підсолена морська вода в придонному шарі нерідко досягає м. Вілкове.
Типовий ландшафт заповідника, сформований очеретом та вербами
Грунтоутворюючі породи та грунти
Первинна дельта Дунаю сформувалася в післяльодниковий період із твердого стоку ріки на місці Давньодунайського лиману. Вторинна (морська) дельта Кілійського рукава, що знаходиться нижче м. Вілкове, в геологічному плані досить молода. Її вік становить тільки біля 400 років. Створена вона на морських мілинах головним чином відкладами твердого стоку ріки з домішками піску морського походження. Залишком давнього пасма морських дюн є сучасна піщана Жебріянська гряда.
Грунти дельти сформувалися на базі річкового алювію та морського пісчаного субстрату в результаті дерново-лучного процесу в умовах сильного та тривалого зволоження. Для дельтових угідь найбільш характерні лучні, лучно-болотні, болотні грунти та солончаки. За механичнім складом вони, переважно, важкосуглинисті та глинисті. На болотні грунти в дельті, природно, приходяться найбільші площі. Формуються вони практично на всіх занижених ділянках. Лучно-болотні грунти займають присхилові ділянки прируслових гряд і формуються в умовах тривалого затоплення. Значні площі в дельті займають
Loading...

 
 

Цікаве