WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкологія, Природокористування → 1. Рівні організації живої матерії. 2. Екологізація сільськогосподарського виробництва. 3. Екологічна експертиза: мета, завдання, засоби та організаці - Реферат

1. Рівні організації живої матерії. 2. Екологізація сільськогосподарського виробництва. 3. Екологічна експертиза: мета, завдання, засоби та організаці - Реферат

агропромислового комплексу, спрямованого на забезпечення виробництва екологічно чистих продуктів харчування та всебічній охороні навколишнього середовища. На сьогодні, враховуючи незадовільний стан природних ресурсів, ми повинні віддати пріоритет екологічним вимогам над економічними. Для аграрного комплексу країни, як і для інших, треба інтегрувати екологічні та економічні підходи, застосувати для господарювання еколого-економічні критерії, нормативи та стандарти.
Важливість екологізації сільського господарства має особливе значення, оскільки воно охоплює майже всю територію країни і безпосередньо пов'язане з використанням природних і біологічних ресурсів. Вчені вважають за необхідне і можливе, покращити природний потенціал сільського господарства за рахунок, перш за все, радикального удосконалення використання продуктивних земель, селекції високопродуктивних сортів рослин та тварин, застосування сучасних досягнень агроекології та біотехнології.
Вимагає принципового перегляду та обгрунтованої раціоналізації хімізація сільськогосподарського виробництва - від використання мінеральних добрив до застосування різних добавок та стимуляторів. В практику виробництва повинні розповсюджуватись екологічно чисті та безпечні технології з обмеженим застосуванням, або без використання, мінеральних добрив, пестицидів, з використанням біологічних методів захисту рослин та підвищення родючості. Такі технології розроблені фахівцями України, а закордонні аналоги використовуються в країнах Європи. Треба запровадити мережу ефективного екологічного моніторингу й контролю за рівнями забруднення і вмістом шкідливих речовин у продовольстві, визначенню ланцюгів забруднення та чинників, що його викликають.
Принципово іншою повинна бути і практика гідромеліорації та використання води в аграрному секторі, спрямована на недопущення погіршення природного середовища, виснаження і деградації його ресурсів. В цілому потребує змін наше відношення до водокористування і водоспоживання. Перш за все, треба повною мірою виконувати вимоги Водного Кодексу України, який зобов'язує водокористувача економно витрачати водні ресурси, дбати про їх відтворення та покращення якості води, дотримувати встановлені нормативи та ліміти скидів та забирання води, санітарно-екологічних вимог впорядкування власної території. Споживачі повинні дотримуватися вимог щодо водоохоронних зон, захисних та берегових смуг, очисних споруд та здійснення агро-, лісо- та гідротехнічних заходів охорони вод й запобігання їх забруднення виробничими та побутовими стоками. Якщо такі вимоги будуть виконуватись, то досить швидко відбудеться відновлення малих річок - цього головного джерела водопостачання країни, а покращення якості води в них призведе до підвищення якості питної води в сільській місцевості.
Групою фахівців нещодавно розроблений "Кодекс кращих методів ведення сільського господарства з метою попередження забруднення природних вод", головною метою якого є намагання запобігти хімічному та мікробіологічному забрудненню продукції та природних вод. Він пропонує, зокрема, оптимізувати структури сільськогосподарських ландшафтів і мінімізувати поверхневий стік, застосувати контурно-смугове розміщення посівів в умовах прояву водно-ерозійних процесів, довести лісистість на водозаборах до оптимального науково обгрунтованого рівня по різних зонах. Добре відомі і максимально допустимі річні дози азотних добрив для різних зон та культур, дотримання яких разом з вибором оптимальної технології їх внесення, термінів та препаративної форми дає змогу запобігти втратам азоту та надходження нітратів в продукцію та воду. Це - окремі пропозиції з "Кодексу", який пропонує розгалужений комплекс заходів.
Як визначає академік УААН О. Тараріко, "Мистецтво землеробства якраз і полягає в забезпеченні найбільш високих рівнів продуктивності агроекосистем при збереженні сталості і стабільності окремих їх ланцюгів, особливо грунтів". На перше місце виходить сталість агроекологічних систем, їх властивість зберігати стабільну структуру і процеси саморегуляції. Врахувати складні та пов'язані між собою компоненти функціонування агроландшафтів пропонується шляхом використання контурної (полосної або мозаїчної) структури їх територіальної організації. Ця система вже довела свою високу ефективність, зокрема, продуктивність сільськогосподарського виробництва при одному і тому ж ресурсному забезпеченні підвищувалась на 20-30% і створювались умови для нарощування родючості грунтів. Грунтозахисна система виходить з пріоритету вологозберігаючої обробки грунту над оранкою і передбачає виведення сильноеродованих земель з обробки. На базі показників родючості грунту та фітосанітарного стану посівів запроваджуються вузько-спеціалізовані сівозміни з короткою ротацією.
Безперечно, далеко не всі питання і проблеми з'ясовані та докладно вивчені, але ми маємо добру базу для розробки зональних типів сталих агроекологічних систем з високою продуктивністю і використанням гнучких динамічних моделей еколого-економічного характеру. Завдяки такому обгрунтованому технологічному варіанту землекористування можна суттєво зменшити ерозійні процеси та забруднення, втрати поживних речовин, оптимізувати використання техніки, паливно-мастильних матеріалів і водночас - зменшити механічний тиск на грунт, мінімізувати використання хімічних засобів і максимально біологізувати всі технологічні процеси агровиробництва, підвищити якість продуктів харчування і сприяти покращанню загальної екологічної ситуації та здоров'я населення України. Ми маємо здійснити справжню "зелену революцію" в нашому сільському господарстві і вивести Україну з зони "ризикового землеробства" до стабільного еколого-економічного господарювання.
Зараз лунають численні промови, що тільки сільське господарство виведе країну з економічної кризи. Але ця теза не безперечна, і, на мою думку, не враховує можливості цілком реальних подій. Перехід до ринкових відносин і реалізація ринкових механізмів в сільському господарстві автоматично викличе зміни в номенклатурі та кількості продукції як на рівні господарств, так і окремих регіонів, що буде обумовлюватись кон'юнктурою ринку. Вже сьогодні приватний виробник овочей, м'яса, яєць тощо, домінує на ринку. Можна передбачити зміни в структурі посівних площ, зменшення використання земельного фонду, а також зростання культури та інтенсивності землеробства.
Агросектор досить швидко може заповнити власний ринок як по обсягу, так і по асортименту продуктів харчування. Але одночас треба думати, що відбудеться далі. Теоретично, зростання виробництва в агросекторі відкриває ворота на експорт закордон, де нас зовсім не чекають. Обмеження в експорті сільгосппродукції з України вже є реаліями сьогодення. Ринок Європи заповнений власними продуктами, і нас туди не пустять, захищаючи власного виробника. Нові ринки продукції з України буде знайти вкрай важко. І тому виникає питання - чи є грунтовні підстави для привабливих "експортнихідей".
Структурні зміни в
Loading...

 
 

Цікаве