WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаЕкологія, Природокористування → Основні світові процеси і тенденції розвитку - Реферат

Основні світові процеси і тенденції розвитку - Реферат

праці.
Справді, приблизно два мільярди землян і сотні надвпливових компаній мають зиск з видобутку, переробки, транспортування і продажу традиційних джерел енергії. Відтак, їхні представники роблять усе для гальмування нових досліджень (особливо у сфері керованих термоядерних реакцій та їх використання). Вони не мають жодного стимулу бажати появи нових надпотужних джерел енергії. Тож ми маємо пам'ятати про це негативне явище і спільно боротися за якнайшвидший перехід від спалювання нафти і вугілля до створення великих сонячних електростанцій у пустелях та потужних термоядерних станцій у місцях найбільш компактного проживання населення й великої потреби в енергії. Ми переконані - світле майбутнє всього людства абсолютно неможливо побудувати на бензині чи газі.
Водночас самі лише заклики "жити дружно, бути вихованими і толерантними, любити природу тощо" не зможуть істотно наблизити людство до побудови екологічно стабільного інформаційного суспільства на всій Землі. Цей бажаний перехід забезпечить лише прогрес наук, технологій, освіти і виробництва. Аби врятуватися, людство має подорослішати й змінити всю систему індивідуальних і колективних пріоритетів діяльності. Сподівання на це пов'язані з кількома тенденціями, прояви яких ми знайдемо і в табл. 1, і в дослідженнях інших явищ:
o глобальний розвиток ішов від примітивно-природної організації з тисяч чи десятків тисяч племен, члени яких знали про існування лише сусідів-конкурентів, до формування "людства" як реальної цілісності, свідомої глобальних загроз і здатної перемогти їх;
o постійно підвищувалася індивідуальна відповідальність і автономія членів поширених соціумів, зменшувався відсоток підпорядкованих і несамостійних осіб і збільшувався, змінюючись за сутністю, відсоток лідерів і незалежних індивідуумів;
o невпинно розширювалася суспільна роль жінок, вплив притаманного цій статі менталітету і системи цінностей на діяльність всього суспільства аж до повної їх перемоги над природно-чоловічими програмами, орієнтованими на необмежене індивідуальне і колективне суперництво;
o саме це явище стало, як ми вважаємо, прихованою основою невпинного розвитку і поширення системи загальногуманістичних цінностей і правил співжиття, остаточна перемога яких над усіма попередніми є ультимативною передумовою сподівань людства на існування і подальший стійкий розвиток.
На жаль, досягнення перемоги цінностей і пріоритетів нового (інформаційного) суспільства над усіма попередніми - надскладне завдання, яке не може відбуватися так само швидко, як поява та удосконалення матеріально-виробничої сфери (комп'ютерів, цифрової інформаційної техніки, нової інфраструктури та ін.). Справа не лише в тому, що надто великий відсоток усього людства ще й не наблизився до інформаційної стадії. Людський мозок діє за певними законами і нормами, тому досить часто, отримуючи від органів чуттів об'єктивні і правильні сигнали, оцінює їх і робить висновки за усталеними і сформованими стереотипами, відтак нав'язує упереджені, консервативні, а то й неправильні висновки.
Наведемо як приклад один з наших "дефектів", який практично не зустрічається у статтях психологів, соціологів чи філософів. Йдеться про невпинне поглиблення розриву між успадкованими природними програмами індивідуальних і колективних дій і тими нормами і канонами, які передбачає демократична організація "відкритого" суспільства.
Успадкована нами програма у своїх загальних рисах відповідає тим соціально-організаційним умовам життєдіяльності, які мільйони років існували в минулому - "наших" мало (рідне плем'я має обмежену чисельність і всі знають усіх), а "чужих" - багато (інші племена і зграї конкурують з "нами" за мисливські угіддя, джерела, родовища кременю та ін.). Існування цієї програми не лише сприяло виживанню племені у ворожому оточенні, а й дуже полегшувало завдання старших поколінь у вихованні молодших, оскільки у примітивних формах суспільств не виникало серйозних проблем внаслідок узгодження програми "наші - чужі" з потребами племені чи мікро-князівства.
Принципово інша ситуація склалася в наш час - цю програму потрібно знищити належним навчанням і вихованням. Вона має поступитися гуманістично-демократичній з огляду на те, що на Землі є і будуть тільки "свої".
І існування, і вплив успадкованої програми еволюції дитини до стадії дорослості заперечує класично-гуманітарна теорія формування особистості людини (Дж. Локк, Ж.-Ж. Руссо та ін.), яка, нагадаємо, ґрунтується на припущенні, що новонароджена дитина є "чистим аркушем" щодо свідомості і соціальної поведінки. Вся система навчання і виховання СРСР,спадок якої лишається майже недоторканним і нині, ґрунтувалася на гіпотезі, що соціальна поведінка людини є наслідком її власного соціального досвіду і не має жодних успадкованих коренів. Тому завдання педагогіки видавалося зрозумілим і реальним - закарбувати необхідну інформацію про етику, естетику, мораль, правила поведінки, систему цінностей, особисті реакції, програми й алгоритми вчинків та ін. (якщо звернутися до підручників з психології і педагогіки чи нещодавно створеної в Україні Концепції середньої освіти, то перелік виявиться майже нескінченним).
Проте якби ця псевдонаукова гіпотеза була правильною, то застосування у вихованні всіх дітей однакових слів, книг, засобів і методів завершувалося б формуванням однотипних дорослих (що було одвічною мрією всіх організаторів тоталітарних систем освіти).
Практика ж свідчить, що виховані таким "конвеєрним" способом дорослі, маючи певну подібність у знаннях та способі висловлювань, виявляються на диво різними в особистих реакціях, поведінці і навіть більш важливих для соціумізації (рівноправного входження у суспільство) аспектах.
Це свідчить про те, що реакції і поведінка людини, закони її фізіології і роботи мозку запрограмовані природою надзвичайно глибоко. Вона не має цілковитої "свободи волі" і дуже часто, думаючи, що мислить і вільно використовує мозок, насправді просто виконує успадковані генетичні програми, не усвідомлюючи ні їх походження, ні меж розумного використання у наш час переходу людства від боротьби всіх проти всіх до єдності через поглиблення взаємозалежності всіх націй і народів.
Кілька молодих наук, насамперед, етологія і нейромолекулярна біологія, досягли останніми десятиріччями значних успіхів у дослідженні зазначених феноменів, систематичний виклад яких та їх потенційна важливість для педагогіки будуть темою іншої праці. Зауважимо лише, що успішне вирішення проблем формування особистостей, здатних автоматично і правильно діяти в демократичних і "дорослих" суспільствах XXI ст., ставить системи освіти перед необхідністю відмовитися від частини фундаментальних гіпотез, змінити центральну парадигму своєї діяльності (стара адаптаційна має поступитися гуманістичній або критично-креативній), а також негайно відновити педологію на розширеній основі нових людинознавчих наук.
У поєднанні з вивченням у школах сучасної теорії "суспільних хвиль" (вище ми виклали лише її основну ідею) це дуже полегшить вирішення безлічі національних і глобальних проблем, у тому числі забезпечення виживання людства і його стійкий прогрес.
Список використаної літератури
1. Акимова Т. А., Хаскин В. В. Экология: Учеб, для вузов. - М.: ЮНИТИ, 1998.
2. Білявський Г. О., Падун М. М., Фурдуй P. C. Основи екологічних знань. - К.: Либідь, 2000.
3. Білявський Г. О., Падун М. М., Фурдуй P. C. Основи загальної екології: Підруч. - К.: Либідь, 1993.
4. Введение в экологию / Ю. А. Казанский, И. И. Кришев, Н. С. Работнов и др. - М.: ИздАТ, 1992.
5. Дерій С. І., Ілюха В. О. Екологія. - К.: Вид-во фітосоціолог. центру, 1998.
6. Джигирей В. С. Екологія та охорона навколишнього природного середовища: Навч. посіб. - К.: Знання, 2000.
7. Екологія людини: Підруч. для вищ. навч. закл. / О. М. Микитюк, О. З. Злотін, В. М. Бровдій та ін. - X.: Ранок, 1998.
8. Злобін Ю. А. Основи екології. - К.: Лібра, 1998.
9. КолотилоД. М. Екологія і соціологія: Навч. посіб. - К.: КНЕУ, 1999.
10. Крисаченко В. С. Людина і біосфера: основи екологічної антропології: Підручник. - К.: Заповіт, 1998.
Loading...

 
 

Цікаве