WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкологія, Природокористування → В.І. Вернадський: учення про ноосферу і й сучасне глобальне мислення - Реферат

В.І. Вернадський: учення про ноосферу і й сучасне глобальне мислення - Реферат

корисних копалин, могутніх шарів і рудних тіл. Виходить, є якісь сили, шо визначають нагромадження хімічних елементів і протидіють їх розсіюванню. Однією з головних сил такого роду, на думку Вернадського, - є живі істоти.
За життя Вернадського вакуумом вважали відсутність у певному обсязі яких-небудь частинок (атомів, молекул, іонів газу). Але вчений не був із цим згоден. Він був переконаний, що вакуум - це не порожнеча з температурою абсолютного нуля, а активна область максимальної енергії доступного нам Космосу. Ці міркування підтверджує гіпотеза про мимовільне народження атомів у космічному вакуумі. З її допомогою можна пояснити деякі природні явища, однак це вимагає відмови від закону збереження енергії (точніше, незначних за величиною відхилень від закону). І все-таки ніхто не заважає припустити, що ця енергія, сконцентрована у вакуумі, має принципово іншу природу.
З початку XX століття почали домінувати поняття про єдиний і нероздільний простір-час. Але якщо припустити, що простір і час - частини єдиного цілого, то не можна робити наукові висновки про час, не звертаючи уваги на простір. Усі особливості простору позначаються так чи інакше на часі. Зрештою, виникає питання: чи охоплює простір-час усю наукову реальність? Чи є явища поза простором-часом? На думку Вернадського, такими об'єктами можуть бути кванти - дрібні неподільні порції енергії. Природознавець помічає і реальні об'єкти, залежні від часу, що обов'язково перетворюються, як повільно не протікали б аналогічні модифікації. Ці метаморфози найчастіше не можна звести до механічного переміщення. Скоріше, це "внутрішні" перетворення, що залишаються поза увагою фізиків, які розвивають свої уявлення про простір-час на основі теорії відносності. Вернадський виділив принцип єдності простору-часу. У геологічних об'єктів є різноманітні властивості, структурні особливості. Один із проявів такої різнорідності - реальні кристалічні простори. У їхніх межах матерія організована по-різному (атоми, молекули), по-різному виражається симетрія. Справжній простір планети дуже неоднорідний, мозаїчний. Таке традиційне формулювання припускає поділ простору й часу. Але якщо науково аргументовано їхню єдність, то слід говорити про мозаїчність простору-часу. Коли ми вивчаємо структуру різних видів реального простору, як стверджує Вернадський, необхідно мати на увазі ймовірність структурних особливостей часу для кожного такого виду.
Час - всеосяжна категорія. Не існує жодного реального об'єкта поза часом, як, зрештою, немає часу поза реальними об'єктами. Вивчаючи кристали й мінерали, Вернадський проводив, насамперед, науковий аналіз, аналізував і систематизував окремі об'єкти своєрідної структури і хімічного складу.
Проблема часу вимагала, головним чином, синтезу знань. І не намагаючись перервати аналітичні дослідження, Вернадський переключався на узагальнення. Учений не пішов шляхом більшості геологів. Він, поєднуючи науковий аналіз і синтез, розглядав долю кристалів і мінералів нероздільно від життя земної кори, атмосфери, природних вод. Вчений уявляв собі мінерали рухливими, динамічними структурами, які підвладні, як і все в природі, часові (тоді як мінерали і кристали відповідно до старих традицій уявлялися вченим нерухомими геометричними фігурами, що не мають історії, тобто знаходяться "поза часом"). Тому він не міг не відзначити роль життя на Землі. Таким чином, Вернадський ставив в один ряд живу і неживу природу як учасників єдиного геологічного процесу, тобто він виявляв глибинні взаємозв'язки органічного й неорганічного світів.
Вернадський уявляв біосферу особливим геологічним тілом, будова й функції якого обумовлюються особливостями Землі (планети Сонячної системи) і космосу. А живі організми, популяції, види і вся жива речовина - це форми, рівні організації біосфери. Розвиваючи вчення про біосферу, Вернадський сформулював біогеохімічні принципи. Він був упевнений, що біогенна міграція хімічних елементів у біосфері хоче себе максимально виявити. Залучаючи неорганічну речовину у "вихор життя", у біологічний круговорот, життя може згодом проникати в колись недоступні йому області планети і посилювати свою геологічну активність. Цей біогеохімічний принцип Вернадського доводить високу пристосовність живої речовини, а також пластичність, мінливість у часі.
Є ще один результат. Вернадському вдалося пов'язати вчення про біосферу з будь-якими проявами діяльності людини. Усі ми, люди, ? нерозривною частиною живої речовини, прилучені до її безсмертя, необхідною частиною планети й космосу, продовжувачі діяльності життя, діти Сонця. Але в ідеях про космічне "управління" земними процесами або про розумні сили у Всесвіті (тим більше про Світовий Розум) нічого оригінального для Вернадського не було. Він писав, що вся ноосфера знаходиться поза космічними просторами. Якщо розшифрувати вченого, то вийде, що людство не є придатком Всесвітнього Розуму; тільки його частиною. Для Вернадського було дуже істотним відзначити роль думки, знань у розвитку планети. Думка націлює діяльність людини. Вернадський розглядав людську діяльність як геологічний фактор, який багато в чому визначає подальший розвиток Землі. Для Вернадського людина була насамперед носієм розуму. Учений був упевнений, що розум буде домінувати на планеті й розумно її перетворювати, не завдаючи шкоди природі й людям. Він довіряв людині, вірив у її добру волю. А людський розум був для Вернадського своєрідним космічним явищем, природною й закономірною частиною природи. Природа створила розумне створіння, осягаючи в такий спосіб себе.
Тому виникнення у вченні Вернадського ідей про ноосферу є цілком закономірним. Розглядаючи будь-яке питання, учений приділяв велику увагу розумові в глобальному його прояві.
Виходить, що сфера розуму, область панування людської думки - це особлива стадія в історії Землі. Здавалося б, усе зрозуміло. І все-таки Вернадському не зовсім подобалися подібні формулювання. Він продовжував розмірковувати про ноосферу і в останній рік свого життя відчував не тільки задоволення від усвідомлення правильності своїх ідей, але й серйозні сумніви. У його статті "Кілька слів про ноосферу" є такі слова: "Думка не є формою енергії. Як же може вона змінювати матеріальні процеси? Питання це дотепер науковоне вирішене"
Справді, у ноосфери е дивна властивість: залишаючись областю думки, розуму, вона разом із тим діяльно бере участь у реорганізації планети.
Вернадський почував необхідність виділити в біосфері царство розуму, яке згодом охоплює всю область життя і виходить у космос.
Іноді здається дивним, що він незмінно підкреслює, стверджує ідею неосфери, не згадуючи про сферу людини або людства, про епоху людини Тоді не з'явилося б ніяких здивованих питань про роль розуму в перетворенні природи адже людина поєднує в собі два світи, дві "сфери" - світ думок, розуму й світ дії. роботи. Людська думка невіддільна від діяльності мозку. Мозок людини оформлявся в процесі трудової діяльності й сам, у свою чергу, керував роботою людського організму.
Розум аналогічний до джерела світла: він освітлює все навколо. Відблиски розуму зберігають твори людини відшліфований камінь або кістка, штучно виведені рослини або тварини, будівлі, іграшки, одяг, поля, ліси...
Однак потрібно зауважити, що творіння людини - це ще і її почуття, воля, уміння, сила, вправність. За допомогою тільки напруження розуму не можна зрушити з місця навіть сірник. Розум відіграє роль організатора, керівника, провидця. Він абсолютно необхідний, але одночасно його недостатньо для того, щоб змінити матеріальні процеси.
Найважливішим є той факт, що головною прикметною рисою людини є розум, який багаторазово збільшує можливості людей
Loading...

 
 

Цікаве