WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкологія, Природокористування → Уроки Чорнобиля - Реферат

Уроки Чорнобиля - Реферат


Реферат на тему:
Уроки Чорнобиля
Розвиток ядерної енергетики
Словосполучення "ядерна енергія" викликає у сучасної грамотної людини складні й суперечливі почуття. Та хоч би що там було, а відкриття наприкінці 30-х років XX ст. способу контрольованого виділення ядерної енергії, концентрація якої в урані в мільйони разів вища від величини хімічної енергії у традиційних видах палива (вугіллі й нафті), назавжди лишиться великим досягненням науки.
На жаль, як і більшість попередніх досягнень учених, і це спочатку було спрямовано на створення універсальної зброї, про яку в усі часи мріяли дрібненькі, середні й великі завойовники. Ми можемо лише дякувати долі, яка не вклала ядерну зброю в руки А. Гітлера, який не забарився б застосувати її всюди і проти всіх. І хоч не здійснився передбачений футурологами ще на початку 40-х років минулого століття найгірший варіант розвитку подій, та не сталося й оптимального, бо після війни світ лишився розділеним на два величезні табори, які з усіх сил змагалися між собою, привертаючи до себе у спільники решту держав.
Сила, престиж і політична вага країн тимчасово почали вимірюватися насамперед масою наявної у них ядерної вибухівки - плутонію і збагаченого урану.
Нагадаємо, що природний уран складається з кількох ізотопів (різновидів ядер з різною кількістю нейтронів). Найбільше в ньому урану-238 (99,3 %). Значно менший вміст легшого і менш стійкого урану-235 (235U92 ), якого лише 0,7 %. Хоч легший ізотоп є прекрасною ядерною вибухівкою, але його дуже важко відділити від стійкішого "родича", якого спочатку не вдалося безпосередньо використати в ядерній зброї. А от в ядерних реакторах можна одночасно і отримати ядерну енергію, і перетворити уран-238 на плутоній. Останній хімічними методами порівняно просто відокремити від решти речовин і використати "за призначенням".
Наведемо ланцюжок перетворень, що веде до появи ядра плутонію з урану-238:
У процесі нормальної роботи будь-якого ядерного реактора під час кожного поділу ядра урану-235 утворюється 2-4 нейтрони. Один з них необхідний для підтримки керованої реакції в реакторі, а решту можна використати для утворення плутонію за схемою (10.1). Поглинувши нейтрон, уран-238 втрачає стійкість і за кілька діб перетворюється на плутоній.
Ми навели цю реакцію на доказ того, що в ядерних реакторах одні елементи перетворюються на інші (можна, наприклад, здійснити мрію алхіміків і ртуть перетворити на золото). Якщо перші (уран-238 у наведеному прикладі) мають малу активність і належать до природних, то наступним (уран-239, нептуній-239 і плутоній-239) притаманна незрівнянно більша активність. Це типові антропогенні, штучні радіонукліди. Висока активність робить їх набагато шкідливішими у разі проникнення у довкілля (як під час аварії на ЧАЕС у 1986 р. та в інших випадках).
Понад десять років ядерні реактори будували лише для виробництва плутонію для ядерної зброї. Попутно вони виділяли багато тепла, але його не використовували. В СРСР воно нагрівало воду великих рік Сибіру, у США - рік Заходу. Коли таких "військових" реакторів спорудили "досить" (потім виявилося, що забагато), вчені дістали дозвіл політиків і генералів на створення більш корисних реакторів, які б окрім плутонію могли виробляти й електричну енергію.
Якщо у США та інших капіталістичних країнах "стихія ринку" примусила виробників у змаганні між собою шукати найкращий і найбезпечніший варіант енергетичного реактора, то в Радянському Союзі для випередження інших країн "мирний атом" розпочався з пристосування реактора для підводних човнів до роботи на ядерних електростанціях (останні часто називають "атомними" або АЕС). Цей тип реактора називався в СРСР "канальним", а за кордоном - "радянським".
Як невдовзі довело життя, це був не найкращий варіант. "Там" це зрозуміли швидко і хоч теж експериментували з канальним типом енергетичного реактора, але на практиці використали інші. Вони були досить різноманітними за конструкцією, використаними мате-
ріалами, речовинами для відведення тепла з розпеченого серця реактора тощо. Зазначимо найголовніші їх деталі: всі закордонні енергетичні ядерні реактори мали дві або три захисні лінії (оболонки), завданням яких було виключити проникнення у довкілля таких "злих" радіонуклідів, як щойно згадані нептуній і плутоній, у разі пошкодження, аварії чи катастрофи реактора.
Як правило, ці захисні споруди мали зовні вигляд величезного залізобетонного циліндра чи напівсфери. У розрізі всю конструкцію, в тому числі кількасоттонний ядерний реактор у формі величезного циліндра з товстими стінками, схематично показано на рис. 38.
Рис. 38. Розріз стандартної конструкції сучасного реактора з кількома захистами
Сталь самого реактора була першою і найміцнішою захисною лінією, сталь укриття - другою, залізобетон - третьою. Розміри і товщину останніх вибирали так, щоб вони з чималим запасом могли витримати тиск нагрітої пари води чи іншого реакторного теплоносія навіть у разі повного розпаду чи розплавлення реактора. Якби не це укриття, то у США аварія на АЕС Трімайл Айленд у 1979 р. майже так само забруднила б довкілля, як і вибух у 1986 р. на ЧАЕС.
У Радянському Союзі лише частина АЕС ("наймолодші", побудовані останніми роками) мали конструкцію, схожу на зображену на рис. 38. Більшість реакторів були "канальними", а станції зовні нагадували великі промислові будинки без найменших ознак циліндрів чи сфер.
Схему такої АЕС наведено на рис. 39, де показано лише найсуттєвіше: активну зону реактора, утворену "лісом" труб з ураном у блоках графіту, товсті стіни з бетону для перехоплення потоку нейтронів і захисту персоналу від опромінення, благеньку покрівлю "проти атмосферних опадів". Зовсім схематично зображено рух води і пари всередині реактора до сепараторів високого тиску (в каналах реактора лише частина води перетворювалася на пару, що примусило використати сепаратори для відділення пари). Немає на малюнку ні систем автоматичного захисту, ні пульту керування, ні безлічі інших потрібних для роботи реактора систем і устаткування.
Рис. 39. Схема канального реактора ЧАЕС
Цікаво, що за кордон СРСР продавав "канальні" реактори (у Фінляндію, Болгарію тощо) хай і з не дуже міцним, але все ж з укриттям, а от на своїй території з міркувань здешевлення і прискорення будівництва АЕС обходився без них!
Так трапилося, що побудувавши першу у світі "мирну" АЕС, СРСР довго відставав від Англії і США за кількістю й потужністю енергетичних ядерних реакторів. Одного чорного дня "партія і уряд" (насправді ж верхівка з генералів і вищих партійних керівників) вирішили "наздогнати і перегнати". Наче гриби, почали зростати потворні незграбні бетонні споруди АЕС з величезними канальними реакторами. Особливо густо - на землі України.
А Чорнобильській станції "партія й уряд" запланували стати в недалекому майбутньому рекордною, най-найпотужнішою у світі: спочатку 4, потім 6, далі 8, а як буде треба для рекорду, то й 12 мільйонівкіловат.
Так би й було, якби не Чорнобиль-86, а незабаром і розвал "вічного" Радянського Союзу.
У читачів може виникнути запитання: "Чому в СРСР так і не змогли масово застосувати корпусні реактори?" Спробуємо відповісти бодай частково.
1. Простим збільшенням кількості каналів "радянський" реактор можна легко довести до одного, двох, трьох і більше мільйонів кіловат, зробивши його найпотужнішим у світі. Для керівників СРСР це була на диво важлива обставина, набагато важливіша, аніж безпека чи міркування здорового глузду. Побудувати корпусний реактор на 3 млн кіловат годі й мріяти. Ніхто у світі не може й не збирається цього робити.
2. Змагаючись з цілим світом, керівники СРСР вимушені були економити, нехтуючи безпекою та екологією. Здатні до виробництва корпусних реакторів заводи були перевантажені виробництвом зброї. Спеціалізований завод так і не ввели в дію на повну потужність (у місті Волгодонську,
Loading...

 
 

Цікаве