WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкологія, Природокористування → Чорнобильська кадастрофа та ліквідація її наслідків - Реферат

Чорнобильська кадастрофа та ліквідація її наслідків - Реферат

впливу на населення і навколишнє середовище.
До вечора 26 квітня були прийняті необхідні рішення, почалася підготовка до евакуації міста Прип'яті. 27 квітня в 1 ночі були зупинені реактори першого і другого енергоблоків. Почалися роботи з ліквідації наслідків аварії.
Першочерговою задачею по ліквідації наслідків аварії було здійснення комплексу робот, спрямованих на припинення викидів радіоактивних речовин. За допомогою військових вертольотів вогнище аварії закидався тепловідводящими і фільтруючими матеріалами, що дозволило значно скоротити, а потім і ліквідувати викид радіоактивності в навколишнє середовище. Такими матеріалами були різні з'єднання бора, доломіт, свинець, пісок, глина. З 27 квітня, по 10 травня, на об'єкт було скинуто близько 5000 тонн цих матеріалів. У результаті цього, шахта реактора була покрита сипучою масою, що припинило викид радіоактивних речовин. Також почалася знижуватися температура в кратері блоку, чому сприяла і подача рідкого азоту в простір під шахту реактора. Після цього минулого початі роботи з очищення найбільш забрудненими радіоактивними викидами ділянок території ЧАЕС. Найбільш забрудненими виявилися покрівельні покриття 3-го енергоблоку. На них потрапили осколки реакторного палива, шматки графітової кладки, уламки конструкції. Саме тут створювалося радіаційне тло, що не дозволяє приступити до робіт усередині станції, здійснювати заходу щодо похованню 4-го енергоблоку. Велика частина цієї роботи була виконана вручну. Очищали дах в основному військовослужбовці. Незважаючи на те, що їхня робоча зміна тривала від 20 секунд до 1 хвилини, багато хто з них, безсумнівно піддалися впливу радіаційного випромінювання.
Після очищення даху 3-го енергоблоку, почалися роботи з зачищення території станції і прилягаючих районів. Частина робіт виконувалася спеціальною технікою з дистанційним керуванням, але на частині робіт використовувалися люди, знову в основному військовослужбовці.
Ділянки ЧАЕС забруднені дрібними викидами і радіоактивним пилом, очищалися спеціальною адсорбуючою плівкою. Після розпилення на поверхні, вона застигала, схоплюючи пил і інше сміття, а потім зверталася і вивозилася для поховання. Широко застосовувалася пожежна і військова техніка, за допомогою якої обмивалися стіни і дахи будинків. Не відмовлялися від звичайних зборів з території радіоактивного бруду. Його знімали бульдозерами, скреперами, вивозили і ховали. Потім ці ділянки покривалися бетоном, асфальтом і іншими видами покрить. Ділянка соснового лісу, по якому пройшов радіоактивний слід ( так називаний "рудий ліс"), був цілком прибраний, і також вивезений для поховання. Радіоактивна вода що затопила підреакторні приміщення була відкачана в спеціально приготовлені ємності. Для запобігання радіоактивного зараження ґрунтових вод, були зведені відповідні гідротехнічні спорудження під корпусом 4-го енергоблоку. Одночасно з цим велися роботи з радіаційного контролю і дезактивації радіаційних плям у межах тридцятикілометрової зони від місця аварії. Роботи з дезактивації продовжувалися аж до жовтня-листопада 1986 року, після чого радіаційне тло було знижено настільки, що в експлуатацію знову ввели першу чергу атомної станції.
Для повної безпеки роботи ЧАЕС, було прийняте рішення закрити ушкоджений реактор спеціальним укриттям. У район 4-го енергоблоку, при ліквідації аварії згрібався весь радіоактивний бруд, радіоактивні осколки і конструкції., заздалегідь розраховуючи улаштувати на цьому місці могильник радіоактивних відходів. Проект одержав інженерну назву "Укриття", але широкій публіці він більш відомий за назвою "Саркофаг".
Його висота склала 61 метр, найбільша товщина стін - 18 метрів. Зведення "саркофага" здійснювалося за допомогою самохідних кранів, оснащених телевізійними засобами спостереження. У ньому передбачена система витяжної вентиляції з очищенням повітря, система примусового охолодження, а для недопущення підвищення нейтронної активності на даху встановлені баки з розчином бора.
Викид радіонуклідів (вид хитливих атомів, що при мимовільному перетворенні в інший нуклід випускають іонізуюче випромінювання-це і є радіоактивність) за межі аварійного блоку ЧАЕС являв собою розтягнутий у часі процес, що складався з декількох стадій.
27 квітня 1986 року висота забрудненої радіонуклідами повітряного струменя, що виходить з ушкодженого енергоблоку, перевищувала 1200м, рівні радіації в ній на видаленні 5-10 км від місця аварії складали 1000 мР/год.
Фахівці розрахували сумарний викид продуктів розподілу (без радіоактивних шляхетних газів). Він склав 50 МКі, що приблизно відповідає 3,5% загальної кількості радіонуклідів у реакторі на момент аварії.
До 6 травня 1986 року викид радіоактивності в основному завершився.
Первісне поширення радіоактивного забруднення повітряних потоків відбувалося в західному і північному напрямках, у наступного два-три дня-у північному, а з 29 квітня 1986 року протягом декількох днів-у південному напрямку (убік Києва).
Забруднені повітряні маси поширилися потім на значні відстані по території БССР, УРСР, РСФСР, а також за межами Радянського Союзу.
Через 15 днів після аварії рівень фона-гамма-тла в 5 мР/год був зафіксований на відстані 50-60 км до заходу і 35-40 км до півночі від ЧАЕС. У Києві рівні радіації в травні 1986 року досягали декількох десятих мілірентгена в годину.
Радіоактивному забрудненню значною мірою піддалися Гомельська і Могилевська області Білорусі, райони Київської і Житомирської областей УРСР, що примикають до 30-кілометрової зони коло ЧАЕС, частина Брянської області Росії. Ці території складають нині так називану зону твердого контролю. Усього ж у тім чи іншому ступені виявилися забрудненими радіонуклідами 11 областей СРСР, у яких проживає 17 мільйонів чоловік.
Учені виділили у викидах з аварійного реактора 23 основних радіонукліда. Велика частина з них розпалася протягом декількох місяців після аварії і небезпеки вже не представляє.
Серйозну тривогу лікарів викликали коротко живучі радіоактивні компоненти, які випали на землю, у першу чергу йод-131. Незважаючи на те, що період його напіврозпаду, а, отже, і нейтралізації загрозливих властивостей менш восьми доби, він має велику активність і небезпечний тим, що передається по харчових ланцюгах, швидко засвоюється людиноюі накопичується в організмі. У зв'язку з цим вводилися обмеження на вживання деяких харчових продуктів (наприклад, молока), проводилася йодна профілактика. Крім того, всім, що знаходилися в найбільш небезпечній зоні пред'являлася вимога про обов'язкове використання респіраторів.
Після розпаду більшої частини радіоактивного йоду увагу радіохімиків і медиків залучив плутоній. Він не настільки радіоактивний, однак довго живучій. Його нагромадження навіть у малих дозах-небезпечно для легень.
У результаті досліджень з'ясувалося, що довжина зон з підвищеною концентрацією плутонію була незначної, а хімічні форми і розміри часток, у яких він виявився, легко затримувався респіраторами.
Наступною проблемою стали уже довго живучі ізотопи стронцію і цезію, особливо цезій-137. Їхня наявність на той чи іншій території сьогодні викликає необхідність проведення додаткових дезактиваційних робіт, а також визначає рішення питань реевакуації населення, його проживання у визначених районах, сільськогосподарських робіт режиму харчування людей і інших проблем.
Література
1. "Чорнобиль: події й уроки" Під ред. Е. І. Ігнатенка, М., 1989
2. В. С. Губарєв "Заграва над Прип'яттю", М., 1987
3. Чорнобиль. Питання і відповіді. Довідник. М., 1990.
4. Атомна енергетика. Історія і сучасність. М., Наука. 1991.
Loading...

 
 

Цікаве