WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкологія, Природокористування → Проблема техногенного перегрівання атмосфери - Реферат

Проблема техногенного перегрівання атмосфери - Реферат


Реферат на тему:
Проблема техногенного перегрівання атмосфери
Загроза втрати стратосферного озону - не єдина екологічна тема засобів масової інформації. Не менш популярною є проблема техногенного підвищення середньої температури нижніх шарів атмосфери, яку подають як "парниковий ефект, спричинений викидами вуглекислого газу". Та в цьому твердженні присутні дві неточності.
1. У звичайному парнику (земля, накрита плівкою) нагрівання спричинене припиненням плівкою конвекції - руху нагрітого від темного ґрунту повітря вгору. "Парникові гази", відносний вплив яких на підвищення температури поверхні Землі наведений у табл. 20, не гальмують конвекцію у повітрі, але "примудряються" виконати роль плівки, впливаючи на явище випромінювання Землею теплових хвиль у космос.
Таблиця 20 Вплив газів на підвищення температури поверхні Землі
Газ Частка, % t, °С Вплив людини на вміст газів
Водяна пара 62,0 20,6 Дуже малий
Вуглекислий газ 21,8 7,2 Середній
Приземний озон 7,2 2,4 Невеликий
Окис азоту 4,2 1,4 Невеликий
Метан 2,6 0,8 Великий
Інші гази 2 2 0,7 Середній/великий
Разом 100,0 +33,1
Поглинаючи довгохвильове (теплове) випромінювання суші й океанів, вони сповільнюють їх охолодження, примушують нагрітися до вищої температура. Тільки внаслідок цього додаткового нагрівання потік тепла крізь атмосферу у космос зрівнюється з припливом енергії у формі сонячного проміння з порівняно короткими хвилями.
Без цих газів теплова рівновага тіла Землі з довкіллям встановилася б аж на позначці -33 °С проти сучасної середньої її температури. Щоб уявити, що це означає, відніміть подумки від наявної температури ці тридцять три градуси і ще кілька (бо вкрита кригою Земля охолодиться додатково через зменшення її поглинальної здатності). Для території України вийде влітку десь від -10 до -20°С, а взимку...
Отже, зазначені гази називають "парниковими", маючи на увазі їх участь у встановленні середньої приземної температури на підвищеній позначці.
2. Основна неточність згаданої фрази полягає в тому, що це додаткове нагрівання викликане не лише вуглекислим газом, а цілою групою, в якій він займає не перше (хоч і "призове") місце.
То чи існує загроза глобального перегрівання Землі, танення всіх льодовиків та інших нещасть з тієї причини, що людність порушила рівновагу вуглецевого циклу, спалюючи мільярди тонн викопного палива?
На нашу думку, такої проблеми немає як на найближчі роки, так, мабуть, і на найближчі десятиріччя. А от у віддаленішому майбутньому з нею доведеться рахуватися. Цим проблема "парникового" ефекту" принципово відрізняється від значно ближчої і абсолютно безсумнівної загрози пошкодження озонового шару.
Можна назвати кілька причин цього відносного оптимізму:
o хоч, як зображено на рис. 25, вміст вуглекислого газу безперервно підвищується і за століття його приріст перевищив 20 %, не можна стверджувати, що тимчасові потепління 30-х і останніх десяти років викликані виключно саме цим газом. Його вміст нині суттєво нижчий, ніж під час тих великих потеплінь, що вивчені за допомогою зразків льоду із свердловин у Гренландії і Антарктиді;
o обчислення нових значень середньої температури приземної атмосфери у разі додаткового збільшення вмісту вуглекислого газу на 40-60-80 % не можуть вважатися достовірними, бо для різних моделей погодного взаємозв'язку вони відрізняються у 2-4 рази;
o неточним є не тільки температурний прогноз, а й передбачення зміщення природних зон на поверхні Землі, бо обчислення змін в опадах ще менш обґрунтовані. Досліди ж свідчать, що певне підвищення вмісту СО2 посилить фотоефект і підвищить продуктивність рослин.
Що ж стосується значного підвищення вмісту вуглекислого газу, метану та інших сполук, що мають "парниковий" вплив на повітря, то воно безсумнівно шкідливе, якщо відбудеться не за тисячі років, а за 20-30. Немає сумнівів, що в разі подвоєння чи потроєння вмісту всіх цих газів (окрім водяної пари) матимемо такі наслідки:
o підвищення середньої температури повітря і зміщення сприятливих для зернових зон у полярному напрямі. Навіть в разі збереження рівня опадів це зменшить врожаї, бо на цих широтах лежать не чорноземи, а бідні на гумус підзоли, лісові і тундрові ґрунти;
o розшириться пояс пустель з усіма негативними наслідками цього явища;
o тропічна зона стане ще несприятливішою для проживання людей;
o розпочнеться поступове підвищення рівня Світового океану внаслідок танення льодовиків Гренландії і Антарктиди. У віддаленій перспективі це означає повне затоплення всіх дуже населених приморських рівнин і необхідність переселення сотень мільйонів людей.
Отже, проблема "парникового" ефекту колись стане на порядку денному. У прискоренні цього дуже зацікавлені захисники (і представники) тих видів енергетики, що не викидають у повітря надто велику кількість "парникових" газів. Особливо активно "тиснуть" на "парниковий важіль" прихильники ядерної енергетики, настійно наголошуючи, що вона не додає в атмосферу вуглекислого газу чи метану.
Не заперечуючи власне цього факту, зазначимо, що будь-яка (навіть сонячна!) енергетика забруднює довкілля. Кожна країна, вибираючи спосіб енергетичного забезпечення, повинна врахувати всі викиди та їх вплив на довкілля, а не тільки "парникові" гази.
Про глобальне забруднення атмосфери
Хоч дані про загальні масштаби антропогенного забруднення атмосфери досить суперечливі, та все ж можна з великою достовірністю стверджувати:
o оскільки добове виділення вуглекислого газу однією середньою земною дорослою людиною близьке до 0,85 кг (див. табл. 5), то,
враховуючи і дітей, і стариків, вважатимемо, що забруднення атмосфери диханням досягає 1,5 млрд т СО2 щороку. Якщо врахувати необхідні людству свійські тварини, то, можливо, ця цифра збільшиться удвічі, але так і не сягне однієї тонни на одну живу душу за рік;
o всі види промисловості, транспорт і енергетика виділяють СО2 у кілька разів більше, ніж людство. Експерти вважають, що техногенні і побутові викиди СО2 становлять 2-3 т у середньому на кожного землянина. Ця цифра складається зі 100-200-300 кг, утворених вогнищами у бідних сільськогосподарських країнах, сягаючи 10-20 т у високорозвинених і промислових;
o значно шкідливіші для довкілля, хоч і менші за масою, викиди отруйних чи хімічно шкідливіших газів типу монооксиду вуглецю СО, окисів сірки SO2, SO3 і азоту NO2, кількасот органічних сполук, пилу і мікроаерозолю з участю таких надотруйних металів, як кадмій, мідь, ртуть, цинк, свинець, талій та чимало інших. Не всі країни повідомляють про обсяги подібних викидів, частина цього просто не знає.
Певне уявлення про масштаби промислово-транспортних викидів в останні роки існування Радянського Союзу дає рис. 27. Того року загалом було викинуто трохи більше 60 млн т пилу, окислів і вуглеводнів, а також не менше 2 млн т значно отруйніших специфічних забруднювачів типу сірководню, свинцю, хлору тощо.
Для тогощоб отримати загальний вплив людства на атмосферу, необхідно помножити дані біля стовпчиків рис. 27 на множники від Здоб.
Рис 27 Обсяги промислових викидів в СРСР у 1989 р.
Приблизно така сама картина (відрізняються лише деталі класичного набору забруднень) спостерігається в інших промислове розвинених країнах. Тому можна стверджувати, що в них на одного жителя припадає викид в атмосферу у середньому 100-500 кг шкідливих і надшкідливих сполук та елементів. Ситуація у країнах, що розвиваються, тимчасово краща просто тому, що в них не розвинені ні енергетика, ні транспорт.
Втім, ця перевага досить швидко зникає, бо міжнародні фірми, які фактично є представниками розвинених країн, "тікають" від пресу екологічних законів і норм у своїх країнах, споруджуючи заводи з небезпечними для довкілля характеристиками на території бідніших партнерів. Класичним прикладом є "контракт століття" з фірмою "найближчого друга" В. Леніна американського бізнесмена А. Хам-мера, за яким на території СРСР організовано виробництво шкідливих сполук (аміаку), з вивезенням кінцевої продукції до США. Такі заводи на території США давно заборонені зусиллями захисників довкілля.
Лишається тільки радіти тому, що досі в Одеському припортовому заводі (з мережі споруд Хаммера) не сталося нещастя такого ж масштабу, як у центральній Індії у місті Бхопал. Третього грудня 1984 р. уночі сталася аварія на заводі відомої міжнародної фірми "Юніон Карбайд", що виробляв пестициди на основі дуже отруйної сполуки (метилізоціанату). Порушення технології призвело до викиду отруйної
Loading...

 
 

Цікаве